«Не відкладайте любов на завтра»: в УГСП завітав волонтер Сергій Притула з розмовою про 12 мільярдів довіри, «світло у вікні» та демографічну прірву

29 квітня 2026 року актова зала Університету Григорія Сковороди в Переяславі стала епіцентром «дорослої розмови». Близько півтисячі студентів та ліцеїстів, здобувачів майже всіх закладів освіти міста, зібралися, щоб зустрітися з громадським діячем та волонтером Сергієм Притулою в рамках проєкту «Відкритий університет».

Це був другий візит волонтера до нашого закладу, і якщо у грудні 2018-го він, успішний шоумен, радив молоді «чітко розуміти, чого хочете від життя», то через вісім років і тисячі днів великої війни акценти змістилися – тепер мова йшла про те, як зберегти країну, не збожеволіти від внутрішніх чвар та чому освіта сьогодні є стратегічним сегментом національної безпеки. Переповідаємо усе найцікавіше з розмови.

Сергій Притула розпочав зустріч, яка в форматі «secret place» (у межах безпекових заходів про її проведення усіх охочих здобувачів освіти краю сповістили т.зв. «сарафанним радіо» – прим.авт.) одразу ж по завершенню повітряної тривоги, сигнал про яку на Київщині пролунав за півгодини до початку розмови. Без жодного зайвого офіціозу, під бурхливі оплески присутніх, одразу акцентувавши, що не планує читати лекцій, Сергій Дмитрович задекларував мету цієї розмови – почути молодь, яка сьогодні перебуває на роздоріжжі між бажанням виїхати та обов’язком залишитися.

«Я завжди на таких зустрічах кажу, що я приходжу не давати поради, тому що це дуже марна справа – будучи людиною 40+ років, давати поради тим, кому 18-17. У очах цієї молодої людини ти вже «динозавр», ні на що не спроможний в сенсі порад. Але мій життєвий шлях був доволі цікавий і з нього можна щось почерпнути, якщо захочеться», – розпочав Сергій Притула.

Надалі близько двох годин присутні працювали в живому режимі запитань та відповідей.

«Чому я тут? Бо нас стало менше в Україні з огляду на війну. Я дуже багато ваших ровесників зустрічаю за межами України під час відряджень у справах фонду або адвокації. Мені цікаво спілкуватися з вами не тільки в Україні, бо часто больові точки і запитання співпадають, незалежно від того, де молоді українці знаходяться. Минулого року в межах двох тижнів я мав зустріч зі студентами Дніпровської політехніки і студентами-українцями університету Пенсильванії у Філадельфії. І я бачив однаковий зріз проблеми: молодь дезорієнтована, бо їй ніхто не розказує, що її чекає в майбутньому. Ті, що в Америці, хотіли почути щось, щоб прийняти рішення повернутися. Ви – щоб прийняти рішення залишитися. Тому я чекаю пас від вас», – продовжив відомий громадський діяч і волонтер.

Перше запитання стосувалося того, що українцям варто було зрозуміти ще на початку вторгнення, аби зберегти психіку та єдність. Відповідь Сергія перетворилася на маніфест про ментальну різницю між українцями та росіянами.

«Можливо, моя відповідь видасться занадто простою, але я так відчуваю: українцям треба було б зрозуміти, і це не пізно станом на сьогодні, що окрім нас у нас більше немає нікого. Платник податків у США чи француз не прокидається з думкою «що я можу зробити для України?». Бельгієць не буде перейматися питанням, як відбудувати фельдшерський пункт десь біля Тростянця. Ми маємо відрізнятися від росіян максимально. Яка філософія кацапа в якійсь Сизрані? Він живе в лайні, вбиральня на вулиці, він у мікрокредитах, п’є «баяришнік» і знає, що «просвєту» немає. Його дратують усі, хто живе краще. І кожен «русскій» хоче, щоб навколо нього люди теж жили в лайні. Українець має бути навпаки», – відповів Сергій Дмитрович та навів близький усім приклад:

Уявіть: стоїть кілька будинків, у яких немає світла. І ось тут один будинок, у якому світло є (зал засміявся). Ви засміялися? Бо знаєте, що відбувається далі. Люди, в яких немає світла, роблять усе, щоб і в тому будинку його не стало. «Ми страждаємо, хай і ті страждають». Переверніть філософію! Сприймайте це так: «Слава Богу, що там є світло». Бо там якась бабця підніметься ліфтом, а не пішки з баклагою води на дев’ятий поверх. Там мама приготує дитині їсти в комфорті. Використайте це світло як можливість: прийдіть у гості, зарядіть телефон, наберіть води. Шлях турботи про іншого кращий для кожного з нас і для держави, аніж шлях, де українець в українцеві бачить підставу для срачу».

Надалі студентів цікавило направду нагально-практичне питання: як відрізнити справжніх волонтерів від фейкових, що наживаються на війні. Притула, чий фонд перетнув позначку в 12 мільярдів гривень зібраних коштів, поділився свіжою історією.

«Завтра Національна поліція вийде з повідомленням про арешт та екстрадицію до України лідера угрупування, який два роки наживався на військових, видаючи себе за представника нашого фонду. Він збирав купу грошей, обіцяв транспорт і зникав. Він сяде, і сяде надовго. Як відрізнити? У мене немає іншої поради, окрім глибинного вивчення. Довіра – це кит, на якому стоїть волонтерство. Чому нам довіряють? Бо вісім років до 2022-го я щомісяця показував результати: що зібрано, що куплено, як я особисто передавав снайперські комплекси чи автівки.

• Маєте мозок і інтернет – пробивайте.
• Якщо просять на підрозділ – знайдіть представників цього підрозділу і запитайте. Перевірте картковий рахунок.
• Використовуйте Google-пошук по фото: чи ця фотографія з передачею майна не була опублікована кимось іншим два роки тому?

Станом на 2026 рік ситуація краща, бо було кілька гучних скандалів, і людей покатали на «шакалячому експресі». Але росіяни методично б’ють по волонтерах, бо знають: якщо донор розчарується, він припинить фінансувати армію», – застеріг Сергій Дмитрович.

Відповідаючи на запитання про плани на політичну кар’єру, Притула виявився емоційним та різким.

«Український парламент зараз у критичній стадії, люди там демотивовані, ходять і кажуть: «ми втомилися тиснути на кнопки». Очевидно, суспільство засумувало за виборами. Але коли я слухаю розмови про коаліції та списки, у мене складається враження, що я спілкуюся з безсмертними людьми. Ми живемо в країні, де ніхто не застрахований, що завтра в твою хату не прилетить балістика. У мене на фонді 120 людей, які щодня працюють на одну задачу: вбити якомога більше ворогів і зберегти життя наших військових. Це наша Біблія. Я вважаю самі розмови про політику зараз шкідливими. Ніщо так не роз’єднує, як передвиборчі процеси. Ти можеш чудово спілкуватися з людиною, але раптом виявляється, що ви прихильники різних лідерів – і все, ви вороги. Я присвячую життя тому, щоб давати платформи для об’єднання, а не роз’єднання», – підкреслив Сергій Притула.

Одне з запитань стосувалося найяскравіших моментів волонтерства. Історія про «Народні Байрактари» стала вже легендарною, але Притула додав деталі про закулісся.

«Це був прецедент: 602 мільйони гривень за три доби. Коли збір закінчився, турецька компанія «Baykar» написала, що вони в захваті і дають три літаки безкоштовно. Моя перша думка була: «русскіє їх хакнули». Бо такого не буває – це подарунок на 15 мільйонів доларів. Я того вечора в «Zoom» дивився такими очима на Халюка Байрактара, а він такими ж – на чувака, який за три дні зібрав таку суму. Ми заощадили бюджет і два тижні билися з Міноборони, як його витратити. Вирішили купити супутник. І по сьогоднішній день люди розказують, що супутника не існує. Нещодавно в «Х» один «експерт» мені каже: «стаття у виданні «Українська Правда» для мене не авторитет». Я даю посилання на офіційний сайт ГУР з результатами роботи супутника – людина зникає. Потім інша каже: «ви «Спартани» втридорога купували». Я даю посилання на звітність фонду з кожною платіжкою. Проти фактажу не попреш, якщо у людей є критичне мислення», – відверто розповів гість сковородинівцям.

Найбільш резонансна частина зустрічі стосувалася майбутнього. Притула навів жорсткі цифри про демографічну ситуацію та стан освіти.

«Ви – «горловина пляшки». Вас фізично дуже мало. Одна з причин нашого опору в 2022-му – те, що в нас було найбільше чоловіків у віці 40-50 років. Вісім мільйонів! Середній вік воїна – 45 років. Через 20 років вас, тих, хто зможе захищати країну, за підрахунками, буде в 3,5 раза менше». Нас не врятує кількість – тільки якість і інновації. А в нас рівень освіти просідає. Прохідний бал НМТ став нижчим, ніж шість років тому. Розрив між сільською школою та обласним центром вже складає понад 4 роки навчання. Це катастрофа. Я говорю «великим дядькам» у владі: освіта – це основа національної безпеки. На неї треба стільки ж грошей, скільки на оборонку. Бо робити ракети – це добре, але нам потрібні люди, які будуть вміти їх робити. Коли ви закінчите навчання і прийдете на роботу з червоним дипломом, власник бізнесу скаже: «Покажи його мамі, вона тебе похвалить. А де твій досвід?». Ідіть працювати вже зараз. Поєднуйте. Досвід важить більше за диплом. Вам доведеться спати по 4 години на добу зараз, щоб мати можливість спати 6 годин, коли вам буде 40», – відверто поділився Сергій Дмитрович.

Майже наостанок дівчина з залу запитала, як знайти свою професію, якщо не знаєш, що любиш. Відповідь Сергія Притули базувалася на власному досвіді трудової еміграції.

«Я був вантажником у Лондоні на фабриці соків. Ми з хлопцями з Гани та Бурунді завантажували на конвеєр по 80 тонн цитрусових за зміну. Кожен з нас своїми руками перекидав 12-16 тонн за день. Здавалося б, що тут хорошого? Але я виходив з душу і думав: «О, кубики є, біцуха на місці, форма – супер». Я бачив у цьому позитив. Був у мене знайомий Міша, якому тато віддав готельний комплекс у Карпатах. Він ненавидів людей, бо він хотів крутити гайки в мотоциклах. Він цілий день крутив гайку в мопеді, а готель загинався. Міша був нещасний. Не робіть так. Гроші – це похідна. Перша причина – ваш комфорт від того, що ви робите. Знайдіть щось, що ви любите, і станьте в цьому найкращим».

Наприкінці майже двогодинної розмови Сергій Притула звернувся до присутніх у залі, зокрема присутніх вихованців КЗ КОР «Переяславський військово-спортивний ліцей «Патріот».

«Я бачу тут хлопців та дівчат у військовій формі. Дякую за ваш вибір. Присягнути Україні під час війни – це вчинок. Ви, студенти, навчаєтеся тут лише тому, що піксельна смужка воїнів на фронті виграє для вас час ціною свого життя. Ваша вдячність їм – це не тільки донати, а й ваше навчання. Якщо ви знехтуєте можливістю стати профі, то це неповага до тих, хто загинув. Мій горизонт планування став дуже коротким. Тому я намагаюся не сваритися з тими, кого люблю, і не відкладати слова «я тебе люблю» на завтра. Бо я не знаю, чи буде в мене така нагода. Будьте свідомими, будьте крутими українцями. Дякую за розмову», – завершив розмову Сергій Дмитрович та зробив спільне селфі з залом на згадку. Також висловив надію, з часом, зустрітися знову.

Наостанок зустрічі її організатори, Відділ інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю та Наукове товариство студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених (за активної підтримки соціально-гуманітарного відділу) подарували гостю подарунки на згадку про альма-матер, а проректор з навчально-методичної роботи Володимир Носаченко від імені всього колективу виконав приємну місію – вручив гостю високу університетську відзнаку «Волонтер України».

Сергій Притула залишив залу під аплодисменти, щиро зізнавшись – поспішає на виставу до доньки, і ще раз, вже практично, довівши: життя не має зупинятися і у той час, у який ми за нього боремося. Врешті, за враженням присутніх, розмова стала гідним заходом у межах відзначення 40-річчя поступу університету. Її повна відеоверсія найближчим часом з’явиться на youtube-каналі університету, повний фотозвіт – вже завтра.

Університет Григорія Сковороди в Переяславі висловлює щиру вдячність пану Сергію за змістовну зустріч, приділений для неї у своєму графіку час, чесність та відкритість до діалогу, вагомий внесок у підтримку України. Продовжуємо підтримувати захисників і тримати світоглядний тил рідної Батьківщини!