16 березня 2026 року в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі, за спільної ініціативи з Національним історико-етнографічним заповідником «Переяслав», відбудеться день пам’яті про людину, чиє ім’я впродовж десятиліть було для Переяславщини синонімом милосердя та професіоналізму Остапа Левчука – знаного лікаря-отоларинголога, старшого лейтенанта медичної служби 72-ї ОМБр та Лицаря ордена Богдана Хмельницького – він загинув рівно чотири роки тому, рятуючи життя інших.
Початок зустрічі о 12:00 у просторі виставки «Соборна українська держава – вільна і міцна» (укриття під корпусом №1 УГСП). До неї долучаться найрідніші та найближчі за духом для полеглого люди – мама та дружина, побратими і посестри по Майдану і війні, музейники та просвітяни, лікарі.
Династія, покликання та «одиничний екземпляр»
Остап Михайлович народився 30 серпня 1969 року у родині лікарів-педіатрів на Вінниччині. Його мама, Раїса Сергіївна, згадує, що син змалку перейнявся справою батьків, відповідаючи всім: «Мої батьки хочуть полікувати дітей всієї земної кулі». Рідкісне ім’я, яке означає «щасливий», стало для нього пророчим у плані любові від людей – він був «одиничним екземпляром» за щирістю та допитливим розумом.
Після закінчення Київського медінституту ім. Богомольця та служби в армії, у 1994 році Остап разом із дружиною Іриною переїхав до Переяслава. За понад 20 років практики він став не просто ЛОР-лікарем, а справжнім сімейним порадником. Стіни його приватного кабінету були завішені малюнками маленьких пацієнтів, якими він неймовірно пишався. Він постійно вдосконалювався, вивчав гомеопатію, психологію та іноземні мови, вважаючи, що людину неможливо вилікувати без розуміння її душі.
Від барикад Майдану до пекельного Мощуна
Патріотизм Остапа Левчука був дієвим. Під час Революції Гідності він 36 годин поспіль без перерви оперував поранених у приміщенні музичної академії. Вийшовши з того пекла, він сказав матері слова, що стали пророчими: «Мамо, я живу авансом. Я мав тоді загинути».
З початком повномасштабного вторгнення 2022 року лікар-пацифіст, який колись погоджувався з Ремарком у тому, що від війни треба втікати, не вагаючись пішов до військкомату. «Все окей, працюю», – коротко відповідав він рідним з околиць Києва.
Остап Левчук загинув 16 березня 2022 року біля села Мощун. Його розстріляли прямо у медичній машині під час евакуації поранених. Ворожа куля влучила в праве око – саме те, яке він травмував ще в дитинстві під час гри в хокей. Це була одна з перших і найболючіших втрат Переяславщини у цій війні. Посмертно Левчук нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Запрошуємо усіх охочих людей доброї волі віддати шану Герою. Постать Остапа Левчука – це зразок того, як інтелектуал та гуманіст стає на захист Соборної держави. Прийдіть вшанувати того, хто віддав свій «аванс життя» за нашу свободу.
