Минулий тиждень завершився для сковородинівців атмосферним акустичним концертом. З благодійним виступом 9 грудня до Університету Григорія Сковороди в Переяславі завітав відомий український музикант, натхненник української важкої сцени, лідер і автор більшості пісень гурту «Тінь Сонця», нині боєць 130-го батальйону ТрО Збройних Сил України Сергій Василюк.
На концерт завітали не лише студенти, співробітники й викладачі УГСП – були і військові, і гості зі столиці, і жителі Переяслава. Усі разом зібрали на потреби 130 батальйону ТРО більше 10 000 гривень. Відмітимо, що бійці цього батальйону нині несуть службу в надскладному секторі фронту, а раніше обороняли північ Харкова і села в Харківському районі.
Перед тим, як розпочати, ініціатор приїзду Сергія фронтмена гурту «Тінь Сонця» до Переяслава, фахівець відділу інформаційних технологій і зв’язків з громадськістю УГСП Максим Левченко влучно відмітив:
«Знаєте, я думаю, що нація, яка, попри війну, може зібратися в укритті, попри відключення світла, може згуртуватися разом, щоб допомогти війську і послухати гарну музику, – вона є нескореною, і вона неодмінно переможе!». Максим представив Сергія Василюка, який за мить з’явився перед публікою під її бурхливі оплески – усі були надзвичайно раді бачити улюбленого музиканта, який приїхав до нашого міста безпосередньо з донецького напрямку.
Музикант щиро подякував за запрошення, а ще назвав Переяслав твердинею і колискою української державності. У цей вечір лунали найрізноманітніші композиції. Серед них були і пісні побратимів музиканта, і ліричні треки, і такі, що здатні неабияк підійняти бойовий дух. Не обійшлося і без культових пісень – «Меч Арея», «Зродились ми великої години» та «Козаки». Виступ тривав понад дві години, проте публіка аж ніяк не стомилася.
Крім виконання пісень, гість також залюбки спілкувався з присутніми і відповідав на усі їхні запитання. Зокрема, один зі студентів поцікавився, що його надихає на написання композицій.
«Відповідь настільки проста і настільки пафосна, що боюся навіть відповідати, – Україна. Я в студентські роки став більше цікавитися нашим національним духом, нашою ідентичністю – для мене це стало дуже важливим. До речі, я повністю перейшов на українську мову лише в 2001 році, здається. Це була взагалі цікава історія. Просто для когось важко цей психологічний бар’єр пройти. У нас взагалі люди поділяються, я би сказав, на 3 категорії: ті, для кого українська мова є рідною і вони її тримаються; ті, для кого українська мова є рідною, але вони її чомусь соромляться і ті, для кого первинно рідна – російська, але вони згодом переходять на українську. Отаке в нас цікаве різнобарв’я.
Я останні пів року періодично буваю у Харкові і хочу сказати, що ця наша східна столиця дуже українізувалася. Там зараз багато хто залюбки спілкується українською. Та і в моєму рідному Києві мені було трохи прикро, коли прийняли цей закон про обслуговування українською, всі мої знайомі продавці перейшли на державну мову, і їм було так легко. А я думаю: «Боже мій, а чого ж ви, падлюки, раніше цього не зробили?», – відповів Сергій Василюк і додав, що саме зв’язок з нашою сивою давниною будив в ньому прагнення примножувати український контент різними піснями – бойовими, філософськими, романтичними чи сентиментальними. Головне – щоб в них був український дух.
Були у цей вечір і жарти. «У мене часто запитують, чому я змінив зачіску. Власне, причина дуже зрозуміла – коли я схиляю голову перед вдячними глядачами, вони не бачать моєї лисини», – зізнається пан Василюк.
Розповів гість і про те, що війна змусила його більше цінувати звичайні рутинні речі: «Коли в мене була перша відпустка у Києві, я зміг побути спочатку з родиною, потім – на самоті. Я дуже багато чого відчув – навіть не уявляв, що можу таке відчути. Коли ти просто спускаєшся по ескалатору на станцію метро «Деміївська», слухаєш якісь улюблені пісні в навушниках, бачиш табло, на якому щось написано, – і ти щиро радієш тому, що ти просто це бачиш».
Музикант був приємно вражений таким теплим прийомом і тим, що присутні знали слова майже усіх пісень – підспівували навіть дітлахи. А ми, у свою чергу, щиро вдячні Сергію Василюку за візит, пам’ятні знімки та автографи й вже з нетерпінням чекаємо наступних зустрічей. А можливо, виконавець навіть виявить бажання завітати до нас у ролі лектора, позаяк має освіту географа. У будь-якому випадку – сковородинівська родина буде рада зустрітися знову.
