21 серпня 2024 року Університет Григорія Сковороди в Переяславі мав приємність вітати у своїх стінах делегацію поважних гостей з сестринської Литви на чолі з істориком, науковцем, директором Інституту історії Литви Алвідасом Нікжентайтісом. Тут відбувся важливий захід, присвячений паралелям україно-литовської історії й науковому партнерству між Литвою та Україною в контексті європейської інтеграції. Охоче ділимося з вами його ключовими деталями.
Своє перебування в нашому місті та університеті гості розпочали біля каплички святих рівноапостольних Кирила та Мефодія, де, разом зі сковородинівцями, вшанували пам’ять студентів і працівників університету, які пішли у засвіти та загинули у горнилі російсько-української війни. Після спільного фото біля погруддя Григорія Сковороди перемістилися у конференц-залу імені Василя Сухомлинського, де стартував круглий стіл на тему «Партнерство Литви та України в контексті європейської інтеграції». У вітальному слові ректор УГСП Віталій Коцур нагадав, що саме у трикутнику «Київ – Чернігів – Переяслав», як відзначав академік Михайло Грушевський, формувалася українська народність. Очільник закладу представив усіх гостей, візуалізовано розповів про університет як такий та його діяльність в умовах повномасштабного вторгнення російської федерації з 2022 року зокрема. Серед іншого, в ході зібрання, Віталій Вікторович наголошував на талановитих істориках, які вивчають історію україно-польських стосунків та добрих традиціях культурно-просвітницький проєктів, які команда УГСП ініціює та впроваджує спільно із рядом своїх партнерів.
Надалі слово тримав історик, директор Інституту історії Литви Алвідас Нікжентайтіс який зізнався, що до подій Помаранчевої революції литовці мали наївні уявлення щодо того, що Україна подібна на Білорусь, і з нею нічого не буде. Події 2004 року відкрили історику очі щодо того, що Україна – це не росія і не Білорусь. Найактивніший зв’язок з українцями, на думку Нікжентайтіса, почав свій відлік від події Революції Гідності. Принагідно, історик пригадав події Вільнюського саміту східного партнерства у 2013 році та подальші події, поділився теплими спогадами про свої візити до України, під час яких вже багато років не має потреби у бронюванні готелів, адже має тут багато друзів – істориків та військових. Надалі Алвідас представив членів литовської делегації – представників литовського бізнесу, своїх дружину та доньку. Зазначив, що метою приїзду литовців до України та Переяслава є побудова планів на майбутнє. Також говорив про проведення вже традиційного регіонального форуму істориків за участі представників Литви, України, Польщі, Німеччини, опозиційних білоруських істориків що перебувають у еміграції. У вересні цього року такий форум вдруге відбудеться вже у польській Варшаві, а наступного року, за умови закінчення війни, може відбутися в Україні або ж, можливо, Німеччині. Нині литовці працюють над тим, аби до форуму активніше долучилися історики зі скандинавських країн. Наразі ж міркують й над спільними україно-литовськими проєктами. Відрадно, що певні плани в цьому напрямку вже покладаються на Університет Григорія Сковороди в Переяславі, адже в цьому напрямку тут наразі, щонайменше, працюють докторанти університету, представники «Наукової школи академіка Віктора Коцура», доценти кафедри політології Леся Коцур та Юрій Войтенко.
Також гостем закладу у цей день став керівник експертної групи з європейської інтеграції Директорату європейської та євроатлантичної інтеграції Міністерства освіти і науки України Сергій Шкабко. Він засвідчив приємність присутності на такій зустрічі, та нагадав про те, що така співпраця має давнє коріння, адже Україна та Литва мають спільні сторінки історії й міцний фундамент для того, аби поглиблювати і покращувати розвиток співробітництва країн за різними напрямами та сферами.
«Нині Україна перебуває у досить непростій ситуації – війна триває уже одинадцятий рік, точиться не лише у військовій, а й в ідеологічно-історичній формі. Ключовим завданням наразі є протидія отруйній російській пропаганді яка сторіччами нав’язувала, що існує виключно історія росії, московії, пізніше радянського союзу. Нав’язувала, що ми не маємо своїх національних історій і це все є брехнею і помилкою. Тож нині важливими завданням є наша протидія цьому, просування наративів щодо того, що українська історія має тяглість і більш ніж тисячолітню державну традицію. Безперечно ми маємо над цим працювати, а відтак важливою є колаборація з нашими європейськими партнерами – проведення спільних заходів й формування нових партнерств. Це стане запорукою успішної боротьби, і ми дуже сподіваємось на те, що сьогодні ми бачимо стартову точку яка дозволить рухатися далі і розширювати горизонти нашої співпраці», – зазначив Шкабко та, принагідно, подякував литовському народу за системну і послідовну підтримку у нашій непростій спільній боротьбі.
Від імені Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» поважних гостей вітав заступник генерального директора з науково-методичної роботи Олександр Колибенко. Він зауважив, що історія України та Литви дуже пов’язані між собою і дуже добре, що у цей, чи не найкритичніший, момент української історії саме Литва простягнула нам руку допомоги, що дуже цінується українцями. Від імені заповідника Олександр Володимирович вручив гостям невеличку частинку наукової продукції вчених Заповідника, що розповідає про нього. Також подарував фольклорний символ – «козу» від переяславських майстринь.
Опісля слово тримав український історик, професор, захисник Борис Черкас, який і надав литовцям позитивні відгуки про УГСП. Історик пригадав особисті наукові сторінки життя, що, багато в чому, переплетені з нашим закладом: тут він брав участь у конференціях, був опонентом кількох захистів дисертацій, має чимало приятелів і друзів. Поза тим, за словами Черкаса, університет Переяслава завжди «на слуху» в Інституті історії України НАН України. На його думку, «всі хто хоче відчути Україну мають неодмінно завітати до Переяслава». Разом з тим, доля Бориса Черкаса, як військового, перетиналася зі сковородинівською альма-матер вже в умовах повномасштабної фази війни, за що він теж, при змозі, подякував закладу.
«Коли Алвідас запитав мене з приводу закладу вищої освіти для продукування нових дієвих проєктів, я одразу назвав Переяслав. Бо УГСП це не просто історичний університет – він активно розвивається і є містоутворюючим закладом. Зараз Україна шукає місце в світі, має екстремальну ситуацію. Те як населення якоїсь іншої країни де-факто ставиться до нас має значення. Литва – це реально та країна, яка живе проблемами України. Є багато причин чому так. Але навіть на аналітичному рівні, на відміну від інших країн, то коли литовці кудись їдуть вони неодмінно беруть з собою історика і археолога. І це не просто так, адже ці фахівці є тою специфічною професійною субстанцією у суспільстві, яка досліджує і дає політикам механізми для розуміння тої чи іншої країни, і тих чи інших проблем які там відбуваються. На жаль, такої культури ще немає в Україні. Ми маємо створювати такі аналітичні центри, аби досліджувати різні країни з інших точок зору. Не завжди тільки історії. Навіть щодо Литви ми теж досі не маємо такого центру. Є лише окремі поодинокі дослідники – але це не системне і не наскрізне. Нам треба така інституція для нашого взаєморозуміння, і хорошою надійною платформою для цього міг би стати Університет Григорія Сковороди в Переяславі. Приходить час для таких платформ і таких проєктів. Нам слід розвивати молодь аби вона ними займалася під нашим модеруванням», – серед іншого зазначив Борис Черкас.
Рефлексіями щодо всього що відбувається в залі поділилися й сковородинівські науковці. Декан соціально-психологічного факультету, доктор політичних наук, професор кафедри політології Борис Дем’яненко висловив сподівання на подальшу взаємовигідну і конструктивну співпрацю й поділився своїм баченням точок дотику до досліджуваної проблеми з погляду кафедри політології університету. На його думку, це сприятиме поглибленню й підсиленню не лише україно-литовських наукових зв’язків, а й міжнаціональних. Натомість декан факультету гуманітарної освіти і соціальних технологій, кандидат історичних наук, доцент кафедри публічного управління та адміністрування Вячеслав Редзюк відзначив формування плідної взаємодії між двома країнами з погляду очолюваного ним факультету, який, завдячуючи широкій палітрі спеціалізацій, може багатовекторно співпрацювати з литовцями та інституціями їх країни за різними напрямами.
Мали що сказати й вищезгадані у цій публікації докторанти Леся Коцур і Юрій Войтенко. Найперше, вони солідаризувалися зі словами й побажаннями та прагненнями попередніх промовців, засвідчивши наявність певної кількості спільних рис між обома країнами та закликавши до масштабної конструктивної співпраці як у підготовці дисертацій з цього приводу, так і загалом. Безумовно, україно-литовські дослідження є вкрай актуальними, а взаємодії тісними. «Наша вісь «Київ – Вільнюс – Таллінн – Рига є історичною, і ми повинні її підтримувати, відновлювати й зберігати», – акцентували наостанок.
У другій половині дня гості мали нагоду відвідати екскурсію університетом, під час якої ознайомилися з його інфраструктурою, відвідали музей та мистецькі аудиторії закладу. У своїх враженнях від побаченого вони відзначили, що Університет Григорія Сковороди в Переяславі справді виправдовує свій статус сучасного освітнього центру, що зберігає культурні надбання й розвиває новітні технології. Згодом учасники вирушили на екскурсію історичною частиною Переяслава, зокрема відвідали музеї «Заповіту Т.Г. Шевченка» та Меморіальний музей Григорія Сковороди.
Планується, що завтра та післязавтра гості відвідають Державний історико-культурологічний заповідник «Трахтемирів» та Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав», а також матимуть екскурсію на Чернечу гору в Каневі.
Безумовно такий візит не лише зміцнив науково-освітні зв’язки між Україною та Литвою, а й став ще одним кроком на шляху до європейської інтеграції, підкресливши важливість міжнародного співробітництва у сучасному світі.
