Випускник факультету природничої освіти Університету Григорія Сковороди в Переяславі, нині аспірант університету Максим Рудич досяг загальнонаціонального визнання – він увійшов до топ-50 найкращих вчителів України, півфіналістів престижної премії «Global Teacher Prize Ukraine 2024».
Премія «Global Teacher Prize Ukraine» щонайменше кілька років поспіль відзначає освітян, які є справжніми агентами змін: сучасні, проактивні та натхненні. Попри їхні різні підходи та досвід, усіх півфіналістів об’єднує любов до дітей і прагнення змінювати майбутнє України на краще. У своїх соцмережах Максим розповів свою освітню історію, якою хочемо поділитися з вами.
Пам’ятаєте, як у перший День народження дитини батьки можуть поворожити на її майбутнє… Алгоритм технології досить простий: малюка саджають на м’яку подушку й розкладають перед ним символічні предмети. А якщо вірити народним уявленням, то саме в цей день відкривається доля дитини. Тоді ж, відповідно, що малюк обере, те й буде його шляхом. Не знаю… вірити цим прикметам чи ні… але серед безлічі моїх предметів вибору, був мамин диплом, якось символічно вийшло, правда? Багато ком, тире, крапок і запитань, але усвідомлення себе відбулось. У садочку вперше проявив інтерес до навчання. Я був зачарований різноманітним світом організмів і не дивно, адже дитинство провів у селі Хвощівка, що на Полтавщині. Тож час, проведений серед природи, захоплював мене своєю різноманітністю та загадковістю. Годинами міг спостерігати за комахами, рослинами та птахами, намагаючись зрозуміти їх поведінку та взаємодію. Мої батьки завжди підтримували цей інтерес, купуючи мені книжки про тварин та рослини, і я з великим задоволенням їх читав. Граючись у «школу» з друзями, завжди обирав роль вчителя. На горищі батьківського будинку ще й досі лежать накреслені олівцем під лінійку «журнали». Чомусь упевнений, що й у Вас, хто читає цей сторітелінг, вони також були. Мені подобалося пояснювати, допомагати та бачити, як горять очі від зацікавленості в моїх учнів-друзів. Але тоді я ще й не підозрював, що це стане моїм покликанням.
Дошкільний заклад працював недовго й незабаром закрився через брак фінансування, моє навчання продовжилося вдома з мамою. Вступивши до школи, був переконаний, що моя перша вчителька Вікторія Музиченко знає все на світі. Її любов до знань й вміння надихати так вразили мене, що теж захотів стати вчителем. Подорослішавши був активним у житті школи й класу. Обирався неодноразово старостою. Користувався повагою та авторитетом серед дорослих і однолітків. А під час проведення дня самоврядування виконував роль вчителя-предметника й завуча з НВР. Це був мій перший досвід викладання, і я відчув, як це приємно – передавати знання іншим. Тож після закінчення школи стрілка мого життєвого компасу спочатку вказала на Кременчуцьку гуманітарно-технологічну академію імені А. С. Макаренка, де здобув кваліфікацію вчителя початкових класів, а далі на ЗВО: Університет Григорія Сковороди в Переяславі (вчитель географії та біології) та Київський університет культури – КУК (тележурналіст, ведучий телерадіопрограм).
Особливе місце у моєму серці зайняли заняття зоології у Ірини Трускавецької, які надихнули мене на подальші наукові дослідження. Але найбільше мене вразила можливість працювати з дітьми під час практики. Я зрозумів, що бути вчителем – це не просто передавати знання, а й виховувати, надихати та підтримувати своїх учнів і учениць.
На третьому курсі вирішив ставати на ноги, адже кишенькових студенту, як відомо, не забракне та й життя в Києві не було дешеве. Так і розпочав свою кар’єру за першою освітою, а моя малеча гордо називала себе «Діти капітана Макса». Наразі вдячний кожному й кожній, хто навчав і розвивав мене як особистість. Праця неоціненна, її можна розгледіти неозброєним оком.
«Сьогодні моє учнівство – моя гордість та натхнення. Кожен їхній успіх і кожне їхнє запитання спонукають мене ставати кращим. Моя родзинка – це пристрасть до викладання біології та індивідуальний підхід. Для мене кожен урок – це можливість надихати, підтримувати й відкривати нові горизонти разом із дітьми. Прагну, щоб моє учнівство відчувало себе важливими й отримували задоволення від навчання», – завершує розповідь Максим.
