Певно, одна з найбільш очікуваних зустрічей в рамках проєкту «Платформа можливостей» відбулася в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі 7 квітня. До нашої альма-матер завітав відеоблогер, засновник молодіжного кіномистецького YouTube-каналу з понад півмільйонною аудиторією підписників «Загін кіноманів», актор Віталій Гордієнко.
Традиційно, представив гостя ініціатор цієї і багатьох інших зустрічей в такому форматі Максим Левченко. «І не говоріть потім, що УГСП не здійснює мрії», – пожартував він і запросив до слова Віталія.
«Я перший раз в цьому місті, радий у вас побувати. Мені дуже тут сподобалось. Можливо, це через те, що сьогодні така сонячна погода. Тим більше, в центрі вашого міста дуже гарно. Поки що більше ніде не був, тож, думаю, ви порадите, куди ще можна сходити», – ділиться першими враженнями від Переяслава Гордієнко.
З чого усе починалося
– Я автор YouTube-каналу «Загін кіноманів», який я відкрив 6 років тому. Перше відео на ньому опубліковано12 березня 2017 року. До того я навчався на факультеті культури та мистецтв у Львівському національному університеті імені Івана Франка. До речі, чомусь завжди, коли я про це розказую, люди дивуються, що там можна навчатися на актора [сміється]. Звісно, треба було шукати якісь варіанти розвитку для себе як для креативної одиниці, тому що акторам в Україні достатньо важко знайти роботу. Адже актор – це людина, яка завжди залежна від когось: чи хтось тебе найме на роботу, чи ти взагалі знайдеш якусь роботу, чи комусь сподобаєшся і т. д. На жаль, така проблема об’єднує багатьох в нашій країні, і не тільки в нашій країні. Тому завжди треба шукати якісь варіанти, щоб розвивати себе. Якщо ви можете створити особистий бренд, який буде допомагати вам в цьому, – це взагалі ідеально. Для мене це став YouTube.
З YouTube я познайомився вже дуже давно – завантажував різні презентації у школу та дивився всякі відосики. А у 2016 році, з подивом, усвідомив, що там можна заснувати свій канал, де ти будеш викладати відео ніби власний серіал. Я точно пам’ятаю, як ця ідея мене захопила – я можу створити свій серіал! Потім я зрозумів, що на YouTube ще й можна заробляти гроші. Я чомусь подумав, що це буде дуже легко: просто зареєструюсь, і якщо мене будуть дивитися, я зароблятиму гроші. В принципі так і є, але обов’язково повинен бути такий маленький гвинтик, який запускає цю систему, – вас мають дивитися.
Тому я почав шукати способи, як заробляти на цьому. Звісно, це було дуже страшно, бо коли ти знаходиш для себе якусь нову нішу, спочатку не розумієш як цим займатися. Але коли ти починаєш розбиратися в ній, ти розумієш як це працює. Спочатку наосліп почав шукати публікації «Як заробити на YouTube?» і в результаті створив свій YouTube-канал, який називався «Ukraine football». Як ви можете зрозуміти, знання з англійської у мене такі собі були, бо правильно «Ukrainian football». Але я такий: «Ні, у мене буде просто Ukraine і football!» [сміється]. Там я публікував футбольні вайни – це такі короткі відео, на кшталт TikTok, які привертають увагу. Вайни були такі: наприклад, футболіст забиває гол, це все монтується під красиву музику, якісь ефектні переходи, і все. Я міг монтувати таких два-три на день. З часом почались проблеми з авторським правом, бо відео футбольних голів – не твої і ти не можеш їх монетизувати. У таких випадках відео або закривають, або дають червоний значок монетизації (це означає, що відео монетизується правовласником), або дають жовтий (відео просто не монетизується, бо воно не відповідає вимогам рекламодавців). Якщо у тебе зелений значок, ти отримуєш за своє відео кошти. В один момент, коли почались перманентні блокування відео, я зрозумів, що далеко на цьому не заїду.
Just do it!
– Після цього була пауза. Але я вже тоді розробляв ідею каналу про кінематограф, бо мені здавалось, що в Україні у цій ніші дуже мало людей. Найбільшою помилкою було, що я приблизно пів року думав про те, як я зроблю YouTube-канал. Хотів підійти до справи серйозно, типу: «Зараз я підготуюся, куплю камеру, звук, мікрофон, світло, побудую студію десь в центрі Львова, бажано на 60 «квадратів», і тільки тоді я зможу робити кіно контент». Але насправді все не так. Мені останнім часом дуже подобається гасло Nike «Just do it». Насправді в житті є стільки моментів, коли тобі потрібно просто взяти і зробити. Це був той момент.
Коли розповів своєму товаришу, що хочу зробити такий YouTube-канал, він сказав: «А давай знімемо тобі перше відео у понеділок». Я відповів: «Камон, чувак, це не можна робити у понеділок. Це так не працює, не можна ставити жодних чітких дедлайнів». Він же наполіг, що треба зробити це відразу, взяв камеру у свого друга, знайшов апаратуру для звуку, поставив мене на білому тлі – все! Коли я спробував, то зрозумів, як усе працює.
Тож, коли в мене запитують, як почати свій YouTube-канал, відповідаю: «Просто зняти перше відео». Ви можете це зробити в будь-який момент. Багато хто каже: «У мене ж немає світла, звуку, хорошої камери». У кожного є телефон – його достатньо, щоб зняти перше якісне відео. Ви навіть можете попросити ще один телефон у подруги чи друга, щоб записати голос на диктофон, тоді у вас ще й буде звук суперський. Якщо ви вийдете на вулицю, бажано вдень (щоб було пряме сонячне світло або навпаки – небо повністю в хмарах), в принципі, телефона буде достатньо. Найголовніше – це ваша ідея, те, що ви доносите до людей. Якщо ви цим горите, якщо знаєте, як це розказати круто, це буде мати свою аудиторію. Найяскравіший приклад – це меми. До прикладу, відео, де Яценюк кричить: «Юля, Юля!». На що воно зняте? Ніхто навіть не знає. Або саме відео, де Добкін каже: «На благо города и всех харьковчан». Там не вирішує якість – там вирішує контекст. Я, звісно, не раджу вам ставати всеукраїнським мемом, але якщо знімете щось настільки цікаве, що сподобається людям, то неважливо буде на що воно зняте. А коли вас дивитимуться, ви будете далі розвиватись, то зможете докупити і камеру, і звук і т. д.
Не забувайте про свою головну мету
– Наступною моєю помилкою було те, що я забув свою головну мету. Коли я тільки вирішив створити канал, хотів заробляти із цього. Але коли створив канал «Загін кіноманів», то деякі цілі відійшли на другий план, бо вирішив, що хочу розвивати український YouTube. Я загорівся цією ідеєю і через деякий час в мене виникла проблема – я перестав розуміти, навіщо цим займаюся. У YouTube, як і в будь-якій соцмережі, важливо розуміти кінцеву точку: чи ви хочете заробляти із цього гроші, чи ви хочете стати популярним (яскравий приклад – TikTok), чи хочете розвивати свій бізнес або бренд. Але якщо хочете саме заробляти, то треба на цьому й фокусуватись.
На YouTube є три види заробітку: монетизація з контенту (перегляди реклами), донати глядачів або можна продавати рекламу у своїх відео. Для тих, хто тільки починає, мені здається, найкращим варіантом є донати. Бо ви можете так попрацювати зі своєю, скажімо, сотнею підписників, донести свою цінність, що кожен із них задонатить, і ви отримаєте певну суму, щоб мати змогу працювати далі. Але для цього необхідно показати чим ви важливі. Це в принципі те, на чому зараз тримається український YouTube. Бо у нас люди хочуть мати свій контент, вони відкриті для того, щоб донатити на класні ініціативи.
Дуже важливо подумати про те, як ви будете монетизувати свою діяльність. Бо багато хто заходить в YouTube, і такий «Ні-ні, в мене ентузіазм пре. Я зараз познімаю без грошей – мені вони взагалі не треба». Але в певний момент кожна людина приходить до запитання «Для чого я це роблю?». І якщо ви з самого початку ставите за ціль розвиток персонального бренду – окей, тоді ви не зламаєтесь за певний час. Бо YouTube – це ніби марафон, тоді як TikTok, Instagram – це спринт. Ви можете сьогодні, навіть з цієї зустрічі, зняти смішний TikTok під музику і ви будете мати, скажімо, мільйон переглядів – неймовірно. А в YouTube важливо тримати ціль і дистанцію.
Я працюю на YouTube вже 6 років, з яких 3 роки я нічого не заробляв. Ключовий момент настав, коли постало питання: чи займаюсь цим серйозно, чи не займаюсь і шукаю якусь «нормальну роботу». Я вирішив щотижня викладати відео, до того моменту, поки це не вистрелить, – рік, два, байдуже, буду викладати. Мені вистачило 5 місяців стабільної роботи над контентом, щоб отримати свої перші 20-30 тисяч переглядів. Після цього відразу було 100-200 тисяч і ось так воно й понеслося. Тобто до перших 10 тисяч підписників я йшов три роки і один місяць, а до першої сотні тисяч – вісім місяців після того. Як і в будь-якій іншій сфері, стабільна робота і ціль завжди дають результат. Про це важливо не забувати.
«Я би взагалі не радив читати коментарі»
– Є така штука на YouTube, як хейт. Коли ти починаєш, це дуже складно. Тому що ти, наприклад, зробив відео, яке подивилося сто людей. Під ним написали десять коментарів, з яких три – «Дякую за українську мову», ще три – «Прикольно» і чотири – «Треба трішки попрацювати, дещо нудно, затягнуто». І можливо, ще один – «Що ти взагалі робиш? Навіщо ти почав цей канал???». Тобто у тебе приблизно 40% коментарів – хейт. Ти читаєш і відразу думаєш: «Мене ніхто не любить!». Тобі здається, що кар’єра провалена, бо твій мозок сприймає тільки хейтерські коментарі і забуває, що більшість людей тебе підтримали. У такі моменти важливо зберігати фокус на тому, що треба продовжувати. Так, ти неідеальний, але якщо будеш постійно повторювати, пробувати нові штуки, то якість неодмінно виросте – у будь-якій сфері.
Але я розумію, що це непросто, коли ти тільки починаєш. Тим більше, публічна діяльність передбачає дуже великий вплив на тебе. У мене, наприклад, зараз 2 мільйони переглядів на відео про політичні меми. У кожної людини, яка подивилась це відео, є своя думка – про тебе, про твій контент, про те як ти говориш, про твою камеру, звук, картинку. Кожен може про це сказати. Але чи важлива думка кожного для мене? Мабуть, ні. Ти можеш легко зламатися, якщо слухатимеш реально всіх. Важливо обрати для себе лідерів думки. Якщо хтось із твоїх знайомих більш-менш розбирається у відеоконтенті і ти цій людині довіряєш, то можна просити поради у неї. Якщо ж немає морального авторитета, можна просто прислуховуватись до себе. Але постійно потрібно шукати, що ти робиш не так, бо розвиватися завжди є куди.
Ще один життєвий приклад – я недавно виклав відеоогляд фільму «Памфір». До речі, якщо будете мати нагоду, обов’язково подивіться цей фільм. І мені пише відгук на огляд Антоніо Лукіч (режисер таких відомих фільмів, як «Мої думки тихі» і «Люксембург, Люксембург» – прим. авт.): «Дуже розумно, в міру дотепно, в міру інтелектуально – клас. Розвивайся далі, молодець». І я такий: «Вау, супер!», я пишався собою. А на наступний день мене тегає в Twitter якийсь чувак і пише: «Найкраще, що я дізнався з відео Гордієнка, – це де можна послухати музику з «Памфіра». Все решта – фігня». Потім хтось наступний тегає мене і пише: «Якщо ви теж нічого не знаєте, не вмієте і взагалі дурник, але хочете щоб вас всі любили і виглядати експертом, то спробуйте. Он, у Віталіка ж вийшло!». Це тебе зачіпає, ображає. Але, ну камон, мені один з найкращих режисерів написав, що це класно і корисно. А якийсь чувак в Twitter пише, що я дурник. Тут треба правильно розставляти пріоритети – кого ти слухаєш і на кого орієнтушся.
Я би взагалі не радив читати коментарі. Іноді це дуже дизморалить, бо реально мозок пам’ятає тільки негативні. А коли ти маєш, скажімо, 3 тисячі коментарів, зрозуміло, що 250 з них можуть бути поганими.
«В його піснях звучала Україна»: робота над документалкою про Володимира Івасюка
– Я в один момент зрозумів, що відео про найкращі українські меми – це, звісно, топово. Це людям підіймає настрій і мені в кайф робити, бо відкриваю для себе абсолютно нові речі. Скажімо, недавно в Івано-Франківську я їхав у таксі й побачив, що із супермаркету виходить якийсь дуже знайомий мужик. Думаю: «Я його знаю! Він якийсь суперпопулярний. Але хто це?». Я розумію, що дуже добре його знаю, але не можу пригадати звідки. І зрештою мені доходить, що це той же чувак, який кинув яйцем у Януковича. Думаю: «Вау! От зараз всі люди, які ідуть по вулиці, навіть не підозрюють, що це той самий чувак. Це фантастика». Я відчув себе особливим [сміється], розповів таксисту, той у шоці був.
Але все одно з такою аудиторією, таким впливом і такою довірою підписників хочеться робити важливіші речі. Перше, що я хотів втілити, – розповісти про «Тіні забутих предків», бо це найкраще, що зробила українська кінематографія, і про нього фантастично мало знали люди. Я не знав як це буде, чи вийде в мене зробити документалку в класичному форматі, але я зробив це. Відео сподобалось людям, яких я поважаю. Тому вирішив спробувати зробити про Володимира Івасюка, бо це дуже цікава особистість.
Наприклад, чи знаєте ви, скільки років йому було, коли він трагічно загинув? Всього лише 30. «Червону руту» він вигадав у 21 рік, став всесоюзною зіркою в цьому віці. Він був молодим хлопцем, якого всі зазвичай називали просто Володею. А зараз для нас він став якоюсь іконою. Мені не подобається цей пафос і те, що його образ став забронзовілим. Хотілось би показати його простою людиною, яка писала круті твори, багато з яких ми навіть не знаємо. От на початку повномасштабного вторгнення стала популярною «Пісня буде поміж нас», причому в його виконанні того часу. Тобто його музика настільки актуальна, що вона і зараз може стати трендом в TikTok. Хотілося б розказати цю історію. Він був не лише феноменально талановитим, а й дуже скромним. В його піснях звучала Україна. Мені здається, в нас такої людини в музиці більше не було. Не знаю, чи вийде все так, як я хочу. Не скажу, що це прямо документальна робота, бо така передбачає документальні кадри, яких поки що особливо у мене немає. Але це буде відео, яке, сподіваюся, підштовхне багатьох людей включити, наприклад, «Баладу про дві скрипки» або «Два перстені» і послухати їх з нової точки зору.
Мій головний посил – якщо ви будете робити і справді вірити в те, що ви робите, любити це і мати перед собою чітку ціль, у вас все вийде. І це стосується будь-якої сфери.
Віталій Гордієнко розповідав ще дуже багато цікавих речей: про штучний інтелект, новий фільм Антоніо Лукіча «Люксембург, Люксембург», футбол, меми та багато іншого. На щастя, зустріч, яку наразі втілюють ще й в межах проєкту #МолодьТУТ програми USAID «Мріємо та діємо», IREX Ukraine та ГО «Молодіжна платформа», ми транслювали на офіційній сторінці УГСП. Тож ви маєте гарну нагоду надолужити втрачене:
