10 вересня 2026 року в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі відбулася масштабна наукова подія – презентація українських перекладів двох ключових європейських праць: «Велике князівство Литовське. Політика та суспільство доби пізнього середньовіччя» авторства Рімвідаса Петраускаса та першого тому «Історії Литви. З найдавніших часів до 1569 року» Едвардаса Гудавічюса.
Захід пройшов у форматі живої, глибокої дискусії між провідними українськими та литовськими істориками, видавцями, викладачами та студентами. Пропонуємо зануритися в атмосферу зустрічі крізь призму прямих мов та найяскравіших цитат її учасників.
Ще 8 вересня 2026 року солідна литовська делегація та представники вітчизняної наукової спільноти розпочали презентаційний тур із Луцького національного технічного університету. Долучився до цієї події і ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі Віталій Коцур. Під час візиту до ЛНТУ гості на чолі з депутатом Сейму Литви Валдасом Ракутісом, професором Альвідасом Нікжентайтісом та представниками Форуму Єжи Гедройця зустрілися з ректоркою університету Іриною Вахович, оглянули сучасні навчальні простори та презентували студентам фундаментальні видання – «Велике князівство Литовське: політика та суспільство доби пізнього середньовіччя» та «Історія Литви: з найдавніших часів до 1569 року». Зустріч у Луцьку стала потужним стартом для налагодження нових міжвузівських контактів та обміну досвідом.
Естафету мандрівки цими знаковими книжками вже за два дні, 10 вересня 2026 року, прийняв Університет Григорія Сковороди в Переяславі. Після зустрічі та прогулянки територією університету, у 114 аудиторії Центру інноваційного навчання та трансферу технологій «Innovation Training & Tech Transfer Center» розгорнулася масштабна історична панель, яка об’єднала провідних дослідників двох країн.
Відкриваючи захід, ректор університету, доктор історичних наук, професор Віталій Коцур наголосив на гострій необхідності переосмислення нашого минулого та подолання імперських стереотипів:
«Кожна сторінка історії України, свого часу, була дуже сильно заангажована радянською історіографією і російською історією. Якщо ми зараз подивимося, на яких ми книжках виросли, то там будуть Татіщев і Карамзін тощо. Але це інший погляд на нашу історію. Все-таки історія України повинна бути українською», – висловив переконання Віталій Вікторович та розповів про системну роботу університету та анонсував нові амбітні ініціативи:
«Коли ми вперше потрапили до Вільнюса на Конгрес дослідників історії, який організовував пан Альвідас, виникло чітке усвідомлення: на превеликий жаль, знань з історії Литви у нас в країні дуже мало. Особливо базових знань для всіх: у школах, коледжах, університетах. Саме тому виникла ідея заповнити ці прогалини у вивченні історії Великого князівства Литовського. Ми стартували в цьому напрямі: цього року провели вже другу літню школу, є студенти, які відвідували Литву, захищаються докторські дисертації. У нас є великі плани по створенню спеціалізованого центру, адже є і матеріали, і фахівці, які за це вболівають».
Головний ідеолог проєкту, директор Інституту історії Литви, професор Альвідас Нікжентайтіс поділився думками про те, чому Переяслав став однією з ключових точок презентації:
«Сама ідея про те, що Велике князівство Литовське – це не тільки литовська історія, а й українська історія – часто лунала від моїх українських колег. І коли ми приїхали сюди, в Переяслав, почали говорити з вашим ректором, з того все і почалося. Наша програма складається з трьох частин: серія онлайн-лекцій для українських університетів, організація спільних літніх шкіл (цього року до нас долучилися й студенти з Віденського університету), і третя складова – видавничий проєкт. План – видати серію із 30 книжок до кінця цього року».
Принагідно, литовський історик також звернув увагу на важливий політологічний вимір:
«У Литві немає жодних сумнівів, що суверенітет країни лежить не на сході, з Московією, а на заході. Саме з Великого князівства Литовського почалися зв’язки Литви, України, Білорусі з усією Європою. Тоді вперше європейський напрямок став очевидним. Тому це надзвичайно важлива тема і для політологів».
Видавець, засновник видавництва «Вільні люди» Владислав Сидоренко розповів про масштабну роботу над перекладами та ідеологічні виклики минулого:
«Питання, яке мене бентежило все життя: чому історія України вивчається починаючи з Київської Русі, потім Річ Посполита, а далі відразу Російська імперія і СРСР? Куди поділися 300 років історії Великого Князівства Литовського? Насправді це був найбільш вдалий період в історії України – величезний європейський блок із сучасними цивілізаційними цінностями та конфедеративним устроєм. Я дійшов висновку, що відсутність інтересу до цього періоду – результат ефективної ідеологічної роботи Москви, яка тривала століттями».
Розповідаючи про видавничі плани, пан Владислав зазначив:
«Ми підготуємо десяток академічних робіт, які дадуть можливість запускати повноцінні освітні курси в українських закладах вищої освіти вже починаючи із січня. А загалом проєкт розрахований на 30 книг. Ми намагаємося своїми силами повернути те, що в нас уже було. Європейський Союз – це багато в чому нащадок Великого князівства Литовського. Ми не прагнемо кудись іти – ми маємо відновлювати те, що було нашим споконвіку».
Відомий український історик-геральдист Олег Однороженко підкреслив, що доба ВКЛ є ключем до розуміння української ідентичності:
«Дотепер в українській історіографії існує міф про «темні віки» після монгольської навали, ніби наша історія стояла на паузі. Це абсолютно не так! Джерел мільйони, але їх немає кому вивчати, бо немає загальної візії. Наше завдання – створити цю критичну масу академічної літератури, щоб виховати нові кадри істориків».
Порівнюючи державотворчі моделі минулого із сучасністю, пан Олег зазначив:
«Пориньте в історію Великого князівства Литовського і порівняйте її з теперішнім Євросоюзом. Це була спільнота різних етносів, де українські землі мали серйозну автономію, самоврядність і власні еліти. Що характерно – там не було міжетнічного чи релігійного антагонізму. Вже тоді існувало чітке неприйняття московської деспотичної моделі, бо люди прагнули повної самореалізації та свободи».
Виконуюча обов’язки директорки Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» Марина Навальна акцентувала увагу присутніх на важливості компромісів та діалогу в науці:
«Видання книжок – це завжди наукове свято. Спільні проєкти завжди спрямовані на компроміси та комунікацію. Це означає, що науковці й політики знайшли згоду і зробили крок уперед. Ми раді вітати наших литовських друзів у Переяславі й готові відкривати для них нові локації нашого заповідника», – ствердила Марина Іванівна.
Натомість завідувач науково-дослідного відділу історичного краєзнавства НІЕЗ «Переяслав» Тарас Нагайко додав історичних паралелей:
«Переяслав – дуже хороший лакмусовий папірець для того, щоб проявилися ці складні сторінки. У нас є Переяславська рада, з якою ми постійно ідеологічно боремося, розуміючи, що не можна дивитися на історію звужено. А от праці на кшталт досліджень про битву під Синіми Водами, Грюнвальд чи Оршу доводять нашу нерозривну тяглість до європейського простору. Ці нові книги стануть справжнім дороговказом для подальших студій», – засвідчив Тарас Юрійович.
На завершення офіційної частини наукова бібліотека УГСП презентувала гостям пам’ятний альманах «Закарбовані миті». Продовженням насиченого дня стало ознайомлення делегації з матеріально-технічною базою університету та велика екскурсійна програма музеями НІЕЗ «Переяслав».
Презентація литовських новодруків в нашому університету довела, що спільне європейське минуле України та Литви є потужним фундаментом для сучасного партнерства, освітянського розвитку й ментального єднання двох народів.
