Повернення з війни – це не одна подія. Це довгий, складний, багатогранний процес. І для того, щоб пройти його гідно, людині потрібна не одна допомога, а ціла система підтримки.
У цьому інтерв’ю психологиня Тетяна Кузьменко, керівниця Центру ветеранського розвитку Університету Григорія Сковороди в Переяславі, розповідає про те, чому жоден фахівець не здатен охопити всі потреби ветерана, і як працює модель мультикоманди. Це розмова про партнерство, довіру і співдію. Про те, як кожен із нас – від психолога до вчителя, від лікаря до волонтера – може бути частиною тилу, що тримає тих, хто тримав за нас фронт.
Пані Тетяно, чому саме мультикомандний підхід сьогодні набуває особливої, я б навіть сказала, критичної ваги у контексті всебічної підтримки ветеранів?
Річ у тім, що досвід війни залишає глибокий та багатогранний слід у житті людини. Ветеран, повертаючись до цивільного життя, рідко несе на собі лише один тягар чи потребу. Це, без перебільшення, складний комплексний феномен, який охоплює різні сфери його буття.
Ми говоримо про фізичні наслідки бойових дій – поранення, травми, хронічні захворювання, які потребують кваліфікованої медичної допомоги та тривалої реабілітації. Одночасно, надзвичайно гостро постає емоційний та психологічний аспект – посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), депресія, тривожні розлади, почуття провини, втрати, агресії. Ці душевні рани часто є невидимими, але від того не менш болючими та руйнівними.
Проте, вплив війни не обмежується лише фізичним та емоційним станом. Він глибоко зачіпає соціальну сферу життя ветерана. Це може бути складна адаптація до мирного життя, відчуття відірваності від суспільства, проблеми з працевлаштуванням, відновлення соціальних зв’язків, налагодження стосунків з родиною та друзями. Нерідко виникає потреба у юридичній підтримці для вирішення питань пов’язаних зі статусом, пільгами чи майном.
Не варто забувати і про духовний вимір. Війна часто ставить перед людиною глибокі екзистенційні питання, руйнує попередні цінності та переконання. Ветеран може потребувати духовної підтримки, розради, відновлення віри та сенсу життя, яку може надати капелан.
І, звісно, важливу роль відіграє освітній аспект, адже повернення до цивільного життя може вимагати перекваліфікації, здобуття нових знань та навичок для успішної реінтеграції в суспільство.
Саме розуміння цієї багатогранності та взаємопов’язаності потреб ветерана робить мультикомандний підхід не просто бажаним, а абсолютно необхідним. Жоден окремо взятий фахівець, будь то найкваліфікованіший психолог, медик чи юрист, не зможе повноцінно охопити весь спектр проблем та запитів, з якими стикається людина після війни.
Лише об’єднавши зусилля різних професіоналів – психолога, який допоможе впоратися з емоційними травмами; медика та реабілітолога, які відновлять фізичне здоров’я; капелана, який підтримає духовний стан; юриста, який допоможе з правовими питаннями; соціального працівника, який сприятиме соціальній адаптації; та освітянина, який допоможе здобути нові знання – ми створюємо той цілісний, безпечний та всеосяжний простір, де є всі необхідні «нитки» для справжнього, глибокого та довготривалого відновлення ветерана. Це дозволяє забезпечити індивідуалізований підхід, врахувати унікальні потреби кожної особистості та надати саме ту підтримку, яка є найбільш актуальною та ефективною на кожному етапі її повернення до мирного життя.
Розкажіть, будь ласка, детальніше, з яких саме ключових елементів та фахівців складається мультикоманда, що діє у вашому Центрі ветеранського розвитку?
У нашому Центрі ветеранського розвитку ми глибоко розуміємо важливість різнопрофільної підтримки, тому формування мультикоманди є одним із наших ключових пріоритетів. На сьогоднішній день наша команда об’єднує цілу низку кваліфікованих фахівців та залучених експертів, кожен з яких відіграє важливу роль у процесі відновлення та реінтеграції ветеранів.
Основою нашої психологічної підтримки є кваліфіковані психологи, які володіють методами та підходами для роботи з посттравматичним стресом, тривожністю, депресією та іншими психологічними наслідками війни. Поряд з ними, важливу роль відіграють фахівці з тілесної терапії, які допомагають ветеранам відновити зв’язок зі своїм тілом, зняти м’язову напругу, опрацювати психосоматичні прояви травми через тілесні практики.
Ми також активно залучаємо арттерапевтів, які використовують творчі методи, такі як малювання, ліплення, музика, для експресії емоцій, опрацювання травматичного досвіду та сприяння емоційному зціленню в невербальній формі.
Для вирішення важливих правових питань, з якими часто стикаються ветерани, у нашій команді працюють залучені із інших інституцій досвідчені юристи, які надають консультації та допомогу у питаннях, пов’язаних зі статусом, пільгами, соціальним забезпеченням, земельними питаннями та іншими юридичними аспектами.
Важливим інтелектуальним та освітнім ресурсом для нас є викладачі університету, на базі якого функціонує наш Центр. Вони долучаються до розробки навчальних програм, проводять лекції, тренінги та семінари, спрямовані на підвищення кваліфікації ветеранів, їхню професійну переорієнтацію та сприяння їхній освітній інтеграції.
Особливу цінність для нас мають капелани, які надають духовну підтримку, допомагають відновити віру, знайти сенс життя та подолати екзистенційні кризи, що можуть виникати після пережитого досвіду війни.
Окрім зазначених фахівців, наша мультикоманда активно співпрацює з фахівцями з оздоровчих практик, які використовують доказові підхід до відновлення фізичного та психоемоційного стану ветеранів. Це фахівці з масажу та інших релаксаційних технік. Їхні практики допомагають зняти м’язову напругу, покращити сон, знизити рівень стресу та сприяють загальному оздоровленню організму, що є важливим елементом комплексної реабілітації.
Особливе значення для нас має співпраця зі спортсменами та тренерами, які реалізують проєкти з адаптивного спорту. Залучення ветеранів до спортивних активностей, адаптованих до їхніх фізичних можливостей, має потужний позитивний вплив на їхнє фізичне та ментальне здоров’я. Участь у змаганнях, тренування в команді, досягнення спортивних цілей сприяють відновленню впевненості у собі, розширенню соціальних зв’язків, подоланню почуття обмеженості та поверненню до активного життя. Ці фахівці не лише проводять тренування, але й виступають як натхненники та ментори для ветеранів, демонструючи безмежність можливостей людини, незалежно від фізичних травм. Їхній досвід та віра у потенціал кожного є безцінним внеском у процес відновлення наших захисників.
Ми також пишаємося нашою активною співпрацею з волонтерами, які надають неоціненну допомогу в організації заходів, супроводі ветеранів, наданні побутової підтримки та створенні атмосфери спільноти та взаємодопомоги.
Крім того, ми активно залучаємо ветеранських лідерів – людей, які самі пройшли через війну і мають унікальний досвід та розуміння потреб своїх побратимів. Їхній авторитет, особистий приклад та здатність до емпатії є надзвичайно важливими для встановлення довіри та ефективної комунікації з ветеранами.
Важливо підкреслити, що для нас команда – це не лише формальний штат працівників. Ми розглядаємо її як широку спільноту, що формується навколо кожної конкретної людини, яка звернулася за допомогою. Чим ширшим та різноманітнішим є коло цих людей, які готові підтримати ветерана, тим більш гнучко та комплексно ми можемо реагувати на його індивідуальні потреби, надаючи саме ту підтримку, яка є найбільш доречною та ефективною на кожному етапі його шляху до відновлення. Саме ця різноманітність знань, досвіду та підходів дозволяє нам створювати справді дієву систему підтримки, яка враховує всі аспекти життя ветерана.
Опишіть, будь ласка, більш детально, як саме налагоджена практична взаємодія між такими різнопрофільними фахівцями у вашій мультикоманді? Яким чином відбувається координація їхніх зусиль для надання найбільш ефективної підтримки кожному ветерану?
На практиці взаємодія нашої мультикоманди ґрунтується на принципах індивідуалізованого підходу та тісної міждисциплінарної співпраці. Ми усвідомлюємо, що шлях кожного ветерана до відновлення є унікальним, тому наша робота ніколи не починається з універсальних шаблонів чи «конвеєра» послуг.
Першим і ключовим етапом є глибока первинна оцінка потреб ветерана. На цьому етапі з людиною спілкується координатор або профільний фахівець, який допомагає виявити весь спектр її поточних потреб – від фізичного стану та психоемоційного благополуччя до соціальних, юридичних та духовних запитів.
На основі цієї комплексної оцінки формується індивідуальний маршрут підтримки. Для одного ветерана на першому етапі може бути пріоритетною фізична реабілітація та тілесна терапія у поєднанні з психологічною підтримкою для опрацювання травматичного досвіду. Іншому може бути нагальною юридична допомога у вирішенні майнових питань та паралельна психотерапія для зниження рівня тривожності. Третій може потребувати насамперед духовної підтримки та включення до групи адаптивного спорту для відновлення соціальних зв’язків та впевненості у власних силах.
Ключову роль у забезпеченні ефективної взаємодії відіграє регулярна координація та обмін інформацією між членами мультикоманди, які працюють з конкретним ветераном. Це можуть бути як формальні зустрічі команди, так і неформальні обговорення, обмін спостереженнями та думками щодо динаміки стану ветерана, його прогресу та нових потреб, що виникають.
Наприклад, психолог може помітити ознаки емоційного вигорання у ветерана, який активно займається адаптивним спортом, і повідомити про це тренера та фахівця з тілесної терапії для коригування навантажень та включення додаткових релаксаційних практик. Юрист може виявити, що правові проблеми ветерана посилюють його тривожність, і звернутися до психолога для розробки стратегії підтримки емоційного стану під час вирішення юридичних питань. Фахівець з оздоровчих практик може запропонувати індивідуальні заняття йогою для ветерана, який проходить фізичну реабілітацію, для покращення гнучкості та зняття болю.
Така постійна комунікація та спільний аналіз ситуації дозволяють нам оперативно адаптувати підхід до підтримки, вносити корективи до індивідуального маршруту, враховувати нові обставини та реагувати на найменші зміни у стані ветерана. Ми розглядаємо процес відновлення не як набір ізольованих послуг, а як цілісну та динамічну тканину підтримки, де кожен фахівець є важливою ниткою, що переплітається з іншими, створюючи міцну та надійну основу для повернення ветерана до повноцінного життя. Саме така гнучкість, узгодженість дій та орієнтація на індивідуальні потреби роблять роботу нашої мультикоманди ефективною та по-справжньому цінною для наших захисників.
На вашу думку, чи існує на сьогоднішній день в Україні достатній рівень готовності до впровадження та ефективного функціонування такого міжгалузевого підходу у сфері підтримки ветеранів?
Ви ставите дуже важливе питання, яке відображає поточний етап розвитку системи підтримки ветеранів в Україні. Мушу відверто сказати, що ми знаходимося лише на початку цього складного, але надзвичайно важливого шляху.
На жаль, на практиці ми часто стикаємося з явищем, яке влучно окреслюєте як закритість фахівців у своїх професійних «кутах». Нерідко спостерігається фрагментарність надання послуг, коли лікар зосереджується виключно на фізичному здоров’ї, психолог – на емоційному стані, соціальний працівник – на матеріальних потребах, а освітня система діє окремо від процесів реабілітації та адаптації. Ця роз’єднаність призводить до того, що ветеран з його комплексними потребами змушений самостійно «збирати пазл» своєї підтримки, що є обтяжливим, неефективним і часто призводить до відчуття розгубленості та недостатньої допомоги.
Існують об’єктивні причини такого стану речей. Це і історично сформовані відомчі бар’єри, і недостатня кількість налагоджених комунікаційних каналів між різними установами та фахівцями, і, можливо, певна професійна інерція та недостатнє розуміння важливості саме комплексного підходу.
Проте, я з великим оптимізмом спостерігаю за тими позитивними зрушеннями, які вже відбуваються на рівні окремих громад та ініціатив. Ми бачимо, як ті громади, які усвідомлюють переваги міжгалузевої співпраці та активно будують ці необхідні “мости” між різними фахами, стають значно сильнішими та ефективнішими у своїй підтримці ветеранів. Коли лікар має налагоджений контакт з психологом для спільного ведення пацієнта з хронічним болем, коли соціальний працівник розуміє особливості психологічного стану ветерана та співпрацює з освітніми закладами для його професійної адаптації, коли капелан є частиною мультидисциплінарної команди, – тоді підтримка стає дійсно цілісною та людиноцентричною.
Важливо розуміти, що міжгалузевий підхід – це не просто чергова «модна» тенденція. Це практична необхідність, продиктована складністю та багатогранністю потреб ветеранів. Це ефективний спосіб оптимізувати ресурси, уникнути дублювання послуг, забезпечити кращу координацію допомоги та досягти значно кращих результатів у процесі відновлення наших захисників.
Тому, відповідаючи на ваше запитання, я скажу так: готовність в Україні зростає, але ми ще на початку шляху. Потрібна подальша системна робота на рівні держави, місцевих громад, професійних спільнот для руйнування існуючих бар’єрів, налагодження ефективної комунікації, навчання фахівців міждисциплінарній співпраці та усвідомлення того, що лише об’єднавши зусилля, ми зможемо забезпечити гідну та всебічну підтримку тим, хто цього найбільше потребує. І ті перші «мости», які вже будуються, є надзвичайно важливим та обнадійливим сигналом.
Яку ключову роль та яке особливе місце відіграють родини ветеранів у структурі та діяльності вашої мультидисциплінарної команди підтримки?
Ваше запитання влучно підкреслює один із фундаментальних принципів нашої роботи: родина ветерана займає абсолютно центральне місце у системі його відновлення та реінтеграції. Ми не розглядаємо родину як щось другорядне чи як пасивний “супровід” процесу. Натомість, ми глибоко переконані, що родина є першою і найважливішою лінією контакту, першим колом підтримки для ветерана, який повертається до цивільного життя.
Саме в родині ветеран знаходить перше прихисття, розуміння (або, на жаль, непорозуміння), емоційну підтримку та відчуття безпеки. Однак, досвід війни накладає важкий відбиток не лише на самого ветерана, але й на його близьких. Члени родини часто стикаються зі значним емоційним навантаженням, тривогою за свого близького, розгубленістю щодо того, як правильно реагувати на його зміни у поведінці чи стані, а іноді й самі переживають травматичний стрес.
Якщо родина перебуває у стані емоційного вигорання, розгубленості, постійної тривоги та браку інформації, вона не зможе повноцінно виконувати свою найважливішу функцію підтримки. Ба більше, нерозв’язані проблеми в родині можуть стати додатковим бар’єром на шляху відновлення ветерана, уповільнити цей процес або навіть зробити його неможливим.
Саме тому в нашій моделі ми свідомо відходимо від фокусу виключно на «пацієнті»-ветерані. Ми працюємо з цілісною системою, де родина є невід’ємним і активним учасником процесу відновлення. Це означає, що ми не лише інформуємо членів родини про стан ветерана та можливі шляхи допомоги, але й активно залучаємо їх до процесу підтримки.
На практиці це проявляється у кількох аспектах:
- Включення родини до процесу первинної оцінки потреб: Ми прагнемо отримати повну картину ситуації, враховуючи не лише потреби ветерана, але й потреби та стан його близьких.
- Надання психологічної підтримки членам родини: Ми пропонуємо індивідуальні консультації, сімейну терапію та групи підтримки для членів родин ветеранів, допомагаючи їм впоратися з власними емоційними труднощами, зрозуміти особливості стану ветерана та навчитися ефективно взаємодіяти з ним.
- Залучення родини до розробки індивідуального маршруту підтримки: Ми обговорюємо план відновлення не лише з ветераном, але й з його родиною, враховуючи їхні можливості та ресурси.
- Проведення навчальних програм та тренінгів для членів родини: Ми надаємо інформацію про особливості ПТСР, інші психологічні наслідки війни, кризові стани та навчаємо практичним навичкам ефективної комунікації та підтримки.
- Створення платформ для спілкування та обміну досвідом між родинами ветеранів: Ми сприяємо формуванню спільнот взаємодопомоги, де родини можуть підтримувати одна одну, ділитися власним досвідом та отримувати цінні поради.
Ми глибоко переконані, що інвестиції в підтримку родини ветерана – це пряма інвестиція в успішне відновлення самого ветерана. Згуртована, інформована та емоційно стійка родина стає найпотужнішим ресурсом на його шляху до повернення до повноцінного життя. Саме тому родина займає не периферійне, а фундаментальне, центральне місце у нашій мультидисциплінарній команді та у всій нашій філософії підтримки.
На вашу думку, які ключові та найскладніші виклики постають на шляху створення та ефективного функціонування таких інтегрованих мультидисциплінарних команд у сфері підтримки ветеранів?
Безумовно, процес формування дієвих мультикоманд є непростим і супроводжується низкою значущих викликів. На нашу думку, одним із найголовніших серед них є існуюча у багатьох фахівців відсутність глибоко вкоріненої навички ефективної міжпрофесійної співпраці.
Історично склалося так, що представники різних галузей – медики, психологи, соціальні працівники, юристи, освітяни – часто звикли працювати автономно, керуючись власними протоколами, стандартами та професійною мовою. Це призводить до браку налагодженої комунікації, недостатнього розуміння специфіки роботи колег з інших сфер та певної професійної замкнутості.
Подолання цієї інерції та формування справжньої командної роботи вимагає значних зусиль. Необхідно навчати фахівців мистецтву діалогу, вмінню активно слухати та чути думку колег, відкрито ділитися інформацією та власними спостереженнями, а також спільно розробляти стратегії підтримки, враховуючи різні аспекти стану ветерана.
Важливим аспектом є також вибудовування горизонтальних зв’язків та принципів рівності у команді. Часто в ієрархічних системах домінує вертикальна комунікація, що може перешкоджати вільному обміну думками та прийняттю спільних рішень. У мультикоманді ж кожен фахівець є експертом у своїй галузі, і його внесок є однаково цінним. Тому необхідно сприяти формуванню атмосфери взаємної поваги, де кожен член команди відчуває себе рівноправним учасником процесу.
Ще одним значним викликом є розробка ефективних механізмів координації та обміну інформацією. Необхідно створити чіткі протоколи взаємодії, регулярні майданчики для обговорень (як формальних, так і неформальних), забезпечити захищений обмін даними та розробити спільну систему документування процесу підтримки.
Також варто відзначити різницю у професійній мові та термінології, що може ускладнювати взаєморозуміння між фахівцями різних галузей. Потрібна спільна робота над створенням єдиного інформаційного простору та виробленням спільної мови для опису стану ветерана та планування втручань.
Крім того, можуть виникати організаційні та ресурсні виклики, пов’язані з об’єднанням фахівців з різних установ, забезпеченням їхнього часу для спільних зустрічей та навчання, а також з фінансуванням міждисциплінарних програм.
Проте, ми переконані, що подолання цих викликів є абсолютно необхідним для забезпечення якісної та ефективної підтримки наших ветеранів. Саме тому ми активно інвестуємо час та зусилля у навчання – як власне, так і наших партнерів – принципам діалогу, відкритості та горизонтального лідерства. Ми віримо, що лише в атмосфері рівності та взаємної поваги може зародитися справжня довіра. А саме довіра між фахівцями є тим фундаментом, на якому будується ефективна та по-справжньому дієва допомога ветерану на його шляху до відновлення.
Які конкретні кроки та практичні поради ви могли б надати громадам, які усвідомлюють важливість створення мультидисциплінарних команд підтримки ветеранів, але наразі не знають, з чого саме їм слід розпочати цей процес?
Порада для громад, які прагнуть створити дієві мультикоманди підтримки ветеранів, але відчувають розгубленість щодо перших кроків, насправді є доволі простою, але надзвичайно дієвою: почніть з найпростішого – зі збору за одним столом тих, хто вже активно працює з ветеранами або має потенціал долучитися до цієї роботи у вашій громаді.
Ініціюйте зустріч, запросивши представників різних секторів: медичних працівників (лікарів первинної ланки, вузьких спеціалістів), соціальних працівників (представників управлінь соціального захисту, територіальних центрів), освітян (педагогів, психологів навчальних закладів), психологів (практикуючих, представників громадських організацій), активістів ветеранських організацій, волонтерів, можливо, представників місцевої влади та духовенства (капеланів).
Першим кроком має стати відкрита та щира розмова про нагальні потреби ветеранів, які проживають у вашій громаді. Запропонуйте кожному учаснику поділитися своїм досвідом, своїми спостереженнями, своїм розумінням існуючих проблем та викликів, з якими стикаються ветерани та їхні родини. Не намагайтеся одразу розробити складні стратегії чи плани – на цьому етапі головне налагодити первинний контакт, почути різні точки зору та сформувати спільне розуміння ситуації.
Саме з цього першого діалогу, з обміну інформацією та виявлення спільних проблем почнеться поступове усвідомлення необхідності системної взаємодії та переваг мультидисциплінарного підходу. Ви побачите, як різні фахівці можуть доповнювати один одного, як знання та досвід одних можуть бути корисними для інших.
І найголовніше – не бійтеся починати з малих кроків. Створення повноцінної мультикоманди – це процес, який потребує часу та зусиль. Не намагайтеся одразу охопити все. Кожен спільний проєкт, кожна спільна нарада, кожна спроба скоординувати дії у вирішенні конкретної проблеми ветерана – це вже важливий крок, це вже початок «зшивання» майбутньої системи підтримки.
Можливо, першим спільним проєктом стане проведення інформаційного заходу для ветеранів, де кожен фахівець зможе представити свої послуги. Або це буде спільна робоча група для розробки місцевої програми підтримки психологічного здоров’я ветеранів. Або спільна ініціатива з організації спортивних заходів для ветеранів за участі медиків та тренерів з адаптивного спорту.
Пам’ятайте, що ключовими елементами на початковому етапі є ініціатива, відкритість до співпраці, готовність слухати та чути, а також фокус на реальних потребах ветеранів вашої громади. Нехай перша зустріч стане початком довгого та плідного шляху до створення ефективної та дієвої мультидисциплінарної команди підтримки. Кожен маленький спільний крок на цьому шляху обов’язково принесе значні позитивні зміни в життя ваших ветеранів.
Пані Тетяно, а що особисто для вас означає концепція мультидисциплінарної команди у контексті підтримки ветеранів? Яке особисте значення ви вкладаєте у це поняття?
Для мене особисто мультикоманда – це набагато більше, ніж просто організаційна структура чи набір фахівців. Я бачу її як живу, динамічну тканину турботи, яка сплітається з різних, але взаємодоповнюючих ниток. Це не статична схема чи суха таблиця з розподілом обов’язків – це перш за все люди, об’єднані спільною метою та глибоким розумінням складності людського досвіду, особливо досвіду війни.
Мультикоманда для мене – це про взаємне бачення та повагу. Це коли фахівці різних профілів – психологи, медики, юристи, соціальні працівники, представники духовенства, спортсмени – здатні бачити один одного як рівноцінних партнерів, визнавати цінність їхніх знань та досвіду, вчитися один в одного, розширювати власні професійні горизонти та інтегрувати різні підходи для досягнення спільної мети – всебічного відновлення ветерана.
У серці мультикоманди, як я її розумію, лежить відмова від професійного егоцентризму. Це означає готовність вийти за межі власної вузької спеціалізації, слухати та приймати думку колег, визнавати обмеженість власних знань у певних аспектах та ставити інтереси ветерана вище за власні професійні амбіції. Натомість, на перший план виходить глибока повага до унікальної людської історії кожного ветерана, до його особистого досвіду, його болю та його прагнення до гідного життя.
Для мене мультикоманда – це про цілісне бачення людини. Це розуміння того, що ветеран – це не сукупність окремих проблем чи діагнозів, а складна, багатогранна особистість, яка потребує підтримки на всіх рівнях – фізичному, емоційному, соціальному, духовному. Лише об’єднавши зусилля, ми можемо сформувати це повне, об’ємне розуміння та надати дійсно комплексну допомогу.
І, нарешті, для мене мультикоманда – це про справжнє «разом», яке насправді працює. Це не формальне об’єднання, а жива взаємодія, де кожен член команди відчуває свою відповідальність, вносить свій унікальний внесок та відчуває підтримку колег. Це про синергію, коли спільні зусилля дають значно більший результат, ніж сума окремих дій.
В кінцевому підсумку, мультикоманда для мене – це втілення принципу гідності. Це визнання цінності кожної людини, яка захищала нашу країну, та прагнення забезпечити їй можливість повернутися до повноцінного життя з почуттям власної значущості та поваги. Це про цілісне бачення потреб ветерана та про силу спільної дії, яка здатна творити справжні дива у процесі відновлення.
Слідкуйте за серією на нашому сайті, сторінках УГСП в соцмережах та у спільноті Центру ветеранського розвитку у Facebook. Нові розмови виходять щотижня – у вівторок та четвер.
