24 жовтня 2025 року в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі відкрито Навчально-науковий центр вивчення європейської історії – перший в Україні, створений на основі Меморандуму з Обсерваторією з викладання історії в Європі Ради Європи. Науковим осердям цієї знаменної події, яка об’єднала істориків, освітян і державників, стало проведення круглого столу під назвою «Розвиток історичної освіти в контексті європейського виміру».
Як і було обіцяно, переповідаємо вам ключові тези обговорення викликів викладання історії в умовах війни, необхідність сепарації українського наративу від російського та інтеграцію України в європейський освітній простір у окремій публікації.
Генеральна директорка директорату європейської та євроатлантичної інтеграції МОН Олександра Гусак, вступне слово якої розпочало круглий стіл, розповіла про швидкий шлях до створення Центру, починаючи від візиту до Страсбурга в березні 2023 року, коли надійшло запрошення від Ради Європи, через призначення національного координатора в червні 2023-го та повноправне членство в червні 2024-го, аж до підписання меморандумів з чотирма університетами в травні 2025. Вона підкреслила дипломатичну перемогу України, яка зайняла місце росії в Обсерваторії після її виключення та символізм Переяслава як першопрохідця, що підтверджує єдність з Європою.
«Це чудово, що такими інституційними змінами ми підтверджуємо єдність з Європою, особливо під парасолькою Ради Європи – першої європейської інституції після Другої світової війни, створеної 1948 року. Ця організація показала прогресивність, виключивши державу-агресора після початку повномасштабної агресії на відміну від інших. Цікаво, що ініціатором Обсерваторії була Французька Республіка, яка бачила в ній і росію, але завдяки роботі наших дипломатів Україна зайняла її місце та активно розширює членство. Впевнена, що почуємо багато експертних дискусій для широкої аудиторії. Бажаю плідної роботи!», – зазначила пані Олександра та висловила впевненість у плідності подальших дискусій.
Ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі, доктор історичних наук, професор Віталій Коцур підкреслив, що попри виклики, мережа Центрів стане основою для обміну знаннями між університетами, зміцнюючи історичну освіту та на практиці посилюючи співпрацю у освітній сфері. За його словами, серед іншого у цьому напрямі вже випрацьовується модель співпраці з містоутворюючими закладами, зокрема Ніжинським державним університетом імені Миколи Гоголя та Ізмаїльським державним гуманітарним університетом.
Національний координатор України в Обсерваторії з викладання історії в Європі Ради Європи, керівник експертної групи з європейської інтеграції директорату європейської та євроатлантичної інтеграції Сергій Шкабко розповів про швидку реалізацію проєкту від травня до жовтня 2025 року, плани запуску трьох центрів до кінця року та роль Обсерваторії в протидії російській пропаганді через правдиві наративи й дослідження підручників 17 країн. Він підкреслив необхідність збереження історії України як окремого предмету для національної безпеки та фокус на практичних дослідженнях.
«УГСП став першопрохідцем серед чотирьох університетів, що підписали Меморандуми. Керівництво Обсерваторії з яким ми спілкуємося на щорічній конференції в Страсбурзі обговорювало плани, і факт, що Меморандум не залишився на папері надихає, а до кінця року запустимо щонайменше три центри. Як національний координатор зазначу, що це був виклик – запускати державу на міжнародну платформу, формувати команду однодумців. За три роки ми напрацьовуємо цілі та реалізуємо їх, дякуючи ролі університетів, викладачів, аспірантів у підготовці генерального та тематичних звітів, як-от про економічні кризи в викладанні історії, де Україна повноцінно представлена. Велика депресія – об’єднувальна тема в 16 з 17 країн, що показує спільні точки. Тематика круглого столу не може бути відособленою від тенденцій: історія використовується агресором як інструмент проти націй, зокрема України», – поділився з учасниками зібрання Сергій Іванович та додав, що мета Обсерваторії – доносити правдиві наративи, заперечуючи століття заперечення українського державотворення. Наступний крок – дослідження підручників 17 європейських країн, вироблення рекомендацій для коректного висвітлення України.
«Російська пропаганда працює, але ми протидіємо. Система викладання історії переглядається: прийнято концептуальні засади, триває робота над модельними програмами. Дискусії про інтеграцію української історії в європейську та збереження її як окремого предмету важливі для національної безпеки. Сьогоднішній старт центрів фокусуватиметься на практичних дослідженнях української історії в європейському вимірі аби наші здобутки звучали на міжнародних майданчиках. Робота в кооперації з партнерами – запорука успіху, коли Україна займе належне місце в історичній парадигмі. Ми робимо історію завдяки Збройним Силам і здобудемо перемогу – правда за сильними. Бажаю плідної роботи та ефективних дискусій!», – завершив свою промову національний координатор України в Обсерваторії з викладання історії в Європі Ради Європи.
Надалі завідувач відділу політичної культури та ідеології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України Юрій Ніколаєць у своєму виступі послався на мемуари Столтенберга, де агресія росії пояснюється невідворотністю євроінтеграції України, критикував недооцінку ролі України в Європі та російські наративи, що домінували до 2022 року. Він наголосив на символізмі Переяслава як переходу до Європи та запропонував поширювати результати через аудіовізуальний контент трьома мовами для молоді.
«Нещодавно вийшла друком книжка Йенса Столтенберга, який тривалий час очолював НАТО в умовах, коли відбувалися бойові дії. Серед причин сучасної російсько-української війни він чітко назвав те, що рф чинила збройну агресію тому, що процес української євроінтеграції сприймався нею як невідворотній. Й іншого варіанту для того щоб припинити рух України в ЄС росія для себе не бачила. На жаль, в сучасному європейському співтоваристві, серед пересічних громадян, серед навіть наукових кіл, недооцінюється роль України у європейській та світовій історії. Чому для нас це важливо? Моделювання ситуації розвитку подій з російсько-української війни переконує в тому, що без підтримки Європейського Союзу Україна має дуже малі шанси протистояти ворогу в сучасній ситуації. Чому європейці повинні розуміти, навіщо вони виділяють кошти платників податків на допомогу Україні? Тому що Україна зараз є форпостом і захистом європейського континенту. Наскільки успішно це відбувається, можна сперечатися з цього приводу, але, на жаль, це так. Україна змушена була прийняти на себе цей удар…», – серед іншого зауважив Юрій Олексійович та додав, що у 2022 році українські студенти у Франції намагалися залучити французьких однолітків до ініціативи на підтримку України в контексті війни, але отримали відмову, оскільки французи надавали перевагу захисту дельфінів. Водночас на українсько-польській зустрічі в Яремчі польські історики зосереджувалися на історичних конфліктах, зокрема Волинській трагедії, ігноруючи сучасні виклики війни в Україні та її роль як частини Європи. Один із польських науковців, моделюючи потенційний російський напад на Варшаву, не врахував позицію України та її війська, що підкреслило нерозуміння поточної ситуації.
За словами Ніколайця, європейські експерти поділяються на тих, хто бачить війну як конфлікт ідентичностей і цінностей, і тих, хто вважає її результатом «просування НАТО на схід», спрощуючи проблему до «внутрішнього конфлікту» між Україною та росією. Російські наративи, які раніше домінували на Півдні та Сході України, сприяли спотворенню історичної свідомості, що ускладнює формування європейської ідентичності. Для протидії цьому, на думку науковця, потрібна активна інформаційна робота, зокрема через YouTube і Telegram та акцент на європейському аспекті української історії, інакше Україна ризикує програти в інформаційній і когнітивній війні.
Завідувач відділу української історіографії Інституту історії України НАН України Олександр Удод, якого далі було запрошено до слова, говорив про символізм Переяслава як місця поховання російських міфів і 30-річчя членства в Раді Європи як основу інтеграції. Він критикував європейську тезу про «національну історію» як перешкоду, підкреслив миротворчий потенціал історії та попередив про переважання російської пропаганди в окупованих регіонах.
«Є істина, що якщо держава-сусід починає говорити на теми історії, це означає – «готуйся до агресії». Але ж з іншого боку, історія має безліч прикладів примирення, урегулювання конфліктів, прощення, вибачень і таке інше. Цього не треба забувати. Ми садили за стіл істориків Вірменії та Азербайджану, коли політики не контактували. Російська історична пропаганда могутня – тут мільярди рублів, сотні державних структур. У березні 2022 року в Запорізьку область приїхала група російських істориків, а з 1 вересня 2022 року школи в окупації були забезпечені російськими підручниками. Ми повинні усвідомлювати, що російський наратив превалює над українським. Перша методологічна проблема – завершити сепарацію українського наративу від російського. Концепції історичної освіти в Україні за 30 років так і немає. Це єдина галузь без концепції. Замість неї з’явилися галузеві концепції, на шкоду історії України, яка розчинилася в інтегрованих курсах. Війна прискорила процес усвідомлення українцями своєї ідентичності», – висловив переконання Олександр Андрійович та додав, що нині нам потрібен загальноукраїнський університетський підручник з історії. На його думку, утворений на базі УГСП Центр має зосередитися на вивченні української історії в європейському контексті, не обмежуючись загальною історією Європи. Реалізація передбачає поєднання курсів історії України та всесвітньої історії, а також дослідження історичної освіти в Європі, спираючись на 30-річний досвід. Український інститут уже проаналізував підручники Німеччини, Британії, Польщі, але потрібен подальший розвиток, зокрема в українсько-польських історичних взаєминах. Хоча комісія істориків опублікувала матеріали, політичне втручання призвело до появи книжок про «українсько-польські війни», що загрожує погіршенням відносин. Відділ української історіографії Інституту історії України НАН України готовий надавати наукову підтримку Центру для реалізації проєкту «Українська історична дидактика: європейський контекст», а нині ж Олександр Удод подарував центру літературу та відзначив позитивні зміни в ментальності українців через війну. Принагідно, розкритикував реформи освіти, які розчиняють історію України в інтегрованих курсах. Він наголосив на необхідності збереження історії України як ключового предмету для формування національної ідентичності.
Голова Наукової дорадчої ради (SAC) Обсерваторії з викладання історії в Європі Ради Європи Олена Палько описала Обсерваторію як рамкову конвенцію Ради Європи для аналізу викладання історії в школах, зазначивши, що національні наративи переважають у підручниках 14 країн, і Україна не виняток. Вона підкреслила конфлікти з сусідами, як Польща чи Угорщина, через історичні розбіжності та помилки в європейських підручниках, приміром Голодомор як «економічна криза».
«Обсерваторія це дуже важливий орган, рамкова конвенція Ради Європи з меншою кількістю членів, ніж Рада. Вона працює з школами, показуючи хороші приклади систем і не контролюючи їх. Важливо, що Україна долучилася, бо все більше країн хочуть туди вступити. Більшість західних сусідів України не члени Обсерваторії – лише Чехія та Словаччина. росію виключили, як і з Ради Європи. Нам потрібна підтримка сусідів, особливо з країн Балтії, для просування українських наративів, але не обов’язково національних. З національною історією у Обсерваторії часто виникає конфлікт. Це не тільки проблема України: звіт 2023 року показав, що в багатьох країнах національний контекст переважає і є мало уваги європейському чи глобальному. Важливо для сусідів, зокрема з Польщею, Угорщиною, Румунією з якими є ідеологічні розбіжності – по Другій світовій, меншинах, мові. Конфлікти з ними не обговорюються, бо вони не члени. Завдання ради – гарантувати об’єктивність досліджень. Перший звіт показав як викладають історію: години, теми, перевантаження вчителів. Другий звіт (2026–2028 рр.) проаналізує мультиперспективність, багатокультурність, ідентичність, сенситивні моменти…», – зазначила Олена Павлівна та додала, що Україна демонструє відкритість до діалогу з Європою, але без співпраці з сусідами важко відстежувати динаміку історичних наративів. Обсерваторія, за словами промовця, готує тематичні звіти, наприклад, про економічні кризи, де Голодомор помилково подали як економічну кризу, а не як наслідок політичного та економічного управління, що підкреслює потребу в підвищенні обізнаності про українську історію. Обсерваторія також досліджує наслідки війни, презентуючи тематичні фільми на форумі демократії в Страсбурзі, щоб привернути увагу широкої аудиторії.
Промовець, виступаючи як академічний історик, а не офіційний представник України, наголосила на важливості підтримки балтійських країн для просування українських наративів. Вона анонсувала діалог через тематичні панелі, щоб сприяти кращому розумінню української історії та її місця в європейському контексті.
Заступник голови Українського інституту національної пам’яті Володимир Тиліщак, говорив про важливість Центру для протидії фейковим наративом і державної політики пам’яті, що має ґрунтуватися на науковому знанні. Він підкреслив розрив між академічним і суспільним сприйняттям історії, збереження радянських стереотипів вторинності української історії та ізольованості від Європи, а також зростання запиту на історичну інформацію після 2014 і 2022 років. Серед іншого, Володимир Семенович наголосив на важливості створення в Україні інституцій, які протидіють фейковим історичним наративам, що залишаються серйозною проблемою через стереотипи, сформовані радянською пропагандою. Ці стереотипи зображали українську історію як вторинну щодо російської, ізольовану від європейського контексту, а шкільні курси історії України та всесвітньої історії не були синхронізовані. Тиліщак підкреслив, що Український інститут національної пам’яті, як державний орган, спирається на наукове знання для формування політики, тому розширення інституцій, які популяризують наукові знання, є ключовим для успіху державної політики в цій сфері.
Наостанок він відзначив великий розрив між академічним і суспільним сприйняттям історії в Україні, де суспільство частіше споживає міфи, а не наукові знання, через їхню привабливість і брак ресурсів для поширення науки. Однак після 2014 і особливо 2022 років в Україні зріс запит на історичні знання, що підтверджують соціологічні опитування. YouTube-канали та книги залишаються основними джерелами історичної інформації, хоча суспільство віддає перевагу коротким форматам контенту. На думку Володимира Тиліщака для ефективної популяризації необхідно адаптувати наукове знання до сприйняття суспільством, вписуючи українську історію в європейський контекст без комплексу меншовартості, а Інститут готовий співпрацювати для досягнення цієї мети.
Керівниця Навчально-наукового центру вивчення європейської історії, Університет Григорія Сковороди в Переяславі Леся Коцур розповіла про роль історії як захисного інструменту в умовах війни, де національна минувшина згуртовує націю, а не слугує агресії, а також висловила відкритість до пропозицій для дорожньої карти Центру.
Також Леся Михайлівна підкреслила, що історія є захисним інструментом для України в умовах війни, оскільки знання минулого надихає людей ставати на захист держави. Вона зазначила, що страх перед національною історією в Європі, викликаний катастрофами XX століття, не повинен перешкоджати її використанню як засобу згуртування нації, а не агресії чи ворожнечі. Центр за її словами працюватиме над гідним представленням України в європейському та світовому історичному контексті, збалансувавши історичні наративи, щоб уникнути маніпуляцій і сприяти збереженню національної самосвідомості.
Промовиця висловила вдячність за пропозиції та ідеї, висловлені на заході і наголосила на важливості їх фіксації для вдосконалення роботи Центру. Вона закликала до конструктивної співпраці, підкресливши, що історія є ключовою для перемоги у війні, і висловила бажання почути більше порад щодо пріоритетних напрямків діяльності, щоб ефективно втілювати їх у життя.
Натомість доцент кафедри історії України та політології Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя Максим Потапенко, говорив про проблеми підготовки вчителів історії як інтерпретаторів підручників, вплив російської пропаганди на учнів через YouTube та необхідність готувати педагогів до позакласної роботи. Він підтримав Центр, запропонувавши робити його фокус на публічній історії, вивченні етнічних спільнот і діаспори, включаючи українців за кордоном і росіян в Україні, як дидактичний інструмент для протидії сепаратизму та виховання толерантності.
«Підтверджую ті слова, що були сказані. Ми у Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя максимально готові долучитися до роботи. Сьогодні прозвучало дуже-дуже багато різних думок, пропозицій. Але мені здається дуже багато проблем, які були підняті, мають вирішуватися на загальнодержавному рівні, а не на рівні навчально-наукового центру одного із університетів. Тобто навряд чи він має займатися розробленням концепції освіти й навряд чи він має піднімати питання покращення якості там, наприклад, університетської освіти чи вироблення якихось там складних теоретичних питань функціонування закладів вищої освіти. Мені здається, що те, що може зробити центр – це добре відреагувати на ту ситуацію, в якій зараз знаходяться вчителі історії. Адже університети готують цих вчителів історії. Дуже часто вчитель готується як, умовно кажучи, головний, найкращий інтерпретатор шкільного підручника, який в свою чергу дуже часто є імперативним. Тобто там більше фактажу, ніж розмаїття думок. І в результаті вчителю треба підвести учнів до якогось готового висновку», – окреслив свою позицію Максим Васильович та підкреслив зростаючий інтерес суспільства до історії, яка відіграє ключову роль у формуванні національної свідомості та цінностей молоді, але зазначив, що учні споживають інформацію не лише з підручників, а й з інтернету, зокрема з блогів, як Vox Veritas, і російської пропаганди, що становить загрозу. За його словами, університети стикаються з проблемами підготовки вчителів історії: брак мотивованих студентів, слабка академічна синергія, дисбаланс між методичними та теоретичними курсами, а також недостатня увага до позаурочної роботи, як-от екскурсії чи організація шкільних музеїв. На думку Потапенка, вчитель історії сьогодні має працювати не лише в класі, а й у ширшому інформаційному просторі, протидіючи маніпуляціям.
«Для вирішення цих проблем університет у Ніжині залучає студентів до вивчення історії місцевих етнічних спільнот (греків, євреїв, поляків), що сприяє розвитку толерантності, розумінню розмаїття та протидії сепаратизму, спираючись на методологію глобальної і транснаціональної історії. Це дозволяє студентам брати участь у наукових конференціях і міжнародних проєктах», – поділився на завершенням пан Максим й наголосив на важливості дослідження історії української діаспори за кордоном і росіян в Україні, щоб протидіяти російській пропаганді, яка привласнює українських діячів. Аналіз працевлаштування випускників ніжинського університету показав, що деякі з них викладають історію за кордоном, що сприяє обміну досвідом і зменшенню методичних розбіжностей. Цей підхід розглядається як дидактичний інструмент для виховання вчителів, здатних пояснювати історію на місцевому та глобальному рівнях.
Проректор з науково-педагогічної роботи Запорізького національного університету, кандидат історичних наук, доцент Юрій Каганов розповів про включення української історії в європейський контекст як не нову ідею, але з проукраїнською оптикою, критикуючи розчинення в радянському наративі та вимоги спільних підручників з Росією. Він поділився досвідом Запорізького університету, де з 2022 року відновлено обов’язкове викладання історії України для всіх спеціальностей з подвоєнням годин, щоб протистояти російським міфам, і запропонував використовувати публічну історію, імерсивні технології та фіксацію воєнних злочинів.
«Я думаю, що це обговорення спонукає нас до більш широких рефлексій, до питань змісту історичної освіти, історичної дидактики, до академічних аспектів, до викладання історії в закладах вищої освіти. І направду дякую за те, що є гарний привід в такому професійному фаховому середовищі до глибокої спокійної і виваженої дискусії», – розпочав свою промову Юрій Олегович та наголосив, що ідея інтеграції української історії в європейський контекст, яка обговорюється з 90-х років, є необхідною, але має зберігати проукраїнську перспективу, уникаючи розчинення в інших наративах, як це було в радянські часи. Він підкреслив, що ізольованість української історії неможлива через численні історичні зв’язки з Європою, але спільні інтерпретації з іншими націями, як-от поляками чи чехами, не будуть повністю збігатися, тому проукраїнська оптика залишається ключовою. Важливим прикладом є провал спроби створення спільного українсько-російського підручника завдяки позиції українських істориків.
Криза історичної освіти в Україні проявляється у скороченні програм і ліквідації історичних факультетів під гаслами об’єднання, що суперечить ролі університетів як осередків формування ідентичності та цінностей. У Запорізькому національному університеті після 2022 року вдвічі збільшили години викладання історії України як обов’язкової дисципліни, модернізувавши курс із європейським контекстом попри критику. Промовець також відзначив важливість публічної історії, використання YouTube і соціальних мереж для популяризації знань, а також імерсивних технологій, як-от віртуальних турів, для залучення молоді. Українські дослідники можуть фіксувати воєнні злочини та усну історію, надаючи унікальні дані європейським ученим, але для ефективного викладання історії потрібна нова державна політика, оскільки автономія університетів часто залежить від особистих уподобань.
Проректор з гуманітарно-виховних питань Черкаського державного технологічного університету, доктор історичних наук, професор Валентин Лазуренко порівняв подію з «вогнем новим з Переяслава», наголосивши на ролі істориків як просвітників і необхідності створювати ролики трьома мовами для донесення інформації. Він розповів про 430-річчя славетного українського гетьмана Богдана Хмельницького як видатного державотворця, якого не можна втрачати, і анонсував конференцію, підкресливши, що якщо не говорити про нього, постать заберуть, як це намагається робити агресор.
Надалі промовець від Черкаського державного технологічного університету висловив захоплення дискусією в УГСП, назвавши її з національним форумом істориків, які мислять реалістично про майбутнє української історії. Він підкреслив важливість просвітницької ролі істориків у суспільстві через соціальні мережі, погоджуючись із Юрієм Ніколайцем, що історики мають іти в маси, створюючи профорієнтаційні ролики українською, англійською та російською мовами, щоб протидіяти російським наративам, які активно поширюються в медіа, зокрема в Черкасах, де російська мова стала помітнішою. Валентин Миколайович наголосив на необхідності переосмислення постаті Богдана Хмельницького як європейського політика і батька української нації, щоб уникнути маніпуляцій, як-от перекручень щодо його поховання чи історичних фактів, що сприймаються молоддю через TikTok та Instagram без критичного аналізу.
«І повіє вогонь новий із Переяслава, – перефразовуючи Шевченка, – історичний вогонь правди і незламної віри в національно-справедливу історію», – зазначив промовець, закликаючи до конференцій, зокрема до восьмої Всеукраїнської науково-практичної конференції 4 грудня в Черкасах, присвяченої 430-річчю гетьма Богдана Хмельницького, яка з наступного року стане міжнародною. Також він згадав сенсаційні геофізичні знахідки в Суботові, що можуть вказувати на поховання Хмельницького та його сина Тимоша, і підкреслив важливість співпраці з УГСП та Національним історико-культурним заповідником «Чигирин» задля утвердження проукраїнської оптики в історичних дослідженнях, щоб протидіяти російській пропаганді та зміцнювати національну свідомість.
Доктор історичних наук, професор Маріупольського державного університету Ірина Грідіна розповіла про інструменталізацію історії на окупованих територіях, де росія видає псевдомонографії з підтримкою Лаврова та збільшує години викладання історії, критикуючи зменшення їх в Україні як нонсенс в умовах війни з агресором, що вважає себе істориком. Вона запропонувала змінити назви підручників на «Україна в світі», щоб уникнути протиставлення, і закликала не бути дзеркалом пропаганди.
Історикиня із переміщеного Маріупольського університету, наголосила на критичній важливості історії в університетській освіті, називаючи нонсенсом її недооцінку. Вона звернула увагу на інструменталізацію історії на тимчасово окупованих територіях, де наприклад у 2023 році за підтримки російських структур вийшла псевдомонографія «Історія України», що ілюструє використання історії для пропаганди. На окупованих територіях години на вивчення історії в школах і вишах значно збільшено, тоді як в Україні, яка протистоїть агресору, що позиціонує себе як «історик» і виправдовує агресію наративами, історична освіта недооцінюється, що є неприпустимим.
Ірина Миколаївна закликала активно протидіяти російським фейковим наративам, не стаючи їх дзеркалом і не займаючи позицію наздоганяючих. Вона також розкритикувала назву підручника «Україна і світ», яка на її думку, протиставляє Україну світові, замість того, щоб позиціонувати її як частину світу, що може викликати хибне сприйняття за кордоном. Вона підкреслила необхідність відстежувати інструменталізацію історії на окупованих територіях і випереджати в боротьбі з дезінформацією, щоб утверджувати правдиві історичні наративи.
Доктор педагогічних наук, професор Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди Людмила Зеленська розповіла про традиції підготовки вчителів історії та додані курси, як-от історія державотворення в європейському контексті чи націогенез, підкресливши брак підручників для ЗВО та зменшення контингенту студентів. Вона запропонувала зробити історію України обов’язковою, забезпечити методичне оснащення кабінетів, дитячу періодику та позакласну роботу.
«Дозвольте, насамперед, передати вітання від ректора нашого університету Юрія Бойчука й харківської наукової педагогічної спільноти. Ми раді бути на такому поважному заході і також, як губки всотуємо всі ідеї, положення й концептуальні підходи. Уже є певне бачення втілення, трансформації, бо маємо досить сталі традиції підготовки майбутніх учителів історії. Наразі реалізуємо дві освітні програми за спеціальністю, маємо певні міркування і дискусії щодо зміни формату підходів, наповнення, зміни освітніх компонент. І от уже в цьому році ми додали певні освітні компоненти, які суголосні проблематиці, яка сьогодні обговорювалася…», – розпочала свій виступ Людмила Дмитрівна й наголосила на необхідності посилення вивчення історії України в європейському контексті, зокрема через теми державотворення, націогенезу, етнодемографічних процесів, суспільно-політичних рухів та освітніх систем ЄС. Вона підтримала ідею створення підручника з історії України для ЗВО, адже нинішній курс на три кредити є недостатнім для формування національної свідомості майбутніх фахівців, особливо вчителів. Промовиця закликала підняти на рівні Міністерства освіти питання про обов’язковість і розширення курсу історії України, а також підтримку вчителів історії, які формують майбутнє нації, подібно до акценту на STEM-освіті, враховуючи зменшення вступників на історичні спеціальності.
Додатково вона звернула увагу на брак навчально-методичного забезпечення для кабінетів історії та громадянської освіти, зокрема дидактичних матеріалів і відеоконтенту, які могли б використовуватися в школах і вишах. Пані Людмила підкреслила занепад дитячої періодики в Україні, на відміну від Китаю, де вона активно розвивається з ідеологічною складовою, і підкреслила важливість відеоконтенту та позакласної роботи для виховного аспекту. Наостанок, професор Зеленська закликала до створення центрів, які б розробляли такі матеріали, і до підвищення статусу позашкільної роботи вчителів історії для ефективної реалізації історичної освіти.
Кандидат історичних наук, доцент, завідувач кафедри всесвітньої історії Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди Лариса Ямпольська розповіла про European Studies як доповнення до центру, посилаючись на центр українських студій у Гарварді, де історія України вивчалася поряд з історією Сходу. Вона поділилася досвідом Каразінського університету з курсами про архітектуру безпеки ЄС, історичну пам’ять та memory studies, запропонувала бакалаврську програму з європеїстики та експертизу підручників.
«Звичайно, ми вітаємо Університет Григорія Сковороди в Переяславі з відкриттям центру вивчення європейської історії. Проте, на мій погляд, трішечки бракує European Studies», – зауважила Лариса Миколаївна та наголосила на важливості інтеграції української історії в європейський контекст, посилаючись на досвід Омеляна Прицака, який у 1973 році створив центр українських студій у Гарварді, де історія України вивчалася поряд із іншими дисциплінами. Вона відзначила сучасний приклад Харківського університету ім. Каразіна, де в рамках проєкту Erasmus+ діє Східноукраїнський центр європейських досліджень, пропонуючи курси з архітектури безпеки ЄС, зовнішньої політики, європейської інтеграції та історичної пам’яті. Вивчення memory studies на прикладі країн, як Велика Британія чи Франція, дозволяє зберігати національну ідентичність і транслювати її у світ, що може бути корисним для України.
Також науковиця підкреслила досвід своєї кафедри в експертизі підручників Нової української школи, де виявляються недоліки в подачі української історії, та запропонувала співпрацю для вдосконалення навчальної літератури. Людмила Ямпольська анонсувала плани щодо бакалаврської програми з європеїстики на своєму факультеті, яка включатиме історію, археологію та міжнаціональні відносини в Центрально-Східній Європі. Вона закликала до обміну досвідом і залучення до співпраці, наголошуючи на курсах, що поєднують українську історію з європейським контекстом, таких як євроінтеграція, право ЄС, охорона культурної спадщини та політика історичної пам’яті, щоб показати Україну як невід’ємну частину Європи.
Кандидат історичних наук, доцент, завідувач кафедри новітньої історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка Андрій Пижик розповів про важливість навчальної та наукової складової Центру, пропонуючи залучати вчителів, студентів і аспірантів до заходів, та підкреслив орієнтацію на європейську аудиторію для популяризації української історії як частини Європи. Він критикував нівелювання історії України в ЗВО, зокрема вступний іспит з історії мистецтв, і закликав до спільних звернень університетів за обов’язкову історію української державності в магістратурі.
Андрій Миколайович передав вітання від ректора КНУ імені Тараса Шевченка Володимира Бугрова, який активно підтримав створення навчально-наукового центру вивчення європейської історії в Переяславі та подякував Міністерству освіти і науки України за ініціативу відкриття таких центрів у чотирьох університетах. Він наголосив, що центри мають поєднувати навчальну та наукову функції, залучаючи вчителів історії до популяризаційних заходів, студентів і аспірантів до співпраці, а також працювати на європейську аудиторію, доводячи, що історія України є частиною європейської історії. Прикладом є звернення української діаспори в Португалії, яка вимагала виправити російський наратив у шкільних підручниках, що підкреслює завдання центрів популяризувати українську історію як європейську та пояснювати її ціннісну, економічну й історичну єдність із Європою.
Також науковець розкритикував нівелювання історії України у вищій освіті, зокрема введення історії мистецтв як вступного випробування до магістратури для гуманітарних спеціальностей, вважаючи це недоцільним. Промовець запропонував замінити його на історію української державності та закликав університети спільно звернутися до МОН з вимогою переглянути це рішення. Разом з тим, дослідник підкреслив необхідність скоординованої позиції історичних факультетів, щоб історія України посіла належне місце в освіті, одночасно доводячи, що Україна є невід’ємною частиною Європи, а її історія – це європейська історія.
У часи, коли історія стає не лише наукою, а й інструментом боротьби за національну ідентичність і правду, Україна робить рішучий крок до інтеграції своєї минувщини в європейський контекст. Переяслав, колись символ російських міфів, нині стає осередком нового європейського курсу, де історія – це не лише минуле, а й інструмент для майбутнього.
Круглий стіл «Розвиток історичної освіти в контексті європейського виміру» заклав основу для мережі центрів, які протидіятимуть пропаганді, реформуватимуть освіту та інтегруватимуть Україну в Європу. Історія стала мостом до правди, а Переяслав – символом її міцності.
