Продовжуємо серію розмов з людьми, які створюють умови для відновлення, стійкості та турботи про захисників, захисниць і їхніх родин. Сьогодні до вашої уваги – нове інтерв’ю з фахівцем із питань оздоровчої діяльності Центру ветеранського розвитку Університету Григорія Сковороди в Переяславі Анатолієм Мазченком про створення відкритої групи тілесного відновлення для тих, хто тримає тил – родин військових, викладачів, студентів, адміністрації.
У цьому інтерв’ю Анатолій Мазченко говорить про необхідність впровадження доказових підходів у роботі з ветеранами та військовими. Він пояснює, чому теплі ініціативи без наукового підґрунтя можуть бути недостатніми, як виглядає мультидисциплінарна модель допомоги, і чому громади повинні працювати разом з фахівцями, а не окремо від них. Це розмова про гідність, глибину й чітку відповідь на запит: «Що дійсно допомагає?».
Пане Анатолію, сьогодні багато говорять про необхідність підтримки ветеранів, але не завжди йдеться про системний підхід. Чому саме доказові методи мають стати основою у цій сфері?
Бо коли ми маємо справу з травмованими людьми – фізично чи психологічно, ми не маємо права на експерименти. Доказові методи – це ті, які підтверджені багаторічною практикою. Це – не модні тренди, а підходи, які реально працюють, знижують рівень ПТСР, покращують сон, апетит, стосунки, мотивацію до життя.
Які конкретні практики ви вважаєте доказово ефективними у роботі з ветеранами?
Насамперед – когнітивно-поведінкова терапія (КПТ), особливо її модифікації, спрямовані на роботу з травмою. Також EMDR (десенсибілізація і репроцесинг травматичних спогадів), групова підтримка за моделлю «рівний-рівному», тілесно-орієнтовані практики, арттерапія в поєднанні з психологічним супроводом, оздоровча йога. Але головне – не форма, а системність і якісне фахове виконання.
А як щодо фізичної реабілітації? Які принципи мають бути пріоритетними тут?
Комплексність і індивідуалізація. Фізична реабілітація не може бути «універсальною програмою для всіх». Потрібен мультидисциплінарний підхід: реабілітолог, лікар, ерготерапевт, психолог. І знову ж – тільки ті методи, які мають клінічне підґрунтя. Наприклад, нейром’язова активація, функціональні тренування, адаптивне фізичне навантаження для осіб з інвалідністю. Будь-яке втручання має бути засноване на доказах, а не на «гарних намірах».
Часто у громадах ініціюють «теплі проєкти» – без наукового супроводу, але з великою щирістю. Це погано?
Ні. Щирість – важлива. Але щирість без фаховості може нашкодити. Особливо, якщо ми маємо справу з людиною в кризі. Тому я завжди за поєднання: людського тепла і наукової обґрунтованості. Волонтерський проєкт – чудово. Але якщо він базується на тому, що працює і пройшло перевірку – це вже інший рівень впливу.
Як ви оцінюєте готовність громад до впровадження доказових практик?
Готовність є – але бракує знань і сміливості звернутись до фахівців. Часто громади бояться науковців, вважаючи, що це щось «занадто академічне». Але ми в Центрі ветеранського розвитку працюємо саме для того, щоб допомогти перекласти науку в практику: створювати програми, які базуються на доказах, але виглядають живо, доступно, людяно.
Що конкретно може робити громада вже сьогодні, аби рухатися в цьому напрямку?
По-перше, працювати в партнерстві з університетами, які мають ресурси і дослідницький досвід. По-друге, запрошувати практиків, які володіють сучасними методами підтримки ветеранів. По-третє, не боятися слова «оцінка ефективності». Якщо ми не міряємо результат, ми не знаємо, що справді допомагає. І головне – менше показовості, більше глибини.
Чому саме зараз важливо фокусуватись на науково-обґрунтованих методах, а не лише на гуманітарній допомозі?
Бо етап виживання має перейти в етап відновлення. І тут уже не вистачить лише допомоги «зовні» – потрібна внутрішня трансформація. А це можливо лише через тривалу, тонку, системну роботу, засновану на перевірених підходах. Це вже не просто «підтримати» – це створити умови для повноцінного життя.
Який заклик маєте наостанок до колег, партнерів, громад?
Довіряйте науці. Спирайтесь на факти. Працюйте в партнерстві. Не бійтеся вимірювати результати. І найважливіше – не спрощуйте складне. Повага до ветерана – це не лише слова вдячності. Це – якісна, фахова, чесна допомога. Доказова. І така, яка справді змінює життя.
Слідкуйте за серією на нашому сайті, сторінках УГСП в соцмережах та у спільноті Центру ветеранського розвитку у Facebook. Нові розмови виходять щотижня – у вівторок та четвер.
