Без жодних перебільшень, про зустріч із цією непересічною особистістю сковородинівці та переяславці просили ще від початку існування проєкту «Open University». Як інакше, якщо вона пише так гостро й пронизливо, психологічно і чуйно, що торкається струн душі кожного і кожної з тих, хто перегортає першу ж сторінку її чергового роману. Її героям неможливо не співчувати, як і неможливо не звернути увагу на гострі, болючі, неоднозначні питання, які порушує письменниця у своїй творчості. Зрештою, мрії та бажання, раніше чи пізніше, неодмінно повинні збуватися.
Учора, 23 березня 2025 року, на гостину до Університету Григорія Сковороди в Переяславі завітала сучасна українська письменниця Люко Дашвар, книги якої, наразі, розлетілися країною сумарним тиражем у понад 900 тисяч примірників. Про це свідчила й вщерть переповнена конференц-зала імені Василя Сухомлинського, яка пообідньої недільної пори вмістила близько сотні поціновувачів творчості письменниці. Але про все по порядку…
Письменниця приїхала до Переяслава за годину до зустрічі, і одразу ж прогулялася бібліотечним сковородинівським простором, де її зустріла директорка бібліотеки Ольга Шкира. Ірина Чернова (справжнє ім’я письменниці – прим.авт.) подарувала книгозбірні кілька примірників своїх нещодавніх книг та підписала ті, які має бібліотека. Як розповіла Ольга Іванівна, бібліотека УГСП має у своєму фонді чи не всі романи Люко Дашвар які ніколи на довго не залежуються на полицях й завжди мають попит у читача. Навіть зараз більшість із книг знаходиться «на руках».
Надалі ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі, доктор історичних наук Віталій Коцур провів дорогій і шанованій гості екскурсію першим корпусом та, зокрема, музеєм університету, акцентувавши на неперервності освітніх традицій на Переяславщині. Уже в залі офіційно привітав Люко Дашвар в Переяславі та, від імені університету та безпосередніх організаторів зустрічі – Відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю та Наукового товариства студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених УГСП, під бурхливі оплески присутніх, подарував золотій письменниці України сковородинівський щорічник, наукові та мистецькі набутки зі скарбниці закладу та квіти.
«Хочу подякувати за те, що ви сьогодні приділяєте мені свій час. Для мене ця зустріч, напевно, навіть, більше надбання, ніж для вас. Закликаю вас до живого діалогу», – розпочала свою промову пані Ірина та, надалі, побудувала роботу у форматі презентації своїх новинок та нещодавніх перевидань культових романів. Загалом, наразі, письменниця має 13 виданих творчих праць. Радіє, що кожну з них можна знайти у вільному продажі. Каже, перевидання допомогло привернути до цих романів увагу тих нових читачів, які не знали про їх існування.
Надалі письменниця розлого розповідала про свій, виданий у 2024 році, роман «СпАДок». Це перша книжка написана Дашвар під час повномасштабної фази війни, а тому є для неї особливою. Найперше, бо народжувалася за особливих обставин. Пригадує, що з лютого 2022 році тривалий час не мала натхнення для творчої роботи. Згодом пригадала свій меседж про «прощання з радянським союзом», який народився у телефонній розмові з приятелем у перший день російського вторгнення. За якусь мить почала думати над тим, через яку історію утвердити його у літературі. Врешті народилася сімейна історія-детектив. Разом з тим історія, за словами авторки, викликає безліч запитань і читачів, має багато закладених меседжів. Роман писався рік – від літа 2022-го до літа 2023-го року. Для порівняння, свій перший роман Ірина Чернова написала за місяць.
За сюжетом, відомий архітектор Гнат Куроган мешкає в розкішному маєтку під Києвом. Незабаром він святкує своє 88-річчя, тож до нього приїдуть сини та онука – нібито щоб привітати. Проте гості сподіваються лише на одне: отримати якомога більшу частину спадку старого. Кожен із Гнатових родичів змушений шукати чималі гроші – через пристрасть до алкоголю чи ігроманію, власні амбіції чи лінощі. Та несподівано напередодні святкування одного із синів Гната Курогана знаходять зарізаним у бібліотеці замку…
Під час розповіді про цей роман авторка поділилася з учасниками зустрічі розповіддю про історію реального маєтку, який описано в романі; мовне питання у романі, половина з героїв якого – росіяни; роздумами про залишки радянського союзу, з якими українцям доведеться ще довгий час розбиратися. Наостанок своєрідної міні-презентації закликала сковородинівців та переяславців до прочитання цього роману.
Понад годину часу Люко Дашвар приділила відповідям на запитання читачів – їх було як ніколи багато, адже у цей день конференц-залу імен Василя Сухомлинського наповнила справді цільова аудиторія, переважна більшість з якої прочитала хоча б один роман письменниці. Серед іншого запитували про те, чому у своїх романах письменниця так акцентується на точності наукових звань своїх героїв у романах «Мати все» та «СпАДок»; компаративістику історичних періодів на сторінках роману «Рай.Центр» та те, що хотіла показати таким творчим рішенням; реальність подій та прототипів персонажів, або ж соціальні проблеми описані в кожному з романів (каже, найбільше нарікань до роману «Село не люди» мають містяни, які, найскорше, там ніколи не були і мають про нього «шаблонне уявлення» – прим.авт.); як народжуються такі філологічно-цікаві назви романів та яка з праць мала називатися інакше; як ідуть справи з екранізаціями романів Люко Дашвар та роботу над якою з них наразі припинила війна. Разом з тим, у Ірини Чернової запитували про джерела натхнення, ставлення до рецензій на свої романи та хейт від читачів, а також поради для тих хто лише пробуває себе у поетичному та прозовому слові («головне – спиратися на знання та не зраджувати собі» – прим.авт.), улюблених письменників і їх твори, професійне вигорання й улюбленого персонажа її романів. За словами письменниці, це Люба з «Рай.Центру», яку «по людськи шкода, що я її вбила, але її доля не могла скластися інакше».
Повну відеоверсію зустрічі згодом буде оприлюднено на youtube-каналі університету, а відтак відповіді на ці та інші питання отримаєте від першоджерела.
Серед іншого, у ході зустрічі, Люко Дашвар зізналася, що до війни вона просто писала свої романи і зовсім не спілкувалася з читачами в силу свого характеру та багатьох інших обставин. Каже, свого часу журналістка за фахом, навіть, не збиралася писати книжки, тяжіючи до сценаристики. Проте одного разу їй порадили написати щось і подати на «Коронацію слова» – так народився текст «Село не люди», який, згодом, і відкрив читачам ім’я Люко Дашвар (псевдонім складено із перших літер прізвищ рідних Ірини Чернової – прим.авт.). З роками, після того як дізналася про цифру загального накладу своїх книжок, вирішила якось віддячити людям, які їх читають – почала проводити зустрічі, приділяти час спілкуванню з аудиторією. Понад рік тому завела сторінки у соціальних мережах, де спілкується з читачами та проводить інтерактиви – зокрема, у Instagram, куди наполегливо радила підписуватися усім зацікавленим.
Звісно ж, читачів не могло не зацікавити, про що буде новий роман від Люко Дашвар. Вона розповіла, що поставила крапку в його написанні буквально за кілька днів до цієї зустрічі – 20 березня 2025 року. Зважаючи на контрактні зобов’язання перед видавцями, вона поки що не може розповідати про що він буде чи яку назву матиме. Припускає, що його появу на світ варто очікувати через кілька місяців, коли рукопис повноцінно опрацює видавництво.
На питання чи планує вона продовження ще якогось зі своїх романів подібно до «Село не люди. Добити свідка» зізналася, що до початку повномасштабної фази війни мала намір зібрати всіх своїх героїв у одній книзі, проте наразі війна обнулила ці плани, як і загалом розуміння багатьох речей. Такої книги, за словами Дашвар, не варто чекати принаймні у найближчі рік-два.
Слід зауважити і те, що протягом часу зустрічі слово неодноразово брали люди, які перечитали усі романи Дашвар – дякували їй за творчість, поділилися відчуттям чекання кожного з нових романів. На зустрічі були і внутрішньо переміщені особи з Херсонщини, які ділилися досвідом читання романів землячки в окупації та цікавилися, чи відображено їх рідний край у її романах, або ж чи планується це надалі. Відповідаючи, письменниця зізналася, що пише про український Південь не документально, а, радше, на рівні підсвідомості, хай і свідомо не вводить у тексти назв якихось населених пунктів.
«Я працюю над текстом доти, доки вважаю за потрібне. Це завжди той світ який я бачу. Який видаю між люди як своє бачення. Працюю над кожним словом, намагаюся забирати зайві слова у реченнях. Щоб ці речення були динамічними, короткими і влучними. Є багато точок відліку, одна з них запозичена мною з американської журналістики – «Пиши так, аби тебе зрозуміли всі». Мені це дуже імпонує. Я проти наукообразності і надмірних ускладнень в художніх текстах. Проти того, щоб перевантажувати історію «псевдофілософізмом». Бо виглядати філософом і бути філософом – це дуже різні речі. Не слід заморочувати людям голову. Радію, що мене продовжують читати вже нові покоління українців», – поділилася секретами своєї творчої кухні наостанок зустрічі Люко Дашвар.
Ще протягом півгодини по завершенню, після спільного фото, усі охочі мали можливість придбати книги авторки (розібрали 98% з привезених – прим.авт.), особисто поспілкуватися з нею та отримати автограф на улюбленому виданні. Зізнаємося, що університет направду давненько не бачив такої живої і довгої черги до митців. Усі світлини можна знайти у галереї до цієї публікації.
За традиціями університету, гостя лишила автографи на стіні залу інформаційних технологій «Чумацький шлях» та дверях офісу Наукового товариства університету. Наостанок перебування у Переяславі завітала до Меморіального музею Г.С.Сковороди Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав».
Вдячні пані Ірині за зголошення та цю незабутню зустріч в альма-матер. Неодмінно чекатимемо на вас в стінах УГСП з презентацією нового роману, а вже незабаром потішимо сковородинівців новими анонсами у форматі «Відкритого університету» чи «Платформи можливостей».
