Продовжуємо традицію наших теплих і сміливих діалогів з тими, хто сьогодні творить середовище відновлення, стійкості й людяності для Захисників, Захисниць і їхніх родин. Сьогодні на черзі нове інтерв’ю з фахівцем Центру ветеранського розвитку УГСП Юрієм Ващенком.
У цьому інтерв’ю Юрій Ващенко говорить про соціальну сітку ветерана – мережу зв’язків, які не лікують напряму, але тримають людину там, де вона могла би впасти. Це розмова про те, чому важливо бути поруч, навіть мовчки. Чому громада – це не абстрактне «суспільство», а конкретна людина з теплим «я тут». І як кожен із нас може стати вузлом цієї сітки, без психологічної освіти, але з людським серцем.
Юрію, що таке «соціальна сітка» у контексті реабілітації ветерана?
Це оточення, яке не просто поруч, а активно підтримує, присутнє у твоєму процесі відновлення. Це може бути побратим, партнер, сусід, фахівець, волонтер, громада. Соціальна сітка – це ті люди, які утримують тебе в житті, коли всередині тебе – ще війна. Вона не дає випасти. Не дозволяє зникнути.
Чому ветеран не може «впоратися сам»?
Бо травма – особливо бойова – ізолює. І в ізоляції сила волі не завжди допомагає. Людина може замкнутися, втратити відчуття реальності, зневіритися. І саме тут потрібна опора із зовні. Хтось, хто тримає, коли ти сам не можеш. Саме зв’язок – лікує. Ніхто не проходить реабілітацію на самоті. Це міф.
Які компоненти цієї сітки найбільш критичні в перші місяці після повернення з фронту?
Психологічна підтримка, тілесна присутність, щоденна турбота. Людині потрібен хоча б один «свідок», який не тікає від її болю. І важливо, щоб це був стабільний, безпечний зв’язок. Той, хто не критикує, не дає порад «згори», а просто є поруч. І друге – структура: фахівці, підтримка, ритм, візити, відчуття, що тебе чекають.
А що може зруйнувати або ослабити цю сітку?
Очікування швидкого результату. Люди поруч іноді втомлюються: «Ти ж уже вдома, скільки можна сумувати?» Це ранить. Або інше – токсична героїзація: «Ти сильний, ти маєш витримати». А ветеран в цей момент не хоче бути сильним – хоче просто бути. Ще одна річ – ізоляція. Якщо громада не включає ветерана в життя – він швидко випадає.
Яку роль у соціальній сітці можуть відігравати побратими?
Найпотужнішу. Побратим розуміє без слів. Йому не треба пояснювати ніч і тривогу. З ним можна мовчати. І це велика розкіш – мати поруч когось, хто не лякається твоєї тіні. Тому ми в Центрі ветеранського розвитку підтримуємо програми «рівний – рівному», де самі ветерани стають ресурсом один для одного. Це чесно. Це працює.
Чи може соціальна сітка бути сформована заново, якщо ветеран втратив попереднє коло?
Так. І це дуже важливий момент надії. Людина, яка повернулася, може будувати нові зв’язки – через групи підтримки, творчі проєкти, спільну діяльність. Центр – це не просто місце допомоги, це місце спільноти. Ми не просто «лікуємо» – ми об’єднуємо. І кожна така нова нитка сітки – це вже шанс.
Як громада може стати частиною цієї сітки – навіть якщо вона «не розуміє війну»?
Через присутність без нав’язування, через побудову довіри. Це може бути звичайне запрошення на подію, спільна робота в майстерні, прогулянка, допомога з побутом, участь у волонтерському проєкті. Важливо – бути поруч не для того, щоб «щось з ним зробити», а щоб бути з ним у його темпі. І тоді він починає вірити, що ще має місце у світі.
Що ви хотіли б сказати кожному, хто читає це інтерв’ю й думає: «Я не психолог. Чим я можу допомогти ветерану?»
Своєю людяністю. Своїм «привіт». Своїм «я тут». Ви не зобов’язані «виправити» його стан. Але ви можете бути гідним вузлом у його сітці підтримки. І це вже рятує. Ветеран не потребує жалю. Він потребує стосунку. І якщо кожен із нас стане однією точкою цього зв’язку – сітка витримає. І разом з нею – витримає й людина.
Слідкуйте за серією на нашому сайті, сторінках УГСП в соцмережах та у спільноті Центру ветеранського розвитку у Facebook. Нові розмови виходять щотижня – у вівторок та четвер.
