23 травня 2024 року на базі Університету Григорія Сковороди в Переяславі, за співорганізації Київської обласної державної адміністрації, в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?» ініційованої першою леді України Оленою Зеленською, відбувся захід під назвою «Осмислення. Цінності та історії стійкості». Він згуртував науковців, волонтерів, культурологів з усіх куточків Київщини. Пресслужба УГСП відслідкувала усе найвагоміше з проговореного.
У ході відкриття заходу вітальне слово, у онлайн форматі, виголосила заступниця голови Київської обласної державної адміністрації (онлайн) Леся Карнаух, яка подякувала колективу університету за наданий чудовий майданчик для обговорення цінностей та самоідентифікації України.
«Хотіла б, аби ми сьогодні замислилися над тим, у чому секрет нашої стійкості і за що, наразі, бореться наша нація. Замислилися для чого нам даються ці випробування», – додала Леся Аркадіївна, побажавши усім учасникам плідної роботи.
Натомість регіональна координаторка Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?» Юлія Казакова побажала присутнім ментального здоров’я та зазначила, що нині такий захід, зокрема й в рамках «Місяця обізнаності про ментальне здоров’я», відбувається у кожній області України.
«Однією із задач програми «Ти як?» є навчити кожного українця, як дбати про своє ментальне здоров’я, і, за потреби, використовувати ті сервіси з психічного здоров’я і психо-соціальної підтримки, які нині доступні у кожній галузі – медицині, освіті, культурі, безпековій і оборонній сфері. Стійкість кожної людини – це стійкість нації загалом. Щоденне протистояння чинникам, які можуть нас зруйнувати фізично чи морально. Цей чинник не народжується разом з людиною, а є вибором який можна плекати і тренувати, дбати про нього як про власний імунітет. У кожного з нас – власна історія стійкості. Ми сьогодні почуємо прекрасних спікерів, і думаю, що ваш градієнт впевненості і стійкості значно збільшиться», – зауважила Казакова додавши, що нині українці здатні продемонструвати всьому світу секрет посттравматичного зростання у його п’яти основних вимірах.
Слід зазначити, що протягом дня учасники зібрання могли долучитися до художньо-наукового колоквіуму «Українське традиційне і світове мистецтво у формуванні сучасної молоді», який проводила кафедра образотворчого мистецтва і методики навчання факультету мистецтв, менеджменту, педагогіки і психології. Приміром, про мистецтво писанкарства, українську традиційну ляльку-мотанку, мистецтво витинанки та малярства на склі, традиційне ручне ткацтво: гобеленні та килимові техніки чи дизайн у текстилі (аплікація, стрічкова вишивка) можна було дізнатися в аудиторії 325, де учасників зустрічали мисткині-викладачки Ольга Стрілець й Марта Генесіран. Натомість в аудиторії 318 викладачі Оксана Лєбєдєва й Віктор Смірнов занурювали охочих учасників у світ мистецтва традиційного і сучасного розпису, розпису на тканині (традиційних і сучасних батиків), аплікації з тканини, мистецтва нетканого гобелену, традиційної вишивки в сучасному одязі та 3D-принтерів у ландшафтному дизайні. У аудиторії 316 викладач Роман Мотузок демонстрував сучасні техніки живопису й пленерний живопис, а у аудиторії 425 викладачка Інна Рубан демонструвала арт-техніки сучасними матеріалами.
Надалі робота тривала у панелях. У першій з них, під назвою «Цінності стійкості», дискутували ректор Університет Григорія Сковороди в Переяславі Віталій Коцур, директорка департаменту економіки Київської обласної державної адміністрації Наталія Погребна, начальниця управління економічного аналізу Головного управління ДПС у Київській області Анна Топчій, директор департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації Ігор Мещан та директор Київського обласного Центру зайнятості Денис Дармостук.
«У чому секрет української стійкості?», «Яка формула української витривалості?». Стійкість однієї людини оточена стійкістю інших. Вибір, який ми робимо щохвилини, визначається цінностями, які ми сповідуємо. Філософи називають їх сутнісними силами людини, а практики – навігатором по життю. Це те, на що відгукується наше серце, те, чому ми хочемо присвятити наше життя. Віктор Франкл у своїй книзі «Людина в пошуках справжнього сенсу» казав, що в концтаборі не зламалися ті, хто мав відчуття сенсу. Щось, заради чого вони можуть пройти з гідністю через випробування. Іван Франко ж казав, що пісня та праця – великі дві сили. Пісня потрібна, щоби співати, чути сенси й надихатися, а це дає змогу працювати. А для цього маємо проговорити, сформувати, сформулювати ці об’єднуючі цінності. За даними соціологів, 77% українців відчувають симптоми стресу та сильної знервованості. Цей стан має назву «колективна травма». Це потребує плекання стійкості та підтримки ментального здоров’я, адже стійкість однієї людини – це стійкість всієї країни»», – ввів присутніх у дискурс подальшої розмови її модератор, проректор з навчально-методичної роботи Вячеслав Різник та передав слово ректору УГСП, який повів розмову про стійкість очолюваного університету, цілі роботи в умовах війни, мікроклімат і роль особистості.
Ректор УГСП Віталій Коцур зізнався, що намагається перенести свої цінності на колектив – додав, що це щоденна праця. Надалі поділився позитивними кейсами сковородинівської альма-матер – його рейтинговими показниками, умовами навчання для здобувачів-військовослужбовців і ветеранів, яке спонукає переосмислювати роль освітнього процесу, концепцій та підходів до інклюзивності та безбар’єрності. Справедливо зазначити, що у всьому спостерігається позитивна динаміка. Також Коцур повів мову про підтримку закладом внутрішньо переміщених осіб, родичів полеглих захисників-сковородинівців, підтримці ментального здоров’я дітей.
Директорка департаменту економіки Київської обласної державної адміністрації Наталія Погребна поділилася власною історією стійкості – для неї вона полягає у прямій причетності до державотворення, наближенні Перемоги. Спікерка розповіла про роботу її колективу в умовах окупації Київщини, кейс створення цілодобового кол-центру який прийняв понад 90 000 дзвінків. У цьому аспекті, зазначає, є багато неймовірних історій. Також Погребну надихають історії підприємців, які, подекуди, відновлюють свої дітища буквально з попелу, відкриття нового бізнесу, зокрема жінками й мобілізацію зусиль як таку. Її виступ доповнили суголосні тези начальниці управління економічного аналізу Головного управління ДПС у Київській області Анни Топчій, яка розповіла про стійкість бізнесу, надходження податків та зборів до громад, виконання розпису місцевих бюджетів, динаміку кількості платників, основні галузі економіки, надходження в розрізі галузей економіки, бюджетоформуючі податки у розрізі державного та місцевих бюджетів за 2021-2023 роки
Директор департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації Ігор Мещан акцентував увагу присутніх на соціальному захисті при роботі з ветеранами та ВПО та роль своїх колег у вимірі конкретних кейсів. Мещан зауважив, що війна для нього почалася у 2014 році, коли він працював у Запорізькій області та допомагав у Слов’янську. Цей досвід став у пригоді пану Ігорю уже через вісім років, під час окупації Київщини. Врешті, це додало й нових викликів у професійній діяльності, які тривають і донині.
У другій частині промови директор департаменту соціального захисту населення КОВА розповів про практику «Центрів життєстійкості», метою яких є відновлення громад та людей, постраждалих внаслідок війни, через підвищення спроможності соціальних служб в регіонах надавати психосоціальну підтримку населенню. Мова йде про реновацію і редизайн Центрів надання соціальних послуг в Центри життєстійкості за моделлю інтегрованих соціальних послуг (в т.ч. створення повноцінної психологічної служби у соціальній сфері).
Директор Київського обласного Центру зайнятості Денис Дармостук поділився власним баченням ментального здоров’я. Нині розмови на гарячій лінії Центру зайнятості починаються з питання «Ви як?» – кількість скарг на ній наразі зменшилася в половину. Тішать і проєкти та загальне працевлаштування, яке отримують по поверненню з війни учасники бойових дій – це про успіх і покращення ментального здоров’я. 4,5 тис. осіб отримали роботу з початку 2024 року. Існують гранти для ветеранів та другого з подружжя від 250 000 гривень до мільйона гривень як окремий напрямок грантової програми «Власна справа» та дієва підтримка для захисників і захисниць. У 2024 році 32 особи вже відкрили власну справу. Разом з тим Дармостук багато говорив про ваучерне навчання, підкресливши вагому роль у цьому напрямі Університету Григорія Сковороди в Переяславі. Наостанок йшлося про компенсацію роботодавцям за облаштування робочих місць працевлаштованих осіб з інвалідністю та компенсацію роботодавцям витрат на оплату праці за працевлаштування ВПО в умовах воєнного стану.
«Коли ми слухаємо історії людей – ми збагачуємося, стаємо сильнішими! Ми, українці, маємо глибокі корені, культуру, неоціненну спадщину поколінь та міцні цінності! Все це є глибокою криницею і ми маємо цим ділитися. Маємо формувати спільноти. Це велика праця не лише керівників, але і кожного з нас на своєму місці та у межах своєї відповідальності. Практики стійкості важливі на усіх рівнях, як і плекання культури та практик плекання психічного та ментального здоровʼя. Заклади освіти мають особливу місію у цьому і, водночас, відповідальність. Маємо пам’ятати, що стійкість росте коли ми маємо добре ядро і добру основу. Не опускати руки, уміти любити, підтримувати і будувати стосунки, бути людьми люблячими та боротися заради спільноти люблячих людей! Спільними зусиллями плекати індивідуальну та колективну стійкість, кожен на своєму рівні!», – завершив цю панель її модератор, уточнивши в учасників панелі секрети їхньої стійкості. Переважно, усі відмітили командну роботу яка підсилює.
По завершенню цієї панелі учасники на сцені змінилися. «Історіями стійкості» ділились вже інші спікери. Приміром, волонтери 198 ОБ 11 ОБрТрО Ольга Клименко та Ендрю Аксон розповіли про свою історію, зокрема приїзд Ендрю до України та його досвід. Аксона шокувало те, як російські війська поводяться з мирним населенням, адже війна завжди була боротьбою саме збройних сил країн. За останні два роки команда волонтера завезла до України різноманітної гуманітарної допомоги вартістю у понад 100 мільйонів фунтів. Усі ці роки світ продовжує розуміти важливість цих потреб.
«Наш основний принцип – допомагати кому можемо, чим можемо і скільки зможемо», – акцентують волонтери та досвід роботи у «Червоному Хресті». Поза тим ця війна спонукала їх зробити важливий крок у своєму житті – одружитися. Така інформація викликала неймовірні емоції і оплески залу.
Начальник відділу культури, національностей та релігій Ірпінської міської ради Євгенія Антонюк у своєму виступі підкреслила, що люди які пережили окупацію й донині допомагають та підтримують одне одного, розуміючи цінність таких своїх вчинків. Пані Євгенія пригадала те, як почалося для неї повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року. Ці й подальші спогади були болючими, гострими наче лезо. Попри те, що Антонюк багатодітна мати, вивізши дітей за кордон, вона з чоловіком повернулася аби допомагати рідному місту та своїй Батьківщині. Говорила й про досвід відбудови. Каже, ситуація після деокупації нагадувала зйомки у якомусь фантастичному фільмі. Проте люди поверталися аби відновити своє рідне місто. Наостанок Євгенія Антонюк розповіла про те, як у Ірпені відновлювалася культурна галузь – будинки культури, бібліотеки, музичну школу, музей. Принагідно, подякувала усім міжнародним партнерам, які допомагали у цьому відновленні.
Фахівчиня загального відділу Університету Григорія Сковороди в Переяславі Вікторія Рагиня є уродженкою Добропілля на Донеччині. Каже, місто нині в дуже гіркому стані. Війна застала її у потязі, коли вона їхала до доньки-студентки у Переяслав допомогти робити ремонт. Уже в Переяславі вона допомагала в облаштуванні бомбосховищ, роботі волонтерського корпусу Університету Григорія Сковороди в Переяславі – була єдиним медпрацівником на три сковородинівські гуртожитки. Згодом стала медичною сестрою університету, бійцем та, пізніше, медичним інструктором Добровольчого формування Переяславської МТГ №2, волонтерила у ДОЗ «Славутич» разом з командою благодійного фонду «Переяслав», де перебували внутрішньо переміщені особи.
Доктор філософії, викладач Тетяна Мольдерф я приїхала з міста Торецьк, що на Донеччині. Народилась у Бахмуті, закінчила музичний коледж, отримала дві вищі освіти й переїхала у Торецьк. Увесь час з 1989 року вона працювала в музичному коледжі викладачем і методистом, очолювала вокальний відділ.
«Усе здавалось таким стабільним, врівноваженим, перспективним.. Але ж прийшов 2014 рік… і всі надії зруйнував. Торецьк виявився розмежувальною територією між вільною Україною і тимчасово окупованою, став зоною бойових дій, самою гарячою точкою.., шахтарське містечко перетворилось на воєнну комендатуру. Торецький музичний коледж залишився єдиним осередком культури, тому ми із своїми студентами і їхніми родинами вирішили не покидати місто. Хоча й відчували і вибухи поряд, і бомбардування, і виліт вікон у класі, і терміновий спуск у задимлений підвал, і падіння у коридорі – там, де немає вікон… Освітній процес продовжувався, коледж працював, батьки довірили життя своїх дітей нам – викладачам! Всі пам’ятають як це було, особливо вночі. У тій зоні не було і зараз немає попереджень – тривоги, тому в любу мить могло прилетіти і прилітало… Було дуже страшно…», – почала свою розповідь Тетяна Михайлівна та додала, що саме з цього часу розпочався самий гарячий творчий період для їх класу який обрав вектор волонтерського руху, провів кілька сотень просвітницьких й творчих заходів, півтисячі концертів для захисників, внутрішньо переміщених осіб, інвалідів, сиріт, дітей, молоді, людей похилого віку. Зустрічали артистів, музикантів з Національної опери, Київської та Львівської філармоній на сцені коледжу. Зізнається, не могли залишити наших захисників без підтримки, тому організували концерти на передовій – у Авдіївці, Верхньоторецькому, Новгородському.
«Час був складний час у моральному плані…, на твоїх очах гинули близькі люди, друзі, діти, але ж він водночас загострював почуття сталості, гідності, патріотизму, милосердя і, в той же час, – невимовної ненависті до окупантів… З моменту переміщення я ще нікому про це не розповідала, не хотіла, щоб мене жаліли або співчували. Я хочу залишатись тією повноцінною незламною людиною, якою себе вважаю! Зараз усім тяжко…», – говорить далі Мольдефр, наводить факти зі своєї біографії, ділиться досвідом і успіхами, планами та мріями.
«Хочу побажати усім переселенцям, які втратили рідних, житло, надію, що вимушені стати переміщеними особами – стійкості. Я відволікаю себе тим, кого дуже люблю і що дуже люблю – створювати щось незвичайне, неординальне, нешаблонне, інноваційне, поринаю у світ мистецтва, творчості, науки. Занурююсь у тексти й спогади видатних митців і науковців, навчаю дітей і студентів мистецтву не тільки співу, а мистецтву спілкування, поваги, бути милосердними, ідентичними своїй нації… Кредо мого життя – йти уперед, попри перепони, і не озиратись назад. А ще бажаю нашій величній Україні – мирного блакитного неба», – завершила виступ науковиця і процитувала поезію авторства Тетяни Строкач.
Наостанок військовий капелан В/Ч А4643, протоієрей Євгеній Зотов підвів риску зібрання з теологічного погляду:
«Тим, хто має віру в будь-що, конфесійну чи позаконфесійну, набагато легше пережити воєнні лихоліття. Питання «Як ти?» – новітнє питання капеланської служби в умовах війни. Ми несемо не стільки конфесійність, а скільки духовність й питання сенсів. Важливою є літургія філіжанки кави – сидіти, пити каву, слухати і не робити спроб щось зрозуміти. Це дуже важливе служіння», – підкреслив протоієрей.
Стійкість – здатність не зламатися від випробувань, виходити з них навіть сильнішим – безпосередньо залежить від ментального здоров’я. Розуміння себе та інших. Цю ментальну оборону українців і покликана тримати Всеукраїнська програма ментального здоров’я. Дякуємо усім, чия увага в цей день була прикута до цього важливого заходу!
