Команда театрально-музичного гурту «Schmalgauzen» тепло і невимушено поспілкувалась зі студентами Університету Григорія Сковороди в Переяславі. Атмосферна зустріч щедро приправлена цікавими історіями, жартами та фантастичними піснями відбулася 3 квітня 2024 року в актовому залі закладу у рамках проєкту «Open University», який вже шостий рік реалізується Науковим товариством студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених та Відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю.
Насамперед трохи історії. Гурт «Schmalgauzen» утворився в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. У 2020 році почав свої виступи й відтоді студенти-артисти стали набирати популярності, створювати свої пісні, цікаві фразеологізми та сюжети у піснях. Саме цікаве поєднання акторства у виконанні музики дозволяє артистам створювати свою історію у власних піснях.
У Переяслав, на численні піврічні прохання здобувачів та молоді міста, гурт завітав повним складом – по п’ятій вечора під гучні оплески кількасот людей на сцену вийшли та зайняли місця Михайло Матюхін, Владислав Михальчук, Роман Дебрін, Андрій Ширко, Кирило Липко, Георгій Ярмоленко й Євгеній Запояско. У залі одразу ж опроявилися ті, хто, видається, є найпалкішими прихильниками творчої ватаги – хтось розмалював обличчя в стилі концертних виступів гурту, хтось малював плакати і ще за добру годину до анонсованого початку зустрічі зайняв собі місця у перших рядах, а хтось натхненно підспівував кожній композиції яку акустично виконували хлопці у цей день.
Але про все по черзі. Перше ж слово хлопців, сказане на сцені, зал, знову ж таки, щедро скупав у оваціях. Забігаючи наперед, оплесків присутні не шкодували протягом усіх майже двох годин зустрічі. Висловивши приємність від запрошення у Переяславі, Андрій Ширко представив хлопців та запропонував провести цю зустріч у форматі відповідей на цікаві питання присутніх. З першої ж миті у залі було з десяток охочих завести розмову. Найчастіше у цей вечір просили розповісти про історію написання тієї чи іншої композиції гурту – так присутні ексклюзивно дізналися деталі створення пісень «Кров і вино», «Тетяна», «1.13», «Джессіка» та інших.
Говорили й про те, що надихає на творчість. На думку Романа Дебріна, це, найперше, люди що його оточують, адже з ними набагато легше щось створювати. Також, на думку саксофоніста колективу, усе залежить від настрою. За мить Дебрін вже показував як це відбувається на фортепіано, імпровізовано виконавши одну зі своїх найновіших авторських мелодій. На цьому імпровізації не закінчилися – вже у ході відповіді на наступне питання щодо того, чи виконує гурт переспіви, присутні замиловано слухали миттєво зімпровізовану скрябінівську «Спи собі сама». Цікаво, що, за словами хлопців, виконання каверів ніколи не були основою їх творчості, проте вони неодноразово співали їх під гітару у студентському гуртожитку та під час певних виступів в університеті.
Аби відповісти на питання про унікальність стилю гурту, «Schmalgauzen», нагадавши про свою освіту в театральному університеті поєднане із захопленням музикою, виконав одну з найсвіжіших композицій під назвою «Тетяна». По завершенню додали, що гурт не ставить перед собою жодних рамок, нічого не планує на роки вперед. Він постійно експериментує над формами, жанрами і стилістикою свого матеріалу. Іноді написання пісні, як от у випадку з композицією «Відьма», може втілитися за лічені хвилини. «Написання кожної пісні – це ритуал, певна містерія», – кажуть хлопці й, протягом цього вечора, ще неодноразово демонструють те, як створюються їхні пісні підхоплюючи гру когось з колег по гурту музичними чи поетично-виконавськими партіями.
Не оминули сковородинівці й нагоди запитати про те, як з’явилася назва гурту. Її фактичним автором є їх викладач, український актор Андрій Самінін. У підготовці до пісенного концерту під час навчання, у ході репетиції він у пориві драйву та енергії сказав «Це має бути якийсь шмальгаузен». Хлопці це запам’ятали та використали. За їх словами, вже не дивуються тому, що хтось шукає коріння цієї назви у, нібито, найменуванні наркотичної речовини.
Також хлопці зізналися, що аби не займалися б творчістю скоріше за все, працювали б в одній команді. «Я б все своє життя довірив би цим людям, і йшов за ними», – принагідно щиро зізнався один з учасників гурту. Команду людей які працюють з виконавцями по той бік сцени, у ході відповіді на одне з наступних питань, музиканти найменували талісманами гурту.
Загалом, на думку виконавців, акторська професія є дуже тонкою й водночас однією із найскладніших у психологічному плані, змісті людського таланту і настрої, на який впливає чи не все що трапляється в житті. Тому й багато хто, кажуть, закінчуючи театральний університет, не може реалізувати себе. До того ж на думку акторів і музикантів, нині масштаб застосування такої професії, у зв’язку з певним скороченням кіновиробництва, є дещо обмеженим. Не таким легким і доволі стресовим є й процес кастингу або вступу в університет, де з кількох сотень охочих обирають кілька десятків. Де тебе порівнюють, й іноді, навіть, не пояснюють причин тієї чи іншої відмови.
«У якийсь момент ми втрапили в ситуацію, коли ніхто нікому з нас не був потрібен. Залишались тільки ми в цьому світі і професійному середовищі. І от вже якийсь четвертий рік ми були поруч і розуміли, що ми, знову ж таки, у цій ситуації, маємо звернутися самі до себе, згадати що ми є поруч один з одним (а кожен з нас переживав одне з одним безліч якихось сумних чи веселих історій – прим.грт.). Зробивши ставку на це ми не програли», – підкреслив гурт у цьому ж ключі.
Зустріч тривала і набирала інтерактивних форм – із залу «шмальгаузенам» передали гітару хлопця однієї зі студенток і попросили не тільки її підписати, а й щось зімпровізувати у її супроводі. З цим завданням творча ватага так само впоралася «на відмінно». Трішки згодом ще двоє студенток отримали зоряну нагоду проявити себе на одній сцені з виконавцями – одна з них грала на фортепіано, інша співала. У якусь мить до такого спонтанного «джему» долучився саксофон та бас-гітара в руках учасників гурту. Такий несподівано-сміливий експеримент, видається, сподобався як хлопцям, так і глядацькій залі.
«Наша щоденна робота – чимось надихатися. Це наш механізм, за яким ми живемо. Ми виходимо на вулицю і сприймаємо усе що з нами відбувається як якийсь сюжет – позитивний чи негативний. Приходимо до якоїсь точки де маємо якусь думку, якийсь чуттєвий стан. І от в цьому стані ми його описуємо в музиці, настрої чи атмосфері сцени», – зауважили учасники «Schmalgauzen» продовжуючи зустріч.
У завершальній частині двогодинної зустрічі ділилися тим, чи планують тур маленькими містами України і які перепони зустрічають на шляху до цієї мети; давали поради починаючим акторам та розповідали як впоратися з акторським та режисерським вигораннями; привідкрили завісу творчої кухні в аспекті готовності тої чи іншої пісні до фінального релізу; поділилися власним баченням «живих облич» аудиторії колективу, у якому вони бачать майбутнє України і серед іншого, зміни в розбудові її культури.
Наостанок з десяток хвилин ділилися не лише планами на майбутнє, а й досвідами особистих зустрічей з прихильниками у несподіваних місцях чи, приміром, реакціям їх рідних людей на те, коли випадкові оточуючі – в потязі чи на уроці, в парку чи таксі, в той або інший спосіб, дізнаються про їх певну причетність до персоналій гурту. Такі історії викликали щирий сміх та живі емоції всього залу.
«Хочемо вам побажати аби ви любили ці стіни, любили свій університет. Бо професія педагога – це щось, напевно, з іншої планети. Жити тим, щоб передавати свій досвід наступним поколінням – це велика духовна, душевна місткість. Любіть своїх викладачів-педагогів, любіть працівників університету які у цих затишних стінах приймають у цих стінах різних людей які приїздять до вас в гості. Які щодня щось прибирають, щось лагодять, щось вигадують. Це неймовірно. Неймовірна буденність, де ти маєш такі чудові справи. Це надихає нас в кожному місті. Бо не лише в Києві, а й в кожному куточку країни вирує життя, є люди які «оквітнюють» ці куточки», – сказали хлопці наостанок свого перебування на сцені.
Ще близько години по тому глядачі не відпускали гурт з Переяслава – близько сотні охочих забажали мати спільні фото на фоні грозового заходу сонця у Переяславі чи отримати автографи учасників гурту.
Наостанок «Schmalgauzen» залишив пам’ятні підписи на стіні офісу Наукового товариства університету, тепло попрощався та пообіцяв якось ще неодмінно завітати до нашого міста. Віримо, що такій зустрічі бути.
Наразі ж організатори вдячні усім хто цього вечора був у актовому залі університету, а також тим, без кого вона не була б можливою, зокрема соціально-гуманітарному відділу та КЗ «Переяславський ЦКМ» в особі звукорежисера Марка Мельника та світлотехніка Віталія Крикуна. І звісно ж найщиріші слова нашого захоплення лунають на адресу самого гурту «Shmalgauzen», який з легкістю, досить швидко і цілком безкорисно, погодився здійснити мрію студентів та юнацтва міста. Безумовно, цей вечір був того вартий – сповнений музики, гумору та невимовної легкості. Більше б таких.
