У суботу, 18 січня 2025 року, за активної підтримки й організації Університету Григорія Сковороди в Переяславі, в альма-матер вдруге відбувся концерт одного з найпопулярніших та найулюбленіших гуртів українців – Kozak System. Разом з козаками переяславці та сковородинівці акумулювали понад 100 000 гривень на fpv-дрони для підрозділів Збройних Сил України.
Ті, хто слідкує за діяльністю гурту, знають, що від початку повномасштабного вторгнення гурт з благодійними виступами об’їхав більшу частину України, включаючи прифронтові міста та деокуповані території. Нинішній виступ у Переяславі був 326-м за ліком, а до літа гурт планує відіграти виступи у майже півсотні українських міст та сіл. Як інакше, якщо їхня творчість об’єднує в предметній любові до Батьківщини мешканців Півночі та Півдня, Сходу і Заходу.
Слід зауважити, що цього разу «козаки» самі запропонували УГСП прийняти у своїх стінах таку важливу та знакову, для культурного життя нашої громади, подію та допомогти у організації, чим висловили нашому закладу високу честь. Задум предметно втілювався за всебічної підтримки й допомоги ректора університету Віталія Коцура спільною командою Відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю та Наукового товариства студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених на чолі з Оксаною Луцик й соціально-гуманітарного відділу на чолі з Вадимом Домарецьким. Над гідним освітленням виступу працював студент університету Олександр Дем’яненко, а над тим аби гурт вийшов на сцену повний сил і снаги до важливого благодійного концерту працювала майстриня кейтерингу пані Катерина Ходаківська.
Протягом понад двох годин зі сцени актового залу університету лунали палкі промови лідера гурту Івана Леньо, історії чергуючись з улюбленими хітами та піснями здебільшого народженими вже у веремії війни. Історії написання пісень змінювали оповіді з життя та гастрольних і волонтерських буднів. Тон заходу задали вже найперші слова фронтмена «козаків»:
«Закінчується третій рік повномасштабної фази війни російської федерації проти українців. Ми сьогодні тут вдруге, і нам є що сказати, тому що є з чим порівняти за ці понад триста концертів для українців. Сьогодні всім нам важко, але між нами не повинно бути бар’єрів – не важливо, якою буде ціна квитка для вас сьогодні. Натомість, якщо ви прийшли на нашу акцію, то ви точно не вийдете з неї байдужими. Нині ще існує категорія людей, яка чекає нашої перемоги. Ця категорія є достатньо небезпечною, адже ці люди погано знають світову історію, коли та чи інша війна закінчувалася перемир’ям. А особливо, коли мова йде про те, що ми маємо справу з російською імперією. Хтось із мудрих сказав, що «жахливіше, ніж війна з росією, може бути лише мир з росією», або «мир – це не відсутність війни, мир – це відсутність москви». Аби ми ніколи більше не переживали і не відчували, що з того боку, де зараз рф, для нас може бути загроза нам треба ще дуже багато всього зробити»
Леньо зауважив, що неправильним є формулювання питання «А коли закінчиться війна?», бо нинішня війна є унікальною тим, що проти нас воює ядерна країна, яка увесь час лякає тим, що може кинути тактично-ядерну зброю проти нас. Боротися з таким ворогом дуже не просто, тому його боїмося не лише ми, а й наші партнери, які матимуть чинити відповідь у разі найгіршого сценарію. Це стане початком ядерної війни. Москаль хоче жити у притаманній собі парадигмі, тому, як і Ізраїль (який є однією з найуспішніших і найрозвинутіших країн, але 70 років живе в оточенні ворогів, які періодично випускають на неї безліч крилатих балістичних ракет, яка та успішно відбиває – прим.авт.), більше за все, надалі ми житимемо в подібній до ізраїльської ситуації.
«Аби бути спокійним назавжди, що більше з території рф до нас не залетить жоден «шахед» і не ступить чобіт російського солдата, ми маємо знищити кремль. Це завдання досить не просте, але, рано чи пізно, це неодмінно станеться – бо росія нині зробила найбільше зло на планеті, почавши війну проти народу який їй не загрожував. Їх пропаганда і імперські амбіції призвели до того, що вони самі собі придумали причину і почали вбивати українців. Якщо є Бог на цьому світу, то справедливість, рано чи пізно буде. росія буде знищена, а ми пам’ятаймо легендарну фразу Сюнь-цзи «Армія здатна виграти битву, війну здатен виграти народ». Саме на кожному з нас сьогодні лежить відповідальність за майбутнє нашої країни. Я бажаю кожному із нас розуміння свого місця в історії. Ми нині у знаковому місті, бо Переяслав відомий Переяславською радою. Хотів би, щоб ми не робили помилок, які ми робили в історії. Завдли пам’ятаймо, що будь який папірець підписаний з росією не вартий навіть туалетного паперу. Маємо бути мудрими, хитрими і розумними. Іти як сумараї, кожен бути зайнятими і пам’ятати, що щоденно на лінії зіткнення ідуть важкі бої – на всіх напрямках», – додав Іван Леньо та поділився, що щоденно гурту телефонують комбриги бригад, з якими за ці роки гурт заключив тристоронні договори. Щомісяця вони мають обов’язково забезпечити тим, про що вони просять, зокрема різними видами дронів. Потрібно бути включеними у допомогу війську, аби за якийсь час не почути дефініції «київський» чи «переяславський» напрямок.
Під бурхливі оплески залу вокаліст та акордеоніст представив ще чотирьох учасників гурту, які вийшли на сцену: Олександра Дем’яненка (Дем) – гітара, Володимира Шерстюка – бас, Сергія Соловія – труба та Сергія Борисенко – ударні. Цього вечора вони зіграли культові композиції зі свого репертуару: «Подай зброю», «Мій друг», «Не покинь», «Як відгримить війна», «Азовсталь», «Не моя», «5 хвилин», «Біля тополі», «Херсон», «Наш Маніфест», «Люди-Титани», а також порівняно нещодавно написані композиції «Прощавай, голубко» та «Вижити до ранку». Поміж тим, стало місця різноманітним атракціям – глядачі ліхтариками телефонів кількаразово утворювали в залі ефект зоряного неба, підспівували улюбленим пісням, а під «Наш маніфест» щиро посилали окупантів вслід за кораблем. Ясна річ, перед однією з найперших пісень вшанували пам’ять воїнів хвилиною мовчання, а згодом кілька разів підіймалися з місць, аби поаплодувати захисникам і захисницям в особі тих «людей-титанів», які у цей вечір сиділи в залі.
Було відчутно, що загальний настрій концерту, порівняно з виступом позаминулорічної давнини, став трішки сумнішим. Музиканти, серед інших тез, теж прокоментували це зі сцени:
«Я розумію, що те що я говорю з присутніх у залі когось «грузить». Хотіли б веселого концерту. Таких концертів не буде. Принаймні, якщо ти дорослий і маєш розуміння того, в який час ти живеш, оцієї розважальної складової більше не буде, поки ми не переможемо. Нема з чого розважатися. Але і сумувати теж не можна», – сказав Іван Леньо.
Показовим та цікавим видався експеримент Івана Леньо коли після питання «хто може напам’ять розповісти вірш якогось українського поета?» у півтисячному залі піднялося лише півдесятка рук, переважно дітей. Вірш Тараса Шевченка, який прочитала юна переяславка, багатьох зворушив до сліз – гурт подарував їй на згадку листівку з автографами усіх учасників гурту.
Музика перепліталася зі словами, і якщо ви не були на виступі, то тезово розповімо вам про те, що говорили «козаки» про поранених воїнів, українців за кордоном та переселенців:
- Кілька десятків концертів за цей час гурт зіграв у шпиталях для поранених бійців. Психологічно це одні з найважчих концертів для них. Бо ті хлопці й дівчата, які пережили пекло полону, лишилися без рук та ніг, втратили найближчих друзів, мають серйозні психологічні проблеми. За словами гурту, їм просто потрібна увага, повага, любов і емпатія. Особливо тим, кому треба вчитися жити з нуля – приміром, без двох рук, на протези замість яких потрібно зібрати приблизно 100 000 доларів.
«Ти маєш зробити так, аби він повірив у те, що він воював недаремно. Не ховався по підвалах, не бігав від ТЦК, а взяв зброю і пішов захищати свою країну. На жаль, він має інтернет і бачить іншу, достатньо принизливу картину. Чи коли на паркомісцях для інвалідів паркуються зовсім не ті, хто цього заслужив»
- Сьогодні у світі понад 40 мільйонів українців. Їх більше ніж в Україні, де наразі перебуває 23 мільйони. На думку гурту, сьогодні такий час, коли кожен українець у світі має собі сказати – я роблю вибір, аби бути громадянином чужої країни і розмовляти чужою мовою і допомагати українці лише доларом і бути з нами серцем. На думку Івана Леньо, цей час уже минув.
«Зараз Україні не вистачає рук – замінити тих, хто захищає Україну вже понад три роки. Є безліч робочих місць, які пустують. І я кричу «Вертайтесь! Досить любити Україну на відстані!». Збройні Сили України – не боги, це такі ж люди, які взяли зброю до рук. Не треба на них молитися, а треба бути або поруч з ними, або їм допомагати. Інших формул не існує»
- Внутрішньо переміщеним особам, особливо жінкам, дуже непросто сьогодні. Цим людям набагато важче, ніж нам. Вони дуже часто виїздили з-під обстрілів, беручи лише дві торбинки з документами й речами на перший час. Коли Іван Леньо займався евакуацією то зауважив випадок, коли жінки переходили річку Десна в брід.
«Маємо робити все можливе, аби ворог не сунув сюди – до нас. Фронт суне і все дуже змінилося. Позавчора я приїздив до військових у штаб вже навіть не в Покровськ, як це було раніше. І навіть, може, й робиш більше, ніж у перші дні вторгнення. І є ця от ілюзія захищеності, особливо на Заході України, де про війну лише зрідка нагадують ракети. Дякую за те, що не виїхали з України й не розчарувалися. Рано чи пізно наші Збройні Сили звільнять усі міста та села країни»
- За враженням гурту, багато хто уявляє собі, що рано чи пізно Збройні Сили України зроблять свою роботу і люди знову повернуться до звичного життя. Звичного життя більше не буде.
«росія відкрила «скриньку Пандори», і світ має її покарати. Нині він повільно стає «в стрій» разом з нами. Ми постійно чекаємо якогось месію, думаємо, що буде легше. Так не буває, за все в житті треба платити. На жаль, ми вже зрозуміли, якою ціною»
Напередодні виступу пресслужба університету провела інтерв’ю з паном Іваном. Говорили про те, наскільки змінився репертуар та посили за два роки від попереднього виступу; якою є «температура по країні» та які настрої панують серед війська та в різних регіонах; чи, бува, не повторить Україна долю сумнозвісної Переяславської Ради; про те, якою нині є тематика пісень гурту та як, поза долученням до війська та волонтерством, українці можуть допомагати нашому руху опору. Відповіді на ці та інші питання, а також атмосферу концерту, почуєте та відчуєте у нашому відео:
Не зайве буде вкотре задекларувати, що попри просвітницьку місію ключовою метою було зібрати на «пташки» для підрозділів. Аби їх було якомога більше організатори разом з музикантами не лише забепезчили готівковий та безготівковий донатний вхід та традиційну скриньку у залі, а й провели аукціон розігравши дві картини з автографами по 7,5-8 тисяч гривень кожна. Одну з них викупив Юрій Панчук, звернувшись до присутніх з дуже наснажуючими словами:
«Я гордий сьогодні бути тут, і розділяти тезу сказану зі сцени «якщо ти не воюєш, то допомагай». Хотілося б аби ми всі це усвідомили, і допомагали рівно стільки, скільки можемо і маємо сили. Тут присутній мій син, і я хотів би для нього у цьому плані бути певним прикладом. Дякую, що ми всі тут!». – зазначив пан Юрій.
Щемливим моментом була промова переяславки, яка напередодні дізналася про те, що її син зник безвісти. На вечір вона вже знала, що він загинув. «Нехай кожна ваша копієчка врятує чиєсь життя. Якщо не ми, то хто!?», – крізь сльози промовила глядачка. Обійнявши жінку, «на біс» гурт виконав дуже символічну пісню «Українське сонце». Зал знову таки аплодував стоячи.
На завершення заходу музиканти запросили на сцену ректора Університету Григорія Сковороди в Переяславі Віталія Коцура, який подякував гурту за чудові палкі промови та пісні, а також мотивацію до того, що ми мусимо перемогти. Зізнався, що концерт слухав дуже уважно – дуже багато для себе виніс та проаналізував.
«У нас є часи коли ми трагічно тужимо, і є часи коли маємо знаходити в собі сили і мотивувати та максимально допомагати і Збройним Силам, і самим собі. Це час виходити зі своєї зони комфорту, адже коли ти щось раніше не робив для держави, то нині твоїм обов’язком є робити це, зокрема для хлопців і дівчат які на передовій. Гурт Kozak System несе суспільству дуже великі моральні ідеї, ідею поваги до Збройних Сил та ветеранів, самих себе – українців. Ваша творчість формує національну і громадянську ідентичність. Я думаю це відчули усі присутні у залі, задумались що для них означає фраза «Україна понад усе». Щира вам дяка!», – зазначив Віталій Вікторович, який на бекстейджі заходу подарував представникам гурту пам’ятний стяг з колажем світлин із минулого концерту у 2023 році та сковородинівські щорічники.
Поспілкувавшись з місцевими шанувальниками, вдосталь наобіймавшись та нафотографувавшись з охочими автобус гурту вирушив далі – на зустріч новим містам, які охопить тур. Переконані, це далеко не остання наша зустріч з ними у стінах альма-матер. Нині ж, за підтримки усіх нас, гурту вдалося зібрати понад 100 000 гривень на дрони для різних підрозділів захисників – долю усіх коштів, які акумулює гурт можна дізнатися на його сторінках у соціальних мережах.
Наостанок не можемо лишити вас без світлин з місця події від фотомайстрині університету Ірини Середи, які ми прикріплюємо нижче та дбайливо розміщуємо за посиланням – https://gallera.io/g/8623-irina/248957-kozak-system
