Ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі, доктор історичних наук, професор Віталій Коцур долучився до зйомок 16-го сезону популярного інформаційно-розважального проєкту «Загублений світ» на телеканалі «2+2». Новий сезон присвячений реаліям війни в Україні, ключовим подіям, що вже змінили її хід та у нас на очах змінюють увесь світ, а також незламним людям, які роблять неможливе заради нашої перемоги.
Днями у мережі з’явився один із тематичних випусків за участі ректора під назвою «Назад у майбутнє», де Віталій Вікторович виступив у ролі експерта, провівши паралелі між прадавніми українськими технологіями та сучасними світовими інноваціями.
У нових тематичних випусках «Загубленого світу» ведучий Геннадій Попенко намагається дослідити приховані аспекти жорстокої війни: від причин, чому Чорнобаївка стала прокляттям для окупантів, до спроб російських ідеологів використати окультні сили за прикладом нацистів.
Окрему увагу у випуску «Назад у майбутнє» присвячено прадавнім технологіям терморегуляції, якими володіли трипільці ще близько 6000 років тому. Коментуючи технологічні досягнення наших предків, Віталій Коцур пояснив, що трипільці вміли виготовляти двошаровий керамічний посуд за принципом термоса. Для охолодження рідин у спеку вони створювали глеки зі специфічною пористою текстурою, додаючи в глину полову, траву чи пісок, які після випалювання залишали мікропори. За словами науковця, через ці пори волога повільно випаровувалася, охолоджуючи вміст глека. Крім того, ректор підкреслив, що трипільці будували справжні стародавні мегаполіси та зводили саманні будинки з глини й соломи, які чудово зберігали сталу температуру і слугували своєрідними «смарт-будинками» свого часу.
Дивовижний зв’язок між сучасними медичними дивами та народною мудрістю розкривається на прикладі історії дівчинки Сейбі, яка народилася з вагою лише 245 грамів – менше за горнятко води – і вижила завдяки п’яти місяцям у скляному кувезі. Як зазначив Віталій Коцур, аналог подібного методу порятунку передчасно народжених або слабких немовлят існував в Україні ще у XVIII–XIX століттях під назвою «перепікання дітей». Коли піч згорала і температура опускалася до 30-40 градусів, досвідчена баба-повитуха загортала маля в рядно, клала на дерев’яну хлібну лопату й ненадовго поміщала в тепле запіччя, супроводжуючи це обрядовими за замовляннями «випікання сухот». Науковець підкреслив, що це був неймовірний виклик природі й прообраз сучасного інкубатора задовго до появи електрики, хоча з часом традиція обросла міфами, а повитух почали помилково вважати зловісними відьмами, що пізніше закарбувалося в народних казках.
Науковий аналіз Віталія Коцура торкнувся й історії розвитку протезування – від давньоєгипетських дерев’яних пальців та штучних очей у стародавньому Ірані до козацької доби. Експерт зазначив, що українські козаки створювали для поранених побратимів протези з дерева та заліза, аби повернути воїна в стрій або принаймні до гідного життя у курені. Сьогодні цей шлях еволюціонував до біоніки, екзоскелетів та сучасних розробок українських студентів, таких як підсилюючий механічний каркас від студента КПІ Андрія Гонтаренка для розбору завалів або сенсорна рукавичка «Моноскрипт» від студентки Анастасії Орел для людей із тремором рук.
Наприкінці випуску автори та експерти проєкту підводять глядачів до думки про наближення людства до технологічної сингулярності, коли інновації розвиватимуться швидше за наше усвідомлення. Дослідження у сфері генної інженерії, клонування та зупинки процесів старіння відкривають нові горизонти, де столітній ювілей стане новою нормою. А приклади молодих українських винахідників доводять, що саме незашореність розуму та прагнення допомогти іншим дозволяють створювати технології майбутнього вже сьогодні.
