У Центрі ветеранського розвитку в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі стартує унікальна ініціатива танцювальна група – «Танго і не тільки», відкрита для ветеранів, їхніх родин і кожного, хто прагне відновлення, тепла та нової якості присутності.
Про те, як танець допомагає впоратись із замороженим болем, повертає контакт із тілом, стабілізує психіку і дарує відчуття «я є» – у щирій розмові з ветераном і фахівцем Центру, який сам пройшов шлях танцювальної реабілітації Юрієм Ващенком про танець як терапію. Про присутність як лікування. Про простір, у якому тіло знову довіряє. І про громаду, яка творить цю тишу, ритм і свободу – разом.
Юрію, звідки виникла ідея створити танцювальну групу «Танго і не тільки» саме в Центрі ветеранського розвитку?
Ми давно шукаємо формати, які були б не тільки корисними, а й емоційно живими. У роботі з ветеранами ми бачимо, як важливо повертати людині не лише функції, а відчуття радості, краси, дотику, присутності у моменті. Ідея танцювальної групи виникла природно – танець об’єднує, відкриває тіло, заспокоює психіку, створює простір без слів. А назва «Танго і не тільки», тому що це буде більше, ніж танго. Це буде історія про довіру, ритм, дихання і взаємність.
Чому саме танго стало точкою опори? Що в ньому особливого для психологічної реабілітації?
У танго є присутність, є контакт, є повага до кордонів і до іншого тіла. Це не просто танець – це комунікація без слів, де кожен жест – це сигнал: «Я тут. Я тебе відчуваю. Ми рухаємося разом». Для ветеранів це дуже важливо. Бо часто після війни, втрата тілесності, закритість, страх довіри. Танго вчить бути в контакті – м’яко, обережно, з повагою.
Хто зможе долучитися до групи?
Усі. І це ключовий принцип. Ми запрошуємо не тільки ветеранів, а й їхніх партнерів, членів родин, просто мешканців громади. Це не «заняття для обраних», це простір, де зустрічаються дуже різні люди, але об’єднані одним бажанням жити глибше. Танець не запитує, хто ти. Він запрошує відчути.
Як танець може впливати на психоемоційний стан?
Танцювальні практики запускають регуляцію нервової системи, особливо через рух, дихання і ритм. Після травми у людини часто порушено зв’язок «тіло-серце-думка». Через танець цей зв’язок повертається природно, без насильства. Людина починає відчувати себе не лише функціональною, а живою. І це дуже сильне відчуття – особливо після того, як був стан «виживання». Я можу сказати це не лише як фахівець, а й як ветеран, який сам пройшов подібну реабілітаційну програму. Я потрапив до танцювальної групи у той момент, коли втома, тривожність і закритість досягли межі. Спершу було незвично, але дуже швидко я відчув, як через рух повертається довіра до себе, до інших, до тіла. Цей досвід став одним із найпотужніших кроків у моєму відновленні. Тому зараз я хочу передати це далі – у нашій громаді.
Чи це буде лише про танець як рух – чи більше?
Це буде і рух, і тиша, і розмова, і погляд, і сміх. Ми не ставимо хореографічних цілей. Ми створюємо ресурсне коло – простір підтримки, де можна бути собою. Буде багато практик тілесної присутності, елементів танго, роботи з ритмом, парних імпровізацій. І, звісно, чай, розмова, дотик до краси.
Чим така група може бути корисна для родин ветеранів?
Вона дає шанс знову бути разом. Але не в драмі чи в напрузі, а в радості й свободі. Багато родин після повернення з війни гублять зв’язок на тілесному, емоційному рівні. Танець м’яко повертає взаємність. Тут немає правильних слів. Є дотик, є ритм, є спільний рух, і це відновлює те, що втрачалося через біль.
Що б ви сказали тим, хто боїться танцю, ніколи не танцював або не вважає себе «пластичним»?
Танго – це не про ідеальне тіло. Це про щирість і присутність. Не важливо, як ти виглядаєш – важливо, як ти дихаєш поруч з іншими. У нас не буде оцінок. Не буде сцен. Буде життя. Танець – це не про форму, а про зміст. Твоя історія в русі вже цінна.
Ваше особисте бачення – чому такі ініціативи потрібні саме зараз?
Тому що ми всі втомлені, напружені, розірвані новинами, втратами, щоденними викликами. Нам потрібне не тільки лікування, нам потрібна надія, відчуття краси, свобода дихати і бути в тілі. «Танго і не тільки» – це наш внесок у культуру життя, яка народжується всупереч війні. І я мрію, щоб цей простір став світлом, у якому знову хочеться жити».
Слідкуйте за серією на нашому сайті, сторінках УГСП в соцмережах та у спільноті Центру ветеранського розвитку у Facebook. Нові розмови виходять щотижня – у вівторок та четвер.
