Як знайти опору, коли здається, що земля під ногами зникла? Де шукати нові сенси після досвіду, що змінив усе? Як не втратити себе у «мирному житті», яке зовсім не схоже на повернення додому?
Про це відверто говорить Юрій Ващенко – фахівець Центру ветеранського розвитку, ветеран, тренер, людина, яка знає ціну тиші, присутності й руху вперед. У відвертому інтерв’ю він ділиться тим, як ветерани можуть відновити свою внутрішню силу, знайти підтримку в тілі, спільноті та простих щоденних ритуалах.
Юрію Юрійовичу, з чого починається шлях ветерана до нових сенсів після повернення з війни?
Шлях починається з визнання – перед собою й іншими – що життя справді змінилося. Те, що було нормою на фронті, у цивільному світі може не працювати. І це не слабкість, а інший контекст.
Перше, що я раджу: зупинитися. Дати собі право на паузу. Бо багато хто одразу кидається «жити як раніше», а тіло, нервова система, психіка ще не встигли оговтатись.
Сенси зʼявляються не в поспіху. Вони приходять у моменти тиші, коли починаєш чесно себе питати: Хто я тепер? Що мені важливо? Для чого я живу зараз? І саме тут потрібне оточення, яке не тисне, а тримає.
Які внутрішні опори допомагають ветерану відчути ґрунт під ногами у новій реальності?
Є три ключові опори, які ми часто обговорюємо в Центрі: перша – тіло, друга – спільнота, третя – свій ритм життя.
Тіло – це про відновлення. Просте, але фундаментальне: сон, харчування, рух. Через тіло приходить відчуття присутності в реальності, повертається контроль.
Спільнота – це ті, хто розуміє. Не обов’язково колишні побратими, але люди, з якими можна говорити без маски.
А ритм – це коли ти сам вирішуєш, у який час що робити, які навантаження тобі посильні, коли потрібна тиша, а коли – дія. Інакше легко згоріти в «боротьбі з миром».
Що робити, коли ветеран не відчуває сенсу в тому, що робив до війни – професія, стосунки, хобі здаються порожніми?
Це дуже частий запит. Війна змінює масштаб сприйняття. Те, що раніше було важливим, здається тепер дріб’язковим. Я пропоную дивитися не на форму, а на суть. Наприклад, якщо людина була вчителем, але не хоче повертатись у школу – може, її суть не «навчати», а «передавати знання». І тоді нова форма – менторство, тренерство, робота з підлітками. Сенс – це не завжди велика місія. Іноді це просте відчуття: «Я сьогодні зробив щось, що має значення для когось».
Яку роль у цьому пошуку відіграє фізична активність і спорт? Ви ж сам працюєте з ветеранами саме через рух.
Фізична активність – це мова, якою тіло говорить: «Я живий». Особливо для тих, хто відчуває себе ніби «замороженим» після травматичного досвіду. Спорт, рух, навіть звичайна зарядка – це не тільки про м’язи, це про відновлення довіри до себе. Багато ветеранів приходять у зал не за формою, а за відчуттям цілісності. Через спорт вони знову відчувають, що можуть – діяти, перемагати, відновлювати.
А ще це дає просту, але цінну річ – структуру дня.
Яку роль відіграють сім’я, близькі люди? Як їм підтримати ветерана і не втратити себе?
Після повернення додому найскладніше – це зустріч двох світів. Ветеран і родина – обоє змінились, але очікують «повернення до того, як було». Я завжди кажу: Вас тепер двоє нових. Познайомтесь заново.
Підтримка – це не контроль, не поради. Це: «Я поряд. Я бачу твою боротьбу. Я вдячний, що ти живий». І дуже важливо, щоб сім’я мала власні ресурси: терапію, коло підтримки, час на себе. Бо якщо родина вигорає, ніхто не виграє.
Яке ваше головне побажання кожному ветерану, який зараз шукає свій новий шлях у цивільному житті?
Пам’ятай, що ти не зобов’язаний бути «героєм», який усе витримує. Ти маєш право бути вразливим, сумніватися, шукати, змінювати плани.
Життя – не змагання, а процес повернення до себе. І це не «назад», а вперед – у нову версію себе. Шукай не правильні відповіді, а свої запитання, які резонують.
І ніколи не соромся звертатися по допомогу. Це не слабкість, це – зрілість.
Бо справжня перемога – це не тільки вижити. А прожити своє життя по-справжньому.
Слідкуйте за серією на нашому сайті, сторінках УГСП в соцмережах та у спільноті Центру ветеранського розвитку у Facebook. Нові розмови виходять щотижня – у вівторок та четвер.
