Учора, 20 грудня 2023 року, в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі презентували книгу «Микола Корпанюк – літературознавець-медієвіст, педагог, громадський діяч: збірник наукових праць», присвячену пам’яті видатного науковця, життєвий шлях якого обірвався влітку 2022 року. Туди увійшли статті, у яких проаналізовано літературознавчі концепції професора Корпанюка й мемуари колег-науковців та соратників по змаганнях за незалежність і розбудову Української держави, з яких постає особистість Миколи Корпанюка як педагога та науковця, рухівця, просвітянина, майданівця, ідеолога нації, гідної та доброї людини.
Презентацію, сповнену теплих спогадів про Миколу Павловича від тих хто його знав та поважав, модерувала декан факультету української та іноземної філології УГСП Оксана Тютюнник. Вона підкреслила, що внесок Корпанюка в письменство та літературознавчу науку, українську національну справу та поступ національної ідеї є потужним, будитиме прийдешні покоління українців і звучатиме вічно. У цей день воно зазвучало у запису:
«Час коли іде випробування нашої нації на її зрілість і на уміння виживати і виборювати свою свободу, незалежність і державність. Тому популяризація імен національних Героїв, командирів УПА та ОУН, січових стрільців, козацьких провідників дуже і дуже на часі. Чим більше масовий читач довідається про життя наших національних Героїв, тим більше ми будемо самі себе пізнавати і розуміти обов’язкову потребу боронити себе, свій край, свою родину і рідну Україну», – промовив з екрану Микола Павлович, який, за враженням, ніби вийшов до сусідньої кімнати. Надалі його погляд із вічності споглядав за заходом з портрету і світлин на екрані, а його незрима присутність відчувалася від першої до останньої хвилини заходу.
Надалі слово тримав один із співавторів книги, ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі Віталій Коцур. У цей день він поділився своєю історією співпраці з професором і ближчого знайомства під час Революції Гідності. Зізнається, його наукову спадщину і здобутки, на прикрість, відчув після цієї втрати – під час поїздок Україною у рамках марафону до 300-річчя від дня народження Григорія Сковороди. Каже, чи не по всій Україні знають і якнайкраще згадують про Миколу Павловича як вченого, медієвіста і державотворця. На думку ректора, Корпанюк як ніхто запалював вогонь боротьби, міг підбадьорити, хоча б крилатою цитатою «Як справи, козаче?», і дібрати правильні слова пояснення сенсу української боротьби.
«Наше завдання зберегти пам’ять, продовжувати його роботу, зберегти Центр Сковородинознавства, продовжити його напрацювання на кафедрі. Вдячний, що ви всі, зокрема тут присутні, продовжуєте його справу», – завершив свій виступ Віталій Вікторович.
Натомість проректор з наукової роботи та інноваційної діяльності Василь Дудар підкреслив приємність досвіду роботи і простого людського діалогування з Миколою Павловичем під час своєї роботи на посаді заступника декана тодішнього філологічного факультету й спільного проживання на території студмістечка. Дудар підкреслив неоціненний вклад науковця Корпанюка у дослідження і популяризацію спадщини Григорія Сковороди, його розуміння державотворчих процесів яких, подекуди, бракує українським державним діячам і політикам.
Варто зазначити, що географія презентованої книги пам’яті – увесь обшир України, від Миколаєва до Львова. Адже народжений на Галичині, Микола Павлович вчився у Київському університеті імені Т.Г.Шевченка, а починав трудову діяльність у південному, нині мужньо-нескоримому Миколаєві, а згодом переїхав до Переяслава. Про свою роботу над виданням у ході зустрічі розповіла колега, наукова й ідейна посестра Миколи Павловича, професорка Ганна Токмань:
«Такої книжки – красивої, об’ємної, з текстами 14 статей і 40 спогадів, з 27 гарними світлинами, а головне з таким прекрасним глибоким змістом треба заслужити – і професор Микола Павлович Корпанюк на неї заслужив, усією своєю подвижницькою працею, вихованням дітей, онуків, навчанням студентів, керівництвом аспірантами і докторантами, науковою плідною діяльністю літературознавця-медієвіста, громадянським чином просвітянина, рухівця, майданівця, представника міського самоврядування Переяслава», – розпочала свій блок презентації Ганна Леонідівна та детальніше розповіла про розділ «Спогади», який мала честь укладати і редагувати.
Професорка підкреслила високий науково-публіцистично-художній результат 40 текстів, деякі у співавторстві, тож 46 авторів. Каже, зі спогадів яскраво і багатогранно постає образ Миколи Павловича – батька, дідуся, соратника по боротьбі за суверенну демократичну європейську українську Україну, літературознавця-медієвіста, педагога, доброго колегу, вірного товариша, високоморальну, талановиту, оптимістичну Людину. Усі спогади неповторно гарні, сердечні й розумні, з узагальненнями про значення постаті професора Корпанюка в історії України і деталями, конкретними фактами з життя, цікавими і зворушливими. Переважно їх написано у формі есеїв, є просто перлини – талановиті, водночас наукові й високохудожні.
«Я дякую всім авторам за тексти, які читаєш задумливо й схвильовано, за вашу шляхетну й сердечну працю, бо кожний текст – це праця розуму й серця, яку ви присвятили світлої пам’яті Миколі Павловичу Корпанюкові. Ви зробили внесок у персональну історію української науки, показали духовну красу однієї з її славних постатей», – завершила свій виступ Ганна Токмань.
Ще одна упорядниця книги, декан факультету української та іноземної філології Оксана Тютюнник працювала над блоком книги з науковими статтями. Зауважила, що тих хто хотів написати спогади було значно більше, ніж охочих написати наукові статті – їх до редакції надійшло 14. ««Які минають люди неповторні…» – так рядком з Ліни Костенко назвала свій текст завідувачка кафедри Юлія Бродюк. Як Костенко, так і Корпанюк це люди, які за своєю геніальністю, високолюдяністю і культурою стоять на одному щаблі. Мені надзвичайно пощастило бути ученицею Миколи Павловича – і як студентці, і як аспірантці. Коли професор запропонував мені тему наукового дослідження, запропонував працювати разом я, мабуть, не усвідомлювала честі яка мені випала. Зрозуміла це потім. Проте завжди ставилася до Миколи Павловича з глибокою шаною і повагою, боялася його підвести. Коло наукових інтересів Миколи Павловича – це цілий універсум, який намагалися розкрити автори наукових статтей у книзі», – прорефлексувала Оксана Михайлівна і розповіла про чи не кожну наукову статтю, що міститься у книзі.
Над блоком світлин із життя, політичної і творчої діяльності Корпанюка у книзі працювала завідувачка кафедри української і зарубіжної літератури та методики навчання Юлія Бродюк. Каже, при підготовці побачила та систематизувала дуже багато світлин – тим самим проілюстрували різносторонність Миколи Павловича і як батька родини, як колегу педагога і науковця, як громадського діяча – останніх фото чи не найбільше. Великої уваги приділили підписам до світлин – визначали кожну локацію, персоналію присутню на фотографіях, проводили велику дослідницьку і, подекуди, навіть, «детективну» роботу. Наостанок своєї промови зацитувала поезію Ліни Костенко «На старих фотографіях всі молоді».
Надалі чи не кожен із присутніх говорив про Миколу Павловича, ділився спогадами про нього. Пісенний музичний зачин до цього блоку презентації заграв та заспівав історик та археолог, цех-майстр Київського кобзарського цеху Микола Товкайло у передмові до своєї композиції «Кант Георгію». Пере виконанням наголосив на новітній відповідальності за долю України у ареолі здобуття нею Незалежності. Каже, її, чи не у всіх своїх іпостасях, взяв на себе Корпанюк ставши прикладом відповідальності, не жалкуючи часу та зусиль.
Надалі теплими родинними спогадами ділилися діти Миколи Корпанюка, спадкоємці його генетичного коду – Роксолана та Костянтин. Вони підкреслили, що батько був народжений займатися наукою – приділяв їй по кілька годин свого часу навіть у вихідні та свята. Попри думку повернути Миколу Павловича до родини у Косів родина прийняла рішення, що місцем його останнього спочинку стане Переяслав – місто, яке за 40 років проживання тут стало його домом. Місто, де живуть його однодумці й колеги, де продовжує свій життєплин університет у якому він працював.
Безперечно було що сказати у цей день очільниці переяславської «Просвіти» Наталії Заїці яка розділяла з Корпанюком націоналістичні та революційні, державницькі шляхи; колезі по факультету та сусідці Любові Летючій, яку Микола Павлович, єдиний з-поміж сотень знайомих їй людей, називав «Любцею». Професійними та побутовими спогадами ділилися колеги та сусідки Тамара Товкайло й Ольга Шкира. У свою чергу очільник переяславського осередку «Народного Руху України» Микола Стаценко припустив, що аби в далекому 1994 році Корпанюка і подібних йому людей обрали до українського парламенту, імовірно, нині ми б не мали нової фази російсько-української війни.
На завершення презентації спогадами та рефлексіями про Корпанюка ділився поет та побратим по національному духу, просвітянин Олег Коломієць й колеги-кафедрали Надія Дига і Леонід Козубенко.
Переконані, не лише наукова спадщина професора, дарована світові, а і його моральний образ ученого, наставника, сподвижника-патріота, просвітника, людини високих моральних якостей стане вагомим підґрунтям для виховання й фахового формування нових поколінь українців. Микола Павлович був і залишається в нашій пам’яті світочем, який випромінює віру в добро.
Світлі та добрі спогади про нього навіки залишаться в наших серцях і в нашій пам’яті та назавжди збережуться в історії Університету Григорія Сковороди в Переяславі, який продовжить спрямовувати вчення Григорія Сковороди в життя і діяльність закладу, сприяючи поширенню його світогляду, національного патріотизму серед викладачів, здобувачів освіти, науковців, краєзнавців й усіх сковородинознавців з України та з-поза її меж. Вічна пам’ять і вдячність за науковий, педагогічний та державницький Чин!
