На IV курсі факультету фізичного виховання навчається студент Павло Калеников, який є військовослужбовцем. Нещодавно складав державні іспити. Маючи кілька вільних хвилинок, Павло погодився відповісти на декілька цікавих запитань:
– Розкажи про себе, чим ти займався до революції та війни в Україні?
– Народився на Кіровоградщині. З дитинства професійно займався футболом, був гравцем МФК «Кремінь» (м. Кременчук). І всі мої плани були пов’язані з футбольною кар’єрою. Також вступив на заочну форму навчання до Переяслав-Хмельницького педагогічного університету імені Григорія Сковороди на факультет фізичного виховання, щоб отримати відповідні знання і набути практики. Але, як часто буває, не всі наші мрії та бажання здійснюються. Через травму я повинен був залишити футбол. І переді мною постало важливе питання: що робити і чим займатися далі?
– Чому вирішив їхати на Схід?
– Я довго не думав. Після закінчення кар’єри з футболом, вступив до Польського університету внутрішньої безпеки WSIZ. В армії пройшов строкову службу і залишився на контракті. Служив у 93 бригаді. Так як я є кадровим військовим, то нас всіх відправили на Схід (від Добропілля до Донецького аеропорту та Авдіївки).
– Як до цього поставилися твої батьки?
– Як і всі батьки вони дуже переживали і були проти мого рішення. Але я настояв на своєму і пояснив, що маю захищати свою рідну землю. Згодом вони підтримали мене у прагненні захищати Батьківщину. І тепер щоразу чекають живим та здоровим, хоч і дуже хвилюються, але розуміють, що так треба і по-іншому бути не може.
– Доводилось комусь надавати першу медичну допомогу?
– Так, під час евакуації поранених у Донецькому аеропорту. Ми допомагали деяким медикам. Одного разу був поранений і я. Першу медичну допомогу мені надав напарник. В 2014 році медичну допомогу надавали волонтери і прості люди. Зараз почалося потенційне навчання наших медиків, яке проводять закордонні інструктори. І це великий прогрес. На них можна покластися.
– Як місцеве населення на території бойових дій ставиться до вас?
– Люди ставляться по-різному. Багато людей не мають розуміння, хто за нас, а хто проти. В 2014 році люди нам дуже допомагали, даючи координати складів ворога, або блок-постів і ми працювали артилерією. Зараз заборонено працювати Мінськими угодами.
– Війна – тяжка справа. Що підіймає бойовий дух?
– Перш за все, це малюнки дітей, які нам надсилають, а також підтримка людей, які приїздять і дякують за мирне небо, за спокійний сон, за дитячу посмішку. Після цього розумієш, що все робиш правильно. Я робитиму все залежне, щоб люди не побачили війни. Війна – це дійсно страшно.
– Коли це все закінчиться на твою думку?
– Ця війна вже більш схожа на політичну. Зараз нема ніяких дій. Команди йти вперед нам не дають. Хлопці просто чекають. Друга світова війна закінчилася швидше, аніж наше АТО.
– Що хотів би побажати студентам?
– Щоб були здорові і щасливі, щоб поважали один одного та вірили в те, що скоро все буде добре.
Записала Ольга Науменко
