22 січня 2026 року о 10:00 укриття №1 корпусу №1 Університету Григорія Сковороди в Переяславі стало символічним простором української соборності. Саме тут, під бетонними перекриттями, десятки переяславців – сковородинівців, освітян, музейників – зібралися, щоб відзначити 107-ту річницю Акту Злуки 1919 року – дня, коли Українська Народна Республіка та Західноукраїнська Народна Республіка проголосили об’єднання в єдину соборну державу. З цієї нагоди в університету відкрили постійно діючу виставку «Соборна українська держава – вільна і міцна».
Перед початком зібрання присутні мали змогу переглянути виставку, поділену на дві частини – традиційну підготовану музейника (яка з року в рік експонувалася в стінах університету з 2014 року – прим.авт.) і її доповнення, напрацьовані вже спільно з командою університету. Серед іншого тут є і речі, привезені студентами-захисниками і студентками-захисницями України, багато з яких уже загинули: зокрема уламки КАБ-ів, хвостовики, тубуси, гільзи, уламки, казанки, каски, амуніція, трофеї, бойові стяги, шеврони і пам’ятні світлини, книги, карти, гасла тощо.
Як розповіла пресслужбі університету музейниця та кураторка експозиції Наталія Заїка, ідея завжди була одна – висвітлити участь переяславців у визвольній боротьбі українського народу. Починаючи від Української революції 1917-1921 років – саме того часу, коли 22 січня 1919-го проголосили Акт Злуки. Перші такі виставки приурочувалися до Дня Соборності. І не випадково, адже на Майдані 2013-2014 років саме до цієї дати відбулися перші розстріли. Експозиція показує всі етапи визвольної боротьби переяславців: від Революції 1917–1921 років до сьогоднішнього дня. Тут світлини, автентичні речі, костюми, каски, вивіски – усе, що розповідає про наших героїв. На манекені – збірний образ переяславських майданівців – ректора Віталія Коцура, майданівця Ярослава Потапенка, колишнього мера Тараса Костіна. Є й футболка, яку приніс один із хлопців на початку війни – на ній залишилася кров пораненого побратима. Він переносив його, і ця майка стала свідченням тих перших днів. Центральна частина присвячена сьогоденню – роботі Добровольчого формування територіальної громади. Це вже не просто речі – це історія, написана кров’ю й життями.
«Усе автентичне. Кожна річ, кожна фотографія – це доказ, що переяславці завжди були в авангарді боротьби за Україну. Від Української революції через Майдан до нинішнього фронту – ми продовжуємо один ланцюг. І ця експозиція – не просто виставка. Це жива пам’ять, яка нагадує: ми не здаємося», – додає Наталія Любомирівна.
Захід розпочався з «Маршу українських націоналістів» у виконанні соліста вокального ансамблю «Сузір’я» Артема Логвинюка – потужного, бойового гімну ОУН, який задав тон усьому зібранню. За ним пролунав Державний Гімн України, після чого модератор зустрічі, провідний фахівець відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю Олександр Молоткін оголосив хвилину мовчання в пам’ять про загиблих за незалежність і соборність України у горнилі всіх етапів української національно-визвольної боротьби.
З вітальним словом до присутніх звернувся ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі, доктор історичних наук, професор, активний учасник Революції Гідності, один з організаторів Переяславської сотні самооборони імені Тараса Трясила Віталій Коцур. Він привітав учасників заходу як колег, друзів і побратимів, поділившись особистим шляхом осмислення суспільних трансформацій – від романтичного сприйняття змін у студентські роки в період Помаранчевої революції до глибокого, свідомого усвідомлення під час Революції Гідності.
Як історик і викладач, Віталій Вікторович наголосив, що з віком приходить чіткіше розуміння принципів і цінностей, які мають визначати особисту та суспільну позицію:
«Україноцентризм, людиноцентризм, любов до Батьківщини, патріотизм – це те, що тримає нас на цій землі та визначає наш внесок у розвиток суспільства. Україна є європейською нацією, остаточно сформованою протягом останнього століття, попри тисячоліття різноманітних впливів. Це підтверджується й моїми численними контактами з колегами з інших країн. Революцію на граніті, Помаранчеву революцію та Революцію Гідності варто розглядати як єдиний історичний ланцюг, що формує наше майбутнє. Незалежність 1991 року була подарунком історії, тоді як справжню незалежність ми виборюємо з 2014 року, протистоячи загарбницькому, варварському режиму, який заперечує людиноцентризм і права людини. Ми тримаємося і докладаємо максимум зусиль для перемоги. Героям слава!», – підкреслив Віталій Коцур.
Завершуючи виступ, ректор побажав усім безпеки, ментального здоров’я та здатності знаходити джерела внутрішньої енергії в непрості часи. Також він запросив присутніх активно наповнювати виставку спільними смислами та баченням, перетворюючи її на ще потужніший простір освіти, пам’яті та діалогу.
Надалі вітальне слово мав депутат Київської обласної ради Віктор Шеремета, який відіграв ключову роль у створенні першого екіпажу ППО в лавах Переяславського добровольчого формування територіальної громади – появі першої автівки яку бійці назвали «Геркулес»:
«Ми сьогодні творимо історію – і кожен із вас безпосередньо до цього причетний. Багато наших побратимів ми вже втратили в цій боротьбі. Але боротьби без втрат не буває. І перемога буде за нами – тому що ми віримо, і досягаємо цього.
Слава Богу, я був причетний до всіх новітніх українських революцій, але хотів би наголосити один нюанс: відбулася Помаранчева революція – і багато людей розчарувалися, що їх надії не виправдалися. А я задоволений. Бо ми вибороли свободу. Хай ми дещо втратили, але наші досягнення не варто намагатися нівелювати. Якщо говорити про економіку: після Помаранчевої революції темпи економічного розвитку України були на рівні східноазіатських країн – Китай, Тайвань. Приріст ВВП на рік складав 5–7% і більше. І саме це спонукало нашого повноцінного ворога нас придушувати. Вони побачили: якщо ми такими темпами розвиватимемося, маючи менші ресурси, то що буде з Росією, яка має колосальні ресурси, а люди живуть зовсім не так? Це для них стало червоною ганчіркою.
Після 2005 року в Україну заслали величезну кількість агентури – вона, на жаль, і сьогодні працює. Частину знищують, уярмлюють, але машина продовжує діяти. Уся їхня система спрямована на те, щоб придавити, знищити Україну. Ця війна жахлива, і вона триває, – триває, бо для росіян Україна є основною кісткою в горлі, яка не дає розвитку російському імперіалізму. Закликаю вас Тримаємо стрій і вперед – до перемоги», – підкреслив Віктор Васильович та закликав присутніх не падати духом, тримати стрій, демонструвати, що ми впевнено йдемо до перемоги. Бо, на його думку, тільки-но ми станемо чи ляжемо – ворог ще більше натисне.
Завідувач науково-дослідного відділу «Археологія» НІЕЗ «Переяслав» Олександр Колибенко, якого було запрошено до слова наступним, висловив переконання, що такі виставки, як сьогоднішня, – це не просто експозиція матеріалів певної історичної доби, не показ зброї чи інших речей.
«Це виставка, яка має показати, що український народ, на відміну від тих самих росіян, є творцем своєї історії. Він будує власну історію своїми руками – не зважаючи на жодних ворогів, на жодні складнощі й проблеми, які ця історія від нас вимагає. Тому ця виставка присвячена саме творчій історії нашого народу», – зазначив Олександр Володимирович та передав слово співробітнику НІЕЗ «Переяслав», майору Збройних Сил України Дмитру Тетері:
«Я вітаю всіх зі святом – Днем Соборності. Також передаю вітання від своїх побратимів, які тримають не тільки небо, а й землю. Вони є справжніми титанами. Я впевнений, що вони зроблять усе, щоб ми вийшли з цієї кривавої війни, яку проти нас веде рашистська держава, з честю, з гідністю і з перемогою. Сьогодні хочу подякувати всім, хто долучився до цього заходу, до створення цієї виставки. Вона в першу чергу говорить про те, що ми пам’ятаємо всіх українських героїв, які поклали душу й тіло за нашу свободу, за соборну українську державу.
Кожен із нас, я думаю, і надалі робитиме все, щоб мати міцну європейську країну в центрі Європи – бо іншого шляху в нас просто немає. Наша нація сьогодні доводить своїми справами, своїми жертвами, що ми достойні кращого життя. І та нація, яка бореться за свою свободу, – вона не може не перемогти.
Дякую, що кожен із вас виконує свій обов’язок на своєму місці. Війна сьогодні йде не тільки на лінії бойового зіткнення – вона йде й у тилу, на ідеологічному фронті. І цей фронт не менш важливий, ніж той, що розгортається на східних кордонах України. Вдячний від душі, від серця, абсолютно щиро. Слава Україні!», – ствердив Дмитро Адольфович.
Командир Добровольчого формування Переяславської громади №2 Олег Ворошиловський, найперше, подякував присутнім у залі Віталію Вікторовичу та Віктору Васильовичу за повсякчасну допомогу та підтримку, привітав усіх присутніх та розповів про те, чим нині живе підрозділ:
«Ми – добровольці, яким держава має право надати виключно зброю й набої. Усе решта – форма, машини, приціли, дорогі оптичні системи – це ваша робота й ваші гроші. Нашими бійцями є переважно чоловіки, але останнім часом і вже два десятки дівчат маємо. Вони виконують таку роботу, що дай Боже кожному чоловікові: і паперова робота, і навігатори, і все інше. Коли звучить тривога, летять наші машини – уявіть собі, ми цілодобово на чергуванні. Попри примхи погоди та інші фактори. Понад півсотні «шахедів» уже збито нашим формуванням де-факто, більшість з них зараховано офіційно. За останні роки завдяки допомозі спонсорів ми повністю переозброєні. Це вже не той підрозділ, що був чотири роки тому з кулеметами «Максим». Сьогодні – серйозні «Браунінги», прицільні системи, реальна загроза для «шахедів». Якщо ви бачите карти прольотів, то можливо, помічаєте, що вони постійно доходять до Переяславщини, розділяються на групи й обминають її. Значить, ми щось робимо правильно. Слава Богу. Дякую вам. Слава Україні!», – зазначив Олег Віталійович.
Зібрання тривало, і у його другій частині звучали доповіді та роздуми про історичну спадщину, культурну боротьбу та сучасну волонтерську підтримку фронту. Блок промов розпочала фундаторка експозиції, старша наукова співробітниця НІЕЗ «Переяслав» Наталія Заїка, яка розповіла про її передісторію та сучасний поступ:
«Я просто щаслива. Дякую Богу, що ця виставка є – ми розгортаємо її вже 16-ий рік поспіль. Вдячні Університету Григорія Сковороди в Переяславі за те, що вона діє і наповнена вашою частиною. Наша історія продовжується: ми забираємо ці унікальні артефакти, показуємо їх, зберігаємо. Це наша відповідальність як наукових працівників. Ми живемо в час, коли все стрімко змінюється. Ми зібрали перші унікальні оригінальні експонати – передані побратимами з Помаранчевої революції, побратимами з Революції Гідності. Як усе формувалося – видно на цих світлинах. Сьогодні хочу дуже щиро подякувати моїм колегам, побратимам, науковцям, які завжди підтримують. Я – одна одиниця, а якщо є колектив, побратими – то єдність наша сила. Так воно і є. Нас не так багато, але на таких тримається вся Україна. Дякую нашим Збройним Силам. Дякую всім патріотам. Дякую, що робимо спільну справу. Перемога буде за нами. Слава Україні!», – зазначила Наталія Любомирівна та персонально подякувала кожному і кожній з сподвижників музейної справи.
Мав що сказати й старший науковий співробітник відділу «Музей «Заповіту» Т. Г. Шевченка» НІЕЗ «Переяслав» Станіслав Дембіцький:
«Україна у вогні. Україна на роздоріжжі. Україна у невеликій частині наших громадян – у розпачі, але більша частина, зціпивши зуби, зібравшись із силами й духом, вірить, що перемога буде за нами. Перед нами ворог – страшний, східний, споконвічний. Той, який поставив нас перед питанням, з якого тільки два виходи: або капітуляція і загибель нашого народу – не тільки держави, а саме народу, – або перемога і слава на вічні часи, вічне життя. Я впевнений, що наш народ вибере другий шлях. Наша боротьба має століття позаду. Те, що відбувається зараз, – це останній акорд століть боротьби українців за свою державу. Соборність, яку визначають сьогодні українці всього світу, – це почуття єдності. Проблема єдності нашої України, соборності – зараз дуже важлива. Боротьба триватиме далі. Якщо ми погодимося на капітуляцію – вона стане ще важчою. Треба боротися – ми переможемо. Я в цьому впевнений, як і ви всі. Перемога буде за нами. Слава Україні!», – лунало з вуст Станіслава Семеновича, надихаючи присутніх до подальшої боротьби.
Доктор педагогічних наук, професорка кафедри української і зарубіжної літератури та методики навчання факультету української та іноземної філології Ганна Токмань, яка є своєрідним прикладом цієї соборності: дитинство – в Херсоні, юність – в Запоріжжі, молодість – в Бердянську, нині окупованому:
«Завжди суспільство тримається на певних прошарках людей – не на робітниках, як говорили комуністи, не на селянстві, а на патріотичних і демократичних людях. Ось я свідок того, як люди робили екзистенційний вибір – і я його робила. Перший такий вибір – коло людей, спільників, побратимів і посестер. Це рухівці. Ми не знали, що здобуття незалежності в 91-му році буде безкровним. Ми знали, що до нас були репресовані всі, хто вставали за Україну. Перший голова Народного Руху в Переяславі Павло Колесник, перший голова «Просвіти», Товариства української мови в Переяславі Микола Корпанюк – ось одне коло. Потім коло Майданівців. Помаранчева революція, Революція Гідності. Ми робили екзистенційний вибір. І третє коло – це сьогоднішні воїни, захисники і захисниці України. Усі ці три кола єднає одне – екзистенційний вибір з ризиком для життя. Сьогодні вони воюють, сьогодні вони гинуть, сьогодні вони поранені, сьогодні вони інваліди війни – і ми на них молимося, як на святих. Серед багатьох достойних присутніх тут Дмитро Тетеря – представник усіх трьох кіл. Він і рухівець, він і майданівець, він і офіцер ЗСУ – пройшов шлях від лейтенанта до майора», – серед іншого зазначила Ганна Леонідівна та закінчила виступ поетичними рядками Павла Вишебаби «Ми билися як вовченята, найкращі з нас померли».
На зустріч завітала й волонтерка, співзасновниця ГО «Серця Переяславщини» Інна Марченко, яка поділилася своїми думками та зазначила, що війна для неї почалася з 2013 року, коли почався Майдан. АТО, потім повномасштабна війна – нині вона не розділяє ці роки, протягом яких вона з іншими людьми доброї волі займалася волонтерством.
«Дякую нашим людям, свідомим людям. Бо дуже багато людей ще сплять, не хочуть прокидатися, або чекають «кацапов», або просто їм байдуже, що буде далі з нашою Україною. Але я вдячна тим, хто все-таки підтримує, хто дбає про наших хлопців. І єдине, що нашим хлопцям треба, коли вони повертаються додому, – це просто повага до них. Бо зараз, як кажуть самі військові, нас просто зробили жебраками. Зарплата – халепа. З продуктами харчування: далі від фронту трохи легше, а безпосередньо хлопці, які виходять на бойові завдання, мають проблему з харчами. Тому я до всіх постійно звертаюся: нам потрібні продукти – те, що можна без води, без приготування, щоб вони могли просто поїсти. Ми постійно просимо машини, просимо ремонти для машин. Маємо плани з Віктором Шереметою щодо того, що ще придбати хлопцям для боротьби з ворожими дронами – ще один крок, щоб врятувати життя хлопцям.
Не знаю, багато чи мало ми зробили. Я просто порахувала по фотографіях, бо не особливо веду облік виїздів. Минулий рік – 27 виїздів. Половина з них – по два автомобілі, бо в один не влазило. Більша половина цих виїздів – безпосередньо в зону бойових дій. Туди, де не всі хочуть їхати навіть по БР-ках. Нам це подобається, тому що кожен раз, коли приїжджаєш до хлопців, навіть коли нічого не привозиш – вони просто раді бачити, що їх підтримують, що не забувають. Особливо наші переяславці. Вони кажуть – і переяславці, і інші хлопці: такого волонтерського руху, як у Переяславі та нашому районі, нема ніде. Ми реально круті. Тому я вдячна кожному, хто допомагає, хто робить цю справу», – зворушливо зазначила пані Інна та додала ще одне прохання: якщо бачите хлопців – просто підійдіть і обійміть їх. Для них це дуже-дуже важливо. Родинам, у яких загинули чоловіки, не треба казати «співчуваю» – просто підійдіть, обійміть, дайте частинку свого тепла цій родині.
Наостанок український кобзар, археолог, голова Переяслав-Хмельницького районного об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Тараса Шевченка Микола Товкайло, який привітав присутніх зі святом та зазначив, що це важлива подія, адже з 1918 року, серед безлічі подій, протистоянь з комуністами, з усіма тими, хто намагався зберегти радянську владу в Україні, було дві видатні події, які однозначно рухали Україну до незалежності – Акт Злуки та відзначення 500-річчя козацтва у 1990 році. У обох приймали активну участь переяславці.
«Це був потужний сплеск, який дав українцям надію і силу», – ствердив Микола Тихонович та подякував присутнім за волю та те, що вони дійсно живуть з Україною в серці.
Варто зауважити, що нині відбувся лише рестарт експозиції, яку поступово наповнюватимуть новими експонатами та змістом – речами та історіями переяславців, сковородинівців у ЗСУ та добровольчих формуваннях, лекціями освітян і просвітян які розповідатимуть школярам та студентам й усім охочим про роль Переяславщини в державотворенні та обороні нашої Батьківщини.
Захід завершився в атмосфері спільних фото та спогадів у колі однодумців, побратимів та посестер і тихої, але твердої впевненості: соборність – це не минуле, яке вшановують раз на рік. Це щоденний вибір – бути разом, навіть коли доводиться ховатися під землею, навіть коли ворог намагається роз’єднати нас ракетами та пропагандою.
