Не встигли сковородинівці забути післясмак прекрасної розмови з військовим та журналістом Павлом Казаріним у вівторок, як п’ятниця 10 листопада 2023 року, подарувала нову зустріч. Цього разу із блогером, громадсько-політичним діячем, викривачем корупції, учасником російсько-української війни, важкопораненим ветераном Збройних Сил України Олегом Симорозом. Протягом півтори години десятки охочих наживо відвідати захід діалогували на тему «Громадянське суспільство в умовах повномасштабної війни. Кожен важливий!».
Попри те, що у жовтні 2022-го Симороз підірвався на протитанковій міні під Кремінною й втратив ноги, пошкодив руки та обличчя, а лише минулого місця його виписали з лікарні після першого етапу лікування та реабілітації, боєць продовжує боротьбу та активне, зокрема громадське, життя – у Переяслав приїхав за кермом автівки, яку майстри спеціально переобладнали під потреби пораненого воїна. Задля зручності, пересів у візок і одразу ж оцінив інклюзивні переваги Університету Григорія Сковороди в Переяславі – зручний та просторий пандус й інклюзивну вбиральню. Слід додати, що нині альма-матер дбає про розвиток Центру ветеранського розвитку і докладає усіх зусиль аби він був «зручним для наших військових не на папері». Увечері поділився враженнями у соціальних мережах, натякнувши на те, що «комусь в Києві варто повчитися». Співпадіння чи ні, але наступного дня, виступаючи з лекцією в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка поділився з підписниками враженням про те, що, на жаль, «Шева повністю не інклюзивна». Додав, «Університет Сковороди в Переяславі зміг, а кращий університет країни не зміг…».
У ході зустрічі Симороз поділився своїм досвідом активізму, впливу на громадянське суспільство, військового досвіду. Але про все по черзі. Розповідь Олег почав зі шкільних спогадів де вперше зіткнувся з несправедливістю у житті що збудило його до активізму. У 16 років хлопець разом з друзями вже був учасником подій Революції Гідності, «нанюхався газу та долучався до студентських протестів проти януковича». Побачив «прогнилу систему з середини» стажуючись у Київській міській раді. Тоді відчув, що має сили, здібності та характер це все описувати та боротися проти цього. У своєму арсеналі має як більш, так і менш успішні кейси боротьби – детальніше розповів про них.
«Після війни, враховуючи цілу низку негараздів в країні, і попри те, що не хочу нікого лякати, ми матимемо продовження історії про громадську боротьбу – кожен повинен бути готовим об’єднуватися, щось змінювати», – на перших же хвилинах закликав Симороз.
Олег розповів, що, ще до повномасштабного вторгення, думав про війну – мав багато друзів, які служили. Каже, «станом на тоді (роки перед повномасштабним вторгненням – прим.авт.) професійні військові вже могли це все тягнути». У перші години повномасштабного вторгнення, перебуваючи у столиці, Симороз «відчував себе максимально не комфортно і розгублено». Прийняв рішення йти захищати своє місто, як блогер і активіст показати приклад того, що він не виїзджає зі свого міста, «дати пошвтовх – бо хто ж його міг би дати, якщо не активісти». У черзі до військомату зустрівся зі своїм батьком, і, зізнається, це його дещо наснажило, як і черга яка «без пафосу, тягнулася десь на кілометр». Розумів, що на такий «приклад» не варто розраховувати від високопосадовців, які згодом здебільшого «долучалися до спротиву задля піару». Уже згодом був на ірпінському напрямку, а пізніше воював під Кремінною. 20 жовтня 2022 року, виконуючи бойове завдання, на своєму пікапі, наїхав на протитанкову міну. Коментує це так, «було дуже неприємно, бо полетів двигун цілуватися зі мною, а ноги пішли гуляти окремо від мене. Руки, зуби, ніс поламався. Але нічого – життя триває. Могло бути гірше. Я не дуже щодо цього запарююсь, адже розумію – вижити після протитанкової міни та залишитися «з головою», з руками, пробувати шкандибати на протезах це досить непогано», – ділиться Симороз.
«Життя одне, коротке. Я дуже люблю життя, і не можу собі дозволити вставляти в нього якусь фігню. Якби, звісно ж, у мене було ще одне життя, то я б витратив його на страждання і писав вірші про тяжку військову долю. Але мені подарували друге життя, і я хочу прожити його веселіше. Тим більше що лік йшов на хвилини, евакуація була складна – ми лишилися без зв’язку, за 20 кілометрів від стабілізаційного пункту. Хлопці мої були з контузією, осколками в обличчі. Наклали мені турнікет, коли роздуплилися. І було вже добре. Тягнути мене на собі в стабілізаційний пункт означало б вірну смерть, і це ще якщо б без обстрілів. Прийняли вірне рішення, без бойового досвіду як такого, пробувати знайти транспорт – 81-ша бригада ДШВ, наші сусіди їхали теж на евакуацію зі своїм пораненим. І отак сталося що в межах години я вже був на стабілізаційному пункті – під крапельницею і штучним диханням, «пічкаючи наркотою». Це справді диво. Бо в тому місці не часто їздить транспорт, і аби у 81-шої не було цієї машини мене було б мене, скоріше за все», – розповідає Олег Симороз свою тяжку, надцікаву історію порятунку. Зізнається, надалі було дуже важко і страшно приходити до тями. Радий був вже тим, що залишився зір. А далі були два надскладні тижні в реанімації, де боролися за його життя. Каже, особливих шансів рідним не давали. Лише через чотири місяці зміг повернутися на бік і поспати «у своє задоволення». Мріяв про відновлення, марив протезами. У цьому ключі згадує про історію, коли до нього, геть слабкого, у реанімацію, після першого ж різкого допису щодо містобудівного законопроєкту який «розв’язував руки будівельній мафії», увірвалася голова політичної партії «Слуга народу», народна депутатка Олена Шуляк аби «вияснити стосунки». Каже, радий що тоді зміг сказати їй в очі думку суспільства, яка, згодом, набула розголосу. «Якби не ця позиція, то цей би закон тоді таки підписали», – припускає Олег.
«Громадське суспільство – це як душа країни. Якщо вона нормальна, і якщо вона, взагалі, є, то це чудово. Якщо людина правильних поглядів, має принципи, то вона направляє демократію. Тут важливе просвітництво – пояснювати людям чому так, а не інакше. 15 років тому ми ще, навіть, нормально сприймали «гречкосійство». Нині люди вже, сподіваюсь, стали розуміти що це не нормально – а звідки гроші, а яка твоя біографія, а розкажи свою програму тощо. Люди мають більший «спрос» з політиків. Але, загалом, ситуація залишається посередньою – ми ще не мега розвинуте громадське суспільство, не дуже цим цікавимося з історичної точки зору. Дива не станеться, якщо не будемо дивитися на цивілізовані країни, не будемо зважати на їх досвід, не будемо цікавитися політикою і процесами довкола нас. Маємо прийти до соціально-орієнтованих політичних партій, вкладатися в політиків аби в них не вкладалися олігархи, як це є в нас. Тоді лише й ми зможемо від них чогось вимагати. Тоді десятиліттями не будуть сидіти під куполом парламенту усім нам відомі депутати. Усе це залежить від громадського суспільства – задавати планку, не дозволяти політикам зайвого, реагувати на багато речей», – розкрив Симороз ключову тему зібрання та, з власного досвіду і спостережень, проговорив те, яким є громадське суспільство в умовах повномасштабного вторгнення. Підкреслив, що основою суспільства майбутнього є молодь, яке «задає тон». Навіть в умовах війни, з повагою до їх допомоги військовим і те що «корупціонери, нібито, теж пішли воювати», не слід забувати про їхнє минуле і «відбілювати їх через це» – переконаний Симороз. Каже, геть байдуже якщо через цю думку ти не будеш «рукопотискним» для влади, не отримаєш від держави якихось заслужених нагород. Позиція і принципи важливіші. «Після війни я б теж хотів писати, мемуари, обіймати кохану і грати в комп’ютерні ігри. Але я не хочу аби країну міняли мої внуки, якщо це можу зробити я. Маємо, не вдаючись в політику, говорити підростаючому поколінню вчити їх розрізняти добро і зло, бути більш відповідальними», – підсумовує активіст.
У блоці питань присутні проговорили з Олегом Симорозом захист прав внутрішньо-переміщених осіб, подвійні стандарти молодих людей і високопосадовців, розрив між владою і народом у плані матеріального забезпечення. Згодом повне відео розмови з’явиться на youtube-каналі університету. Повірте, прослухати усе це ще раз й, поготів, вперше буде надзвичайно цікаво.
Після зустрічі Олег ще певний час залюбки спілкувався та фотографувався з присутніми, надихав на службу і боротьбу підростаюче покоління учнів ліцею-інтернату «Патріот». Пізніше прогулявся територією Університету Григорія Сковороди в Переяславі, відвідав середмістя. Увечері на своїх сторінках в соцмережах уточнив, що його приємно порадував Переяслав, склавши на нього враження доглянутого та атмосферного міста.
«Дуже крута розмова, дуже круті молоді люди й освітяни. По хорошому заздрю їм, бо тут є всі можливості здобувати якісну освіту. Громадське суспільство, дуже сподіваюсь, змінюватиме нашу країну на краще. Приємно вражений нормальною інклюзивністю – здавалося б банальні, але дуже важливі для мене. На жаль, це поки що позитивні винятки. Мав велику честь приїхати, поділитися думками і обмінятися досвідом. Бажаю усім наснаги. Вчіться і змінюйте цю країну!», – додав, наостанок, у коментарі пресслужбі університету.
Захід було втілено в межах проєкту #МолодьТУТ програми USAID «Мріємо та діємо» IREX Ukraine та ГО «Молодіжна платформа».
