Секрет відомого проєкту альма-матер «Відкритий університет», що втілюється зусиллями Відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю та Наукового товариства університету, серед іншого, полягає у наполегливості. Іноді на те, аби хтось із високоповажних гостей університету знайшов можливість завітати до Університету Григорія Сковороди в Переяславі. Так сталося саме у цій історії – чотири роки як не пандемія, то війна ставала на заваді приїзду відомого українського письменника, поета та прозаїка, перекладача, есеїста, співзасновника постмодерністської течії в українській літературі, живого класика Юрія Андруховича. І от 6 квітня 2023 року численні поціновувачі його таланту з університету та міста Переяслава мали нагоду зустрітися, послухати поезію та прозу письменника, задати йому запитання, надихнутися мудрістю та досвідом того, хто вже записаний до підручників з української літератури у якості її «Патріарха».
Візит письменника до Переяслава, який би навряд чи вдався без підтримки в межах проєкту #МолодьТУТ програми USAID «Мріємо та діємо», IREX Ukraine та ГО «Молодіжна платформа», почався з оглядин сковородинівського простору – бібліотеки, мистецьких аудиторій, «родзинок» закладу. Екскурсію дорогому гостю особисто проводив ректор університету Віталій Коцур. У цей час у залі вже чекали численні прихильники таланту світоча слова. Поки чекали, мали змогу придбати собі за приємною ціною щось із творчого доробку письменника – таку можливість надали організатори спільно з видавництвом «Meridian Czernowitz», що видало три останні новинки автора – збірку «Лексикон інтимних міст» та романи «Коханці юстиції» й «Радіо Ніч».
Появу автора в залі привітали гучними оплесками. У вітальному слові він зазначив, що Університет Григорія Сковороди в Переяславі чудовий, і він, навіть, заздрить не так викладачам альма-матер, як тим, хто тут навчається. Додав, що нині університети стають в нашій країні чимось іншим, ніж вони були за часів його студентства. Зізнається, що сам свого часу злякався філології й інженерно-технічний освітній заклад – Український поліграфічний інститут (нині – Українська академія друкарства), де серед близько трьох десятків студентів вивчали й журналістику. Каже, напевно, не помилився тоді з вибором проте, якби повернувся в ті часи і побачив наш заклад, то б, напевно, обрав його для навчання.
Спершу, модератор заходу, задаючи тон діалогу зі сковородинівцями, запитав у Андруховича як змінило його життя повномасштабне вторгнення та яким був його поступ протягом цієї війни. Пригадувати Юрій Ігорович почав з 2014 року, як часу відколи особисто для нього почався насичений період. Зазначає, дуже важливим переломом став Євромайдан і, відповідно, та перемога українського народу, яка тоді відбулася, – позбавлення від дуже ймовірної диктатури. Диктатури тим гіршої, що вона мала бути повністю контрольована з москви. Серед іншого підкреслює, що Революція Гідності дозволила українському суспільству будувати своє подальше демократичне майбутнє.
«Я завжди розумів, що це, звичайно буде дратувати нашого ворога, москву, і що раніше чи пізніше вона цю свою обмежену гібридну війну поведе в масштабах – ми кажемо «повномасштабна», «широкомасштабна» і т. д. А взагалі я вживав би вислів «Велика війна» – в ньому немає нічого такого оригінального, але це саме той випадок. Повних масштабів ще, на щастя, не досягнуто, тобто у ворога ще залишаються можливості ескалації, але ми не про це сьогодні», – зазначив Андрухович, додавши, що минулого року він очікував початку цих дій. Помилився на день, бо думав що росіяни оберуть для наступу символічну дату 23 лютого – Дєнь совєтской армії чи Дєнь защітніка атєчєства. Ті дні для мене минали під знаком постійних телефонних розмов із західними журналістами. 23 лютого, приблизно о 13:00, він мав розмову із швейцарським радіо й, пригадує, сказав журналістці: «Ви знаєте, я очікував цієї ночі початку Великої війни, але якось не трапилося. Маємо 23 лютого, ворог чомусь не напав. Тому я починаю думати, що, може, все ж ці плани змінилися». Нині визнає, це було наївно.
«Початком нової реальності» для Юрія Андруховича стали російські ракети, що у перші дні війни «долетіли» в івано-франківський аеропорт. «Чорний дим тоді увійшов і в мене, і він дотепер в мені, і його можна виживати з себе якось поступово, напевно, за допомогою писання, реагуючи на те, що відбувається навколо нас», – розповідає Андрухович.
Рік повномасштабної війни складався для Андруховича по-різному. Перші два місяці згадуються як час інтенсивної роботи, передусім, з медіа – здебільшого закордонними. Тоді він припинив написання тієї книжки, яку розпочав до війни. Навіть не через переляк чи паніку, а аби фізично дізнаватися про новини, якось їх встигати інтерпретувати і потім уже «навантажувати» західну аудиторію нашим наративом. Андрухович в умовах війни став таким собі пропагандистом. Поза тим домовився з колегами-митцями про те, що якщо ворог наблизиться до Франківська там створять певний маленький партизанський загін зі своїх.
Далі у ході діалогу зі сковородинівцями і містянами Андрухович розповідав про книгу, яку ще не видав; секрети творчої лабораторії та те, скільки часу приділяє письменницькій праці й який прибуток прпносить автору його творчість. На запитання однієї з переяславок згадав про закулісся зародження відомого угрупування «Бу-Ба-Бу», розповів кого з українських письменників він читає сам та кого вважає конкурентом по слову. Юрій Андрухович поділився досвідом того, чому він не мандрує як турист. Зазначимо, що охочим почути відповіді на всі питання слід звернути увагу на трансляцію, що відбувалася на сторінці УГСП в Instagram:
Говорячи про Україну і її народ Юрій Андрухович підкреслив, що їх неможливо ні з чим порівняти хоча би тому, ні в кого більше немає такого агресивного бажання знищити свого жахливого сусіда. Не маючи прикладів він має, радше, жартівливі спостереження.
«Усе що ви робите, і все, що вам вдається, – це і є те, що треба майбутньому України. Ви навчаєтесь, викладаєте, працюєте над собою, вдосконалюєтесь, пізнаєте світ, пізнаєте себе і набираєте того найціннішого, що має бути в людині, – особистої неповторності для творення якогось добра. Крім того, я впевнений, що в ситуації, яку ми сьогодні маємо, ви всі думками, душами, розумом, серцем разом із нашими Захисниками, із тими, завдяки кому такі зустрічі взагалі можливі, і зокрема мій приїзд до вас. Тому що є люди, які щосекунди, щохвилини нас захищають, і при цьому не завжди їм вдається вийти із цього неушкодженими. Тож обов’язково треба їх підтримувати. Я впевнений, що і у вашому університеті постійно відбуваються якісь донації на підтримку ЗСУ і інших формувань. Тож ми, як суспільство, вчимося зараз цієї між людської солідарності, цієї здатності одне одному допомагати, одне одного рятувати, витягати з біди. Я думаю, що ці риси обіцяють нам прекрасне величне майбутнє. Тому що жодне випробування не дається ні людині, ні народу просто так – воно дається для того, щоб його долати і ставати сильнішим, кращим, добрішим», – підсумував Андрухович, розповівши перед тим про свій найновіший виданий наразі роман «Радіо Ніч», зачитавши уривок з нього та поезію з антології власної поетичної творчості «Листи з України».
Наостанок Андрухович подякував переяславцям за гостинність, підписав усі придбані книги, сфотографувався з усіма охочими, відвідав два переяславські музеї – Меморіальний Сковороди та кобзарства. Їхав з міста у доброму гуморі, з чудовими враженнями та предметними планами співпраці, про які неодмінно дещо пізніше розповість книгозбірня університету.
