Університет Григорія Сковороди в Переяславі налічує безліч традицій, однією з яких безперечно стала щорічна презентація в ньому нових книг Літературного товариства імені Ярослава Потапенка – мистецької формації випускників історичного факультету нашого університету, які нині є помітними учасниками літературного процесу в Україні, видають власні книжки, гуртують навколо себе талановиту молодь. Цей рік – не виключення. Попри пандемію, у середу 28 жовтня 2020 року, співзасновники Товариства знову завітали до рідної альма-матер, аби нарешті презентувати сковородинівцям та містянам свою нову збірку, яка має назву «Межа». Це четверте видання випускників-літераторів за ліком і, водночас, їх перше міжнародне видання, над створенням якого цього разу натхненно працювало понад півсотні авторів з України та Білорусі.
Як і попередня, ця презентація була присвячена черговій річниці від дня народження українського історика, доктора історичних наук, професора університету, волонтера та учасника Революції Гідності Ярослава Потапенка. Пішовши у засвіти в досить молодому віці, ця людина зуміла лишити по собі неоціненний скарб: свої праці, погляди та думки з якими й досі звіряються сковородинівці, а також свої справи, які незрадливо на всіх рівнях продовжують активні містяни. Врешті, він лишив велику кількість своїх учнів, які нині продовжують просвітницьку місію розпочату Ярославом Олександровичем, реалізують власні творчі ініціативи та поширюють добру славу про безсумнівно-значимого переяславця та українця, який, попри свою фізичну відсутність, лишається для них дороговказом та прикладом.
Чому ж саме «Межа»? Про це автори розповіли у передмові до альманаху:
«Переважна більшість авторів цієї збірки живе в Україні та Білорусі, і попри те, що на півночі у нас все таки є кордон, який ми перетинаємо аби потрапити одне до одного в гості, насправді ніяких кордонів між нами не існує – ми в чомусь однакові у боротьбі за свою ідентичність, ми солідарні в тому, що не хочемо ніяких інтеграцій, які нині активно нав’язує обом країнам наша «східна сестра» та недолуге, закомплексоване в своїй імперській величі її керівництво. Іменуючи цей альманах «Межа» ми, водночас, повідомляємо світу, що ніяких меж у здорових виявах дружби та співпраці між українцями та білорусами бути не може, але й акцентуємо увагу спільноти на тому, що ми однаково не любимо коли внутрішня права колона та зовнішній сусід-ворог перетинає межі нашого терпіння чи, ще гірше, територіальні межі, як це сталося в Україні у 2014 році і на прикрість триває й досі».
Презентація збірки розпочалась із вступного слова одного з співавторів альманаху та співзасновника ЛТЯП-у (так скорочено іменують своє Товариство його творці – прим.авт.), випускника університету, фахівця Відділу PR-технологій та зв’язків з громадськістю Максима Левченка:
«Нам сьогодні дуже приємно бачити багато рідних очей, на зустріч з якими ми, безперечно, чекали увесь цей рік, який видався дуже складним для всіх і, зокрема, для нашого Товариства. Звісно, багато із запланованого, у зв’язку з пандемією, таки не вдалося, але сьогодні ми будемо говорити тільки про хороше, будемо згадувати про Ярослава Олександровича, адже, найперше, нині річниця від дня народження нашого наставника».
Після вступного слова виявила бажання привітати Літературне товариство імені Ярослава Потапенка доктор педагогічних наук, кандидат філологічних наук, професор кафедри української і зарубіжної літератури та методики навчання Ганна Токмань:
«Я вітаю всіх, хто, по-перше, шанує Ярослава Потапенка, в його особі шанує традиції Революції Гідності і, по-друге, всіх тих, хто любить поетичну, художню творчість. Це люди, які мені близькі. Ярослав Потапенко – мій товариш як гуманітарій, професор нашого університету і як майданівець. Це людина, на яку можуть рівнятися люди різних поколінь, бо він – зразок того, що можна називати українською сучасною, модерною, науковою і громадянською елітою, яка має професійність, європейський культурний світогляд, сміливість, чесність, патріотизм»
Користуючись нагодою, Ганна Леонідівна зробила подарунок історикам сковородинівського університету – книгу «Українство поза Україною», яку передала через неї нашому університету вдова відомого вченого, головного редактора журналу «Пам’ятки України» Олександра Рибалка, Катерина Рибалко. У цій книзі зібрані спеціальні випуски журналу «Пам’ятки України», присвячені проекту, який здійснював Олександр Рибалко протягом 13 років – він досліджував етнічні українські землі, які знаходяться поза кордонами України.
Подарувавши книгу, Ганна Леонідівна звернулася до молодих літераторів:
«Ви, пишучи художні твори, збагачуєте своє життя. Ви створюєте нові художні світи зі своїм простором, своїм часом, своїм населенням, тому ви – духовно багаті люди. Я бажаю вам творчих успіхів. Хай живе літературна студія і її прекрасні учасники!».
Після цього слово знову мав Максим Левченко:
«Межа» – це вже четверта наша збірка. Ви можете побачити те, як росло і розвивалось Літературне товариство імені Ярослава Потапенка, поглянувши на експозицію попередніх наших збірок (стояли на столі перед авторами – прим.авт.) – починаючи від «Коду нації» та «Характерника» і закінчуючи «Ліхтарем» та «Межею». Ми вже вийшли на всеукраїнський рівень, охопивши всі регіони України. Як же з’явилась ідея створити «Межу»? Я думаю, ви всі погодитесь з тим, що всі найкращі ідеї завжди з’являються спонтанно. Так і ця ідея зародилася на берегах одного з найглибших у Литві озер – Асвея, де я спільно з понад сотнею активних людей з Білорусі, України, Литви та Росії приймав участь у проєкті «Inspired BY 2019». Ввечері ми зібралися, аби поспілкуватись і провести «Вільний мікрофон». А позаяк в мене є звичка возити з собою наші збірки, я запропонував провести літературний вечір. Зібралось багато людей і ми в досить «ламповій» атмосфері зачитували поезію, і саме тоді ми дійшли до спільної ідеї, що треба якось нам об’єднуватися творчо. Тоді, по суті, почалася робота над «Межею», проте згодом з’явились невеликі проблеми, тому що з деякими охочими білорусами у нас не співпала візія подальшої співпраці, тож десь у грудні ми зрозуміли, що білоруських митців відверто мало. Почали думати над тим, як долучити інших яскравих білоруських авторів, і серед їх когорти співпрацювати з нами зголосився білоруський музикант, поет, перекладач Алєсь Плотка. Саме йому українці можуть завдячувати перекладами на білоруську книги «Еволюція або смерть! Пригоди павіана Томаса» Івана Семесюка, поезій Юрка Іздрика. Поміж тим, якщо ви чули нову пісню гурту Пирятин «Чырвоная і Белая» то її написав саме Алесь. Я радий, що у Алеся сьогодні знайшовся час долучитися до нашої презентації у онлайн-форматі, і залюбки передаю йому слово».
Сам Алєсь у своїй промові відмітив, що ми живемо в часи, коли на слово «братерство», після останніх подій, ми всі дивимось вже зовсім по-іншому. Білоруський митець висловив велику вдячність від усіх білорусів, які відчувають занепокоєння і підтримку завжди протестного українського народу, подякував за те, що українці підтримують зв’язки та налагоджують мистецькі мости з білорусами, адже всі кордони та перепони малює виключно наша уява і кожен з нас, не зважаючи на місце свого перебування на мапі, у синергії з кимось іншим може робити багато важливого та корисного.
На прохання присутніх у залі людей, письменник зачитав свою поезію «Код Х», яка нікого не залишила байдужою, після чого у Алєся запитали, чи написав він щось під впливом подій, які зараз відбуваються на його Батьківщині. Він відповів: «Я ще не зміг відрефлексувати цю ситуацію, а хайпувати на темі, яка багатьом болить, не хочу. Якщо не можу сказати, то краще помовчати».
Наступним у онлайн-форматі із Чернівців до презентації долучився поет, боєць Добровольчого українського корпусу, захисник України, ще один із співавторів «Межі» Сергій Скальд, який висловив щире задоволення від того, що альманах було створено саме у співпраці із нашим братнім білоруським народом, а також подякував за запрошення долучитися до презентації збірки. Звісно ж, поет не міг не зачитати кілька своїх творів, адже хто, як не автор, зможе передати всю палітру емоцій та почуттів, вкладених в свої рядки.
Митці-співзасновник Товариства Тарас Сафонюк, Єлизавета Томашевська, Наталія Толочко та Максим Левченко також поділилися частинкою своєї душі і прочитали свої нові авторські поезії, кожна з якої відрізнялася від попередньої. Якби у когось з присутніх попросили обрати вірш, який сподобався найбільше, це зробити було б неможливо, адже кожен з творів був по-своєму особливим, неповторним і усі вони викликали дуже різні емоції, тож презентація видалася неймовірно атмосферною.
Не обійшлася презентація і без привітань кандидата історичних наук, доцента кафедри політології і кафедри історії та культури України Лесі Коцур, декана факультету гуманітарно-природничої освіти і соціальних технологій, доцента кафедри публічного управління та адміністрування, доктора історичних наук Віталія Коцура та викладачки кафедри історії та культури України і дружини Ярослава Олександровича Руслани Потапенко – людей, які від самого початку підтримували ЛТЯП, а тому і в цей день не могли не завітати, аби подякувати творчим хлопцям та дівчатам, випускникам нашого університету, за те, що вони бережуть та примножують пам’ять про Ярослава Потапенка.
По завершенні презентації, яка відбувалася у форматі «Клуб випускників університету», співавтори збірки як завжди залюбки підписали свої книги усім, хто виявив бажання їх придбати, а вже ближче до вечора побували біля могили Ярослава Потапенка.
На момент написання цих рядків стало відомо, що перший наклад «Межі» вже розійшовся, проте усі охочі нині ще можуть придбати останні примірники попередньої книги Літературного товариства імені Ярослава Потапенка «Ліхтар. Нова генерація», яку, нагадаємо, творчі випускники презентували в альма-матер рівно у цей же день минулоріч та, трішки раніше, – на фестивалі «Тарас Бульба» у Дубні, про що ми теж Вам розповідали.
Нагадаємо, що, як і завжди, частина з виручених коштів від продажу альманаху піде на волонтерську допомогу українським бійцям ООС.
Книгу можна придбати у Відділі PR-технологій та зв’язків з громадськістю / Науковому товаристві університету.
Надзвичайно приємно, що випускники Університету Григорія Сковороди в Переяславі – талановиті люди, на яких можна рівнятися. Адже вони не тільки словом, а й ділом активно займаються культурно-просвітницькою роботою і дійсно є сподвижниками ідей, які пропагував Ярослав Олександрович. Бажаємо членам Товариства нових крил натхнення і подальших творчих злетів. Нехай ніщо не стане перешкодою на шляху до втілення Вашої спільної мети!
