«40 років. Тисячі історій»: в УГСП відлунав грандіозний зліт випускників, який об’єднав епохи, серця та возвеличив незламний дух Сковороди

Є дати, які назавжди вкарбовуються в літопис навчального закладу золотими літерами. 27 червня 2026 року Університет Григорія Сковороди в Переяславі  перетворився на справжнє місце сили, світлої ностальгії та безмежної гордості. З нагоди 40-річного ювілею поступу нашої альма-матер відбувся наймасштабніший зліт випускників в історії закладу під символічним та надзвичайно щемливим гаслом «40 років. Тисячі історій».

Цей день поєднав минуле і сьогодення: від тих, хто далекого 1986 року висаджував перші дерева на території студмістечка, до тих, хто у 2026 році, попри війну та тривоги, отримав омріяний диплом з відзнакою. Пресслужба університету переповідає хронологію дня, який точно буде вписано в новітній літопис нашого закладу.

Свято стартувало о 09:30 з центральної алеї біля пам’ятника Григорію Сковороді. Поступово вона почала наповнюватися першими гостями та знайомими голосами. Ведучий ранкової локації, провідний фахівець відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю Максим Левченко з щирою усмішкою зустрічав «ранніх пташок», задаючи тон усьому дню:

«Доброго ранку, шановні випускники, викладачі, студенти та гості альма-матер! Щиро вітаю вас на довгоочікуваному зльоті випускників УГСП. Як же приємно бачити перші усмішки, перші теплі обійми та чути знайомі голоси… Сьогодні ми зібралися, щоб згадати найкращі студентські роки, побачити улюблених викладачів і, звісно, зробити добру справу – продовжуємо «Сродний збір», аби оперативно закривати усі потреби захисників і захисниць – студентів і випускників УГСП та їх підрозділів!», – поступово почав вводити присутніх у «курс справи» Максим ще неодноразово, згодом, беручи слово аби ознайомити новоприбулих гостей свята з програмою проведення, локаціями і активностями, можливістю поселення у студентські гуртожитки тощо.

Справжнім серцем ранкової програми на центральній алеї став масштабний Благодійний ярмарок, організований у рамках вищезгаданої загальноуніверситетської ініціативи «Сродний збір». Це була не просто святкова локація, а живий простір глибокої єдності, патріотизму та небайдужості. Між дружніми обіймами, радісними вигуками впізнавання та теплим спілкуванням за кавою, гості свята активно долучалися до підтримки Сил Оборони України. На розмаїтих ярмаркових столах кожен міг знайти щось особливе: від запашних домашніх смаколиків, які додавали ранку неповторного домашнього затишку, до ексклюзивних іграшок ручної роботи та вишуканих авторських прикрас. Кожна придбана річ, кожен щирий донат ставали ще одним вагомим спільним кроком великої сковородинівської родини до наближення нашої Перемоги. Забігаючи наперед, за підсумками другого дня проведення урочистих заходів в університеті прикінцева зібрала сума у благодійні скриньки, насамперед завдяки ярмарці і внеску у проведення кожного з факультетів, склала 175 623 гривні.

Абсолютним емоційним магнітом, який збирав навколо себе чи не найбільше гостей, став спеціальний інтерактивний стенд «Залиш згадку про себе». Поруч із яскравою святковою фотозоною панувала особлива, щемлива атмосфера спогадів. Випускники різних поколінь – від тих, хто стояв біля витоків створення закладу, до зовсім юних фахівців – залишали на ньому частинку своєї душі. Хтось із невимовною гордістю виводив рік свого випуску, хтось писав зворушливі побажання процвітання та миру рідній альма-матер, а хтось із легкою ностальгією виводив імена тих самих знакових викладачів та наставників, чиї мудрі лекції назавжди змінили їхній життєвий світогляд. Безперервні спалахи фотокамер фіксували ці безцінні миті: зустрічі одногрупників через роки, радісні посмішки та міцні обійми людей, яких назавжди об’єднав Університет Григорія Сковороди в Переяславі.

Близько 11:00 емоційний центр подій перемістився до актової зали університету, де надзвичайно піднесено розпочалася офіційна частина: під урочисті звуки фанфар та появу на великому екрані заставки ювілею «40 років. Тисячі історій» до мікрофона вийшов незмінний та харизматичний ведучий сковородинівських заходів, провідний фахівець відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю Олександр Молоткін, аби привітати всіх тих, для кого університет на багато років став рідним домом і надійним стартовим майданчиком для подальшого життєвого та професійного шляху:

«Нас можуть роз’єднувати роки та професії – але є те, що нас об’єднує. І це наша альма-матер, наш Університет Григорія Сковороди в Переяславі! Дорогі мої, шановні гості, шановні випускники, маю честь оголосити, що зліт випускників, присвячений 40-річчю університету, оголошується відкритим!», – розпочав Олександр Юрійович, а зала єдиним потужним хором виконала Державний Гімн України. Проте одразу після гімну настала глибока, щемлива тиша. Ведучий звернув увагу присутніх на перший ряд, де стояли три особливі крісла:

«Сьогодні практично заповнений зал… Але ми бачимо попереду три порожні крісла. Вони накриті прапором України. Вони невипадково вільні. Вони зайняті, тому що це символічні місця для тих людей, які назавжди в нашій пам’яті, які назавжди в наших серцях, які назавжди в кожному клаптику вільної української землі. Це місця наших випускників, наших студентів, які загинули в боротьбі за наше щастя, за нашу свободу, за нашу незалежність. Вони назавжди в нашому серці, як і всі ті, хто ціною свого життя гарантує нам майбутнє…», – пояснив ведучий.

Надалі під рівний, болючий стукіт метронома університетська родина схилила голови у хвилині мовчання, віддаючи найвищу шану Героям і Героїням новітнього етапу нашої національно-визвольної боротьби.

Коли останні звуки метронома стихли, аби перевести подих і плавно повернути присутніх до світлих студентських спогадів, ведучий оголосив перший творчий подарунок. Емоційним місточком, який з’єднав світлу пам’ять із гордістю за рідну землю, став виступ випускниці УГСП Анни Сахно. Її неперевершене виконання композиції «Земле моя» стало ідеальним музичним стартом, що налаштував усю залу на щиру та родинну хвилю свята.

Після щемливого музичного вступу до вітального слова був запрошений ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі, доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАПН України Віталій Коцур:

«Це не просто 40 років. Це 40 років історії кожної людини, яка тут навчалася. Хтось провів тут п’ять років, пішов далі по кар’єрі і став відомою особистістю. А хтось проводить тут усі 40 років свого життя. Наш університет – це не тільки велика історія, це глибокі цінності людиноцентризму та студентоцентризму. Це те місце, де викладач, студент і ректор завжди знаходяться на одному рівні», – зазначив Віталій Вікторович закликавши присутніх хоча б на мить поринути у безтурботні часи студентства, коли не було війни, вийти до пам’ятника Сковороди, обійнятися, зробити світлини та знайти свою часточку щастя. Проте він одразу повернув залу до важливих реалій сьогодення, наголосивши, що УГСП вже давно перестав бути просто закладом вищої освіти. Сьогодні це справжній бренд, непохитний символ та рушійна сила всього регіону.

У вирі повномасштабної фази російсько-української війни університет взяв на себе колосальну соціальну та оборонну місію: він діє як потужний волонтерський хаб і є базою для добровольчого формування територіальної громади. Віталій Вікторович поділився вражаючою статистикою, яка викликала у залі глибоку повагу:

«Нині в університеті навчається 619 учасників бойових дій. Це ветерани, ті хлопці і дівчата, які пройшли через війну і тепер починають усе спочатку. І цей шлях до нового життя вони шукають у нашому університеті. УГСП також об’єднує вимушено переміщених осіб – людей, що втратили все, але приїхали до нас і знайшли нові сенси».

Саме тому, як наголосив ректор, головна ідея зльоту випускників – це не просто зустріч заради спогадів. Це прагнення об’єднати нашу велику сковородинівську родину, щоб стати справжньою підтримкою одне для одного у ці надскладні часи. Кульмінацією промови стало оголошення про створення масштабної Асоціації випускників УГСП. Разом із найвідомішими випускниками було ухвалено рішення про заснування організаційного комітету та Ради випускників.

На великому екрані з’явився QR-код, і Віталій Вікторович закликав кожного сканувати його та реєструватися:

«Ми створюємо цю велику спільноту, аби, перш за все, берегти та плекати наші сковородинівські цінності, а також – щоб стати дієвою опорою для тих, хто сьогодні найбільше потребує допомоги. Я щиро зичу кожному з вас здоров’я та наснаги. Попри всі випробування війни, закликаю вас залишатися тут, на рідній землі, і власними руками творити майбутнє вільної України! Слава Україні!»,  – такими словами Віталій Коцур завершив свій виступ.

Щойно офіційні ноти стихли, сцена актової зали перетворилася на своєрідний «емоційний портал». Вона стала місцем для найщирішої ностальгії: один за одним сюди підіймалися видатні випускники різних років. Вони ділилися своїми історіями – смішними, щемливими, часом неймовірними, кожна з яких була пронизана безмежною любов’ю до альма-матер. Ці виступи стали не просто спогадами, а живим доказом того, що університет – це не лише стіни, а люди, що назавжди лишилися частиною великої сковородинівської родини.

Справжній шквал овацій викликала поява на сцені популярної виконавиці та учасниці Євробачення, випускниці університету Альони Савраненко (відомої мільйонам людей у всьому світі як реперка alyona alyona). Альона з теплом згадала своє навчання на психолога та дошкільного вихователя. Вона відзначила, що її студентські роки припали на період великих трансформацій в освіті: від класичних іспитів студенти переходили до вступу на основі результатів першого Зовнішнього незалежного оцінювання та впровадження кредитно-модульної системи. Вона з гумором згадала, як вони «гризли граніт науки», годинами просиджували в розкішній університетській бібліотеці та харчувалися в легендарній їдальні закладу. Завершила свій виступ Альона глибокою думкою:

«Людьми нас роблять люди, які нас оточують. Ті, з кого хочеться брати приклад. Саме тут, у цих стінах, серед цих викладачів і друзів, формувалося моє справжнє, доросле «я»».

Офіційно, але вкрай тепло до присутніх звернувся випускник закладу, заступник голови Черкаської обласної державної адміністрації з гуманітарних питань Олександр Шамрай. Він передав щирі та братерські вітання від сусідньої Черкащини. Посадовець підкреслив, що успіхи випускників УГСП, які сьогодні активно розбудовують не лише Київщину, а й сусідні регіони, – це спільна, щоденна і беззаперечна заслуга всього потужного викладацького складу університету.

Тепло зустріли присутні й виступ Сергія Костири – відомого адвоката та телеведучого. Його життєва розповідь вкотре довела, наскільки тісним є світ і як далеко сягає географія наших випускників:

«Ви знаєте, університет – це не тільки про здобуття фаху. Це, в першу чергу, виховання і стала позиція людяності. Свою першу освіту,  диплом фінансиста,  я отримав саме тут. Якось у США, в Сіетлі, ми працювали над справою разом із місцевими фінансовими експертами. Спілкуємося з американським колегою, торкаємося теми навчання, і він раптом каже: «А я закінчив університет у Переяславі!». Ми на п’ять годин відклали всі ці експертизи і справи. Ми сиділи згадували викладачів, сміялися, ділилися тим, як здавали іспити. Скільки років пройшло, а я досі пам’ятаю своє питання в білеті: «Фінансова складова руйнації банків в Україні». Ви тільки вдумайтеся, який це рівень! Я щиро дякую університету і викладачам за те, що ви даєте не лише ґрунтовні знання, ви даєте глибоке розуміння життя і людяності».

Наступною до слова запросили заступницю начальника управління молоді та спорту Київської обласної військової адміністрації Світлану Назарук,. Вона розповіла про свій досвід здобуття освіти, який припав на найважчий для країни час – повномасштабне вторгнення у 2022 році:

«Це був рік болю, але водночас – рік неймовірного, безпрецедентного єднання. У цих стінах я відчувала абсолютну підтримку. Саме тоді мені довелось писати наукову роботу на тему молодіжної політики Київщини».

Пані Світлана використала цю урочисту нагоду, аби прямо на сцені відзначити людину, яка її надихала: вона вручила офіційну грамоту декану факультету гуманітарної освіти і соціальних технологій Вячеславу Редзюку за його вагомий внесок в утвердження національної свідомості та патріотичне виховання молоді.

Музичним і дуже романтичним сюрпризом став вихід випускника університету, заслуженого артиста України Дмитра Цимбала. Ведучий Олександр Молоткін пригадав, як багато років тому саме на цій сцені він, слухаючи спів юного першокурсника Дмитра, напророчив йому велике зіркове майбутнє. Дмитро ж зізнався, що університет подарував йому не лише кар’єру, а й найголовніший скарб у житті:

«Зі святом, шановні випускники, з ювілейним днем народження нашої альма-матер! Я хотів би привітати всіх викладачів… Звісно, хотілося б привітати абсолютно всіх, але декого вже з нами немає, на жаль. Проте життя продовжується, і мені надзвичайно приємно сьогодні бути в стінах рідного вишу і бачити тут своїх одногрупників. Сподіваюсь, що традиція таких зустрічей буде тільки набирати обертів. Хочеться, щоб університет розвивався і тут завжди було багато гідних випускників. А всім вам я бажаю завжди знаходити час побачитися, адже життя дуже швидкоплинне, а ми всі надзвичайно завантажені роботою та справами. І найголовніше: хочеться, щоб над нашими головами було мирне небо. Щоб наше небо було вільне від того залізяччя, яке, на жаль, літає над нами. Нехай приємних зустрічей і тільки хороших приводів у нас буде безліч!».

На цій зворушливій хвилі Дмитро зробив імпровізований вокальний подарунок. Зізнавшись, що спеціально не готувався, артист експромтом і неймовірно потужно виконав акапельно «Многая літа». До його професійного вокалу миттєво долучилася вся зала, створивши приголомшливий ефект багатоголосся, який пронизав до мурашок кожного присутнього.

Про глибоке історичне коріння альма-матер нагадав Владислав Міронович, який стояв біля витоків розвитку студентського самоврядування:

«Сьогодні ми святкуємо 40-річчя, але насправді університет є прямим спадкоємцем давніх, могутніх освітніх традицій ще від початку створення Переяславського колегіуму. Я хочу щиро подякувати тим, хто тоді сіяв добро в наші юні душі. Сьогодні УГСП – це передовий заклад, який не лише навчає, а й формує державну політику з питань фізичної культури, спорту, мистецтва та молодіжної роботи».

Справжнім емоційним піком, від якого у багатьох на очі навернулися сльози, став абсолютно несподіваний, імпровізований виступ випускниці найпершого набору 1986 року. Вона вийшла на сцену, аби розповісти, з чого все починалося:

«Сорок років тому ми вступали до університету імені Горького в Києві. І саме з нас, перших «ластівок», тоді сформували групи та направили сюди, до Переяслава. Сьогодні це важко уявити, але перший рік ми мешкали в гуртожитку пліч-о-пліч із нашими викладачами! Ми дійсно були однією великою родиною. Ми власноруч висаджували навколо дерева, які нині перетворилися на справжніх велетнів. Крокуючи сьогодні алеєю, я згадала, як під одним із них ми закопали пляшечку з найзаповітнішими юнацькими бажаннями. І знаєте що? Тепер я можу з упевненістю сказати: усі наші мрії, загадані в стінах цього університету, здійснилися!».

Слід зазначити, що цього дня університет не лише жив світлими спогадами минулого, але й на очах у присутніх творив свою нову історію. Однією з найважливіших і найемоційніших митей офіційної частини стала церемонія вручення дипломів з відзнакою цьогорічним випускникам.

Ведучий наголосив, що такий диплом – це не просто документ про вищу освіту. Це беззаперечне визнання багаторічної наполегливої праці, неймовірної відповідальності та щирої віри у власну справу, особливо з огляду на те, що цим молодим людям довелося здобувати фах у надзвичайно складні для країни часи.

Почесну місію нагородження виконав ректор університету Віталій Коцур. Під гучні та нестихаючі оплески великої сковородинівської родини на сцену один за одним підіймалися ті, хто своєю працею виборов право називатися найкращими. Свої заслужені дипломи з відзнакою отримали:

• Петро Жила (Факультет фізичної культури, спорту і здоров’я);
• Артем Горденко (Факультет фізичної культури, спорту і здоров’я);
• Артур Горденко (Факультет фізичної культури, спорту і здоров’я);
• Наталія Чугай (Факультет гуманітарної освіти і соціальних технологій);
• Яна Гнуча (Факультет гуманітарної освіти і соціальних технологій);
• Сабріна Ревега (Факультет гуманітарної освіти і соціальних технологій);
• Діана Лила (Факультет української та іноземної філології);
• Вікторія Омельяненко (Факультет технологічної і математичної освіти).

Церемонія завершилася теплим загальним фото нагороджених разом із ректором. Підсумовуючи цей урочистий момент, Олександр Молоткін дуже влучно підкреслив зв’язок поколінь:

«Сьогодні ми поєднали залу: випускників минулих років і випускників 2026 року. Ці молоді люди – вже невіддільна частина нашої історії. Ви – перша гордість 41-го року існування нашого університету!».

Справжнім емоційним катарсисом та кульмінацією офіційної частини зльоту стала масштабна презентація повнометражного документального фільму «УГСП: історія, що триває». Коли світло в актовій залі приглушили, глядачі вирушили у неймовірну подорож часом, яка тривала годину і п’ятнадцять хвилин.

Ця стрічка виявилася не просто хронологією сухих фактів чи статистикою. Вона стала справжньою машиною часу, яка показала університет через долі людей: від перших лекцій та студентських гуртожитків до зародження традицій, великої дружби, кохання та професійних відкриттів. Щоб створити цей кінолітопис, команда відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю проробила титанічну роботу: були знайдені та опрацьовані сотні архівних фотографій, переглянуті десятки годин старих відеохронік та записані понад п’ять годин ексклюзивних сучасних інтерв’ю з тими, хто творив і творить історію УГСП.

Коли після фінальних титрів увімкнулося світло, зала вибухнула оваціями. Ведучий Олександр Молоткін, вийшовши на сцену, не стримував свого щирого захоплення:

«Я дивився цей фільм вперше. І я хочу висловити безмежну подяку за професіоналізм, за монтаж, за цей підхід. Це справжній шедевр, справжня українська документалістика! Витягнути стільки матеріалу, зібрати всіх цих людей, записати їх і так філігранно змонтувати – це колосальна праця».

Ведучий закликав залу подарувати найгучніші оплески всій творчій команді та висловив особливу персональну подяку керівниці відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю Оксані Луцик та режисеру Андрію Вовкодаву, які разом зі своєю командою доклали величезних зусиль для створення цієї стрічки та збереження університетської пам’яті.

Після емоційного перегляду на сцену знову піднявся ректор університету Віталій Коцур. Він звернувся до присутніх із дуже теплим та натхненним меседжем, тонко розкриваючи саму філософію назви кінолітопису:

«У цій назві – «Історія, що триває» – закладено неймовірно глибокий сенс, адже саме ви і є тією живою, неперервною історією. Стрічка, яку ми сьогодні побачили, – це лише перша спроба доторкнутися до нашого багатого спільного шляху. Тому ми щиро чекаємо від вас нових розповідей. У кожного з вас є унікальні спогади, цінні старі світлини чи домашні відеозаписи. Будь ласка, діліться ними, надсилайте їх нам! І ми неодмінно доповнимо цей великий університетський літопис новими яскравими сторінками».

Офіційну частину в актовій залі було вирішено завершити на світлій та спрямованій у майбутнє ноті. Ведучий запросив на сцену ту, хто уособлює сучасне студентство – активну учасницю студентського самоврядування та творчого життя університету, студентку факультету мистецтва, менеджменту, педагогіки і психології Анастасію Чуприну. Її яскравий вокальний номер став справжнім голосом молодого покоління сковородинівців – того самого покоління, яке вже сьогодні, просто в цих стінах, пише наступні сторінки славетної історії закладу.

Підсумовуючи цей емоційний марафон, Олександр Молоткін, поділився надзвичайно глибокою та теплою думкою, яка відгукнулася в серці кожного присутнього:

«Кажуть, що події у цьому житті – це або покарання, або нагорода. Я розцінюю нашу сьогоднішню зустріч однозначно як найвищу нагороду. Сьогодні ми з вами всі були не просто свідками, ми були учасниками і повноправними авторами історії нашого університету. Ми умовно назвали цей зліт «40 років. Тисячі історій». Але я більш ніж впевнений, що сьогодні цих спогадів тут було 40 мільйонів!»

Аби назавжди закарбувати цю фантастичну енергетику, відчуття абсолютної єдності та віднайдену молодість душі, було вирішено зробити яскравий фінальний акорд свята – велике спільне фото. Зала миттєво відгукнулася на цю ініціативу. Усі присутні – поважні гості, улюблені викладачі, випускники минулих десятиліть та зовсім юні фахівці – залишили свої місця і пліч-о-пліч зібралися в центрі концертної зали. Під яскраві спалахи об’єктивів, щирі посмішки та дружні обійми була створена грандіозна загальна світлина. Цей масштабний кадр, наскрізь пронизаний справжньою родинною теплотою, відтепер стане одним із найцінніших візуальних скарбів у великому золотому літописі Університету Григорія Сковороди в Переяславі.

Але на фінальному фото свято аж ніяк не завершилося. Воно просто змінило свій формат, ставши ще камернішим, щирішим і відвертішим. Після урочистостей в актовій залі гості з піднесеним настроєм вирушили до навчальних корпусів, аби зануритися в атмосферу своїх рідних кафедр та аудиторій, де колись розпочинався їхній професійний шлях.

Це було справжнє повернення до витоків. За дверима знайомих аудиторій на випускників чекали не просто стіни, а справжній простір неформального спілкування. Там, де колись гриміли студентські дискусії, було переповнено теплими обіймами, сміхом та спогадами, які, здавалося, оживали в кожному куточку. Викладачі та вчорашні студенти, які вже самі стали досвідченими фахівцями, нарешті отримали можливість поспілкуватися віч-на-віч, обмінятися досвідом, подякувати за науку та просто насолодитися товариством однодумців у вузькому родинному колі своїх спеціальностей.

Кожна локація стала осередком особливої енергетики:

• Факультет гуманітарної освіти і соціальних технологій гостинно прийняв своїх вихованців: історики згадували минуле в аудиторії 324, політологи вели фахові дискусії за круглим столом в 114 аудиторії, фахівці з публічного управління та адміністрування зібралися в 219 аудиторії, кафедра соціальних комунікацій, документознавства та інформаційної діяльності об’єдналася в 312-ій, а кафедра цифрових технологій навчання приймала гостей в 306 аудиторії.
• На факультеті технологічної та математичної освіти випускники затишно розташувалися в 405 аудиторії, обговорюючи професійні здобутки та інновації.
• Факультет природничої освіти відкрив двері 302 та 304 аудиторій, де панувала атмосфера справжнього наукового братерства.
• Факультет фізичної культури, спорту і здоров’я згуртував своїх випускників в 313-ій аудиторії, де згадували спортивні перемоги та здобутки.
• Факультет мистецтва, менеджменту, педагогіки і психології приймав своїх творчих вихованців у просторах аудиторій 409 та 422
• Соціально-психологічний факультет обрав місцем зустрічі аудиторію 210, де розмови були особливо душевними та глибокими.
• Факультет української та іноземної філології запросив випускників до легендарної читальної зали Сигізмунда ІІІ, яка якнайкраще пасувала до обміну враженнями та здобутками.
• Факультет фінансово-економічної і професійної освіти зустрів своїх випускників в 102 аудиторії, де дискусії точилися навколо професійних успіхів та фінансових перспектив.

Усі вищеперелічені зустрічі стали логічним завершенням дня, наповненого емоціями. Зліт випускників вкотре довів: Університет Григорія Сковороди в Переяславі – це міцний фундамент, на якому будуються долі. Тут бережуть пам’ять минулого, впевнено виховують еліту сьогодення і з непохитною вірою дивляться у майбутнє.

Сковородинівська родина – це не просто слова, це люди, які, роз’їхавшись по всьому світу, завжди знають дорогу додому.

Усі світлини від фотографині університету Ірини Середи знайдете тут: https://8623-irina.gallera.io/27062026-3