Директор зі стратегічного розвитку ФК «Матадор» Андрій Чичиркін написав гімн футбольного клубу. Про нього, а також життя та дитячі мрії, футболи та плани, які зруйнувала війна розповів у інтерв’ю пресцентру футбольного клубу, передає пресслужба Університету Григорія Сковороди в Переяславі.
Андрію Олександровичу, розкажіть, як ви дізналися про дитячий футбольний клуб «Матадор»?
Уперше про футбольний клуб «Матадор» я почув від однолітків, які грають у футбол. Радше, навіть, не про клуб, а про братів Кривенків. Відвідавши матч між ФК «Матадор» і ФК «Переяслав», побачив Юрія і Романа у грі – безумовно, цікаво було спостерігати за їх діями на полі. Також дізнався, що обидва вони працюють викладачами на факультеті фізичної культури, спорту і здоров’я в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі. Колеги їх схарактеризували, як майстерних, але жорстких футболістів.
Згодом вирішив зателефонувати до Юрія та записати в групу початкового набору клубу свого сина. На прикрість, на той час не набирали хлопців 2014 року народження, тому довелося почекати. Згодом, все ж, записав Святослава в групу, після чого й почався наш шлях у футбольному клубі «Матадор».
Зізнаюсь, мені дуже хотілося, щоб син відразу грав. Але Юрій мені пояснив, що не так все швидко та легко. Для розвитку треба час, а щоб побачити результат може пройти декілька років.
Перше тренування сина пам’ятаю – воно було доволі дотепним. Діти бігали за мʼячем в спортивному залі, грали в рухливі ігри. Це було дуже далеко до реального футболу.
Яке ваше враження було після перших тренувань вашого сина у футбольному клубі «Матадор»?
Як на мене, ідея створити футбольний клуб, а не гурток за інтересами – це просто топ. Діти зайняті, під наглядом, випрацьовують за рахунок альтруїстів-тренерів собі в мозок бажання бути здоровими і успішними. Що може бути краще? Діти – це наше майбутнє, а воно має бути здоровим, сильним, вільним і безхмарним. Тренери та педагоги дають дітям знання, впевненість у своїх силах, виховують характер й повагу. Ці люди назавжди залишаються в спогадах дитини, викликають захоплення, наслідування та виховують любов до спорту.
З перших днів ви були одним із найактивніших батьків у своїй групі, завжди відзначалися креативними ідеями та бажанням зробити максимально багато для розвитку дітей. Звідки у вас скільки жаги до футболу?
Я сам раніше грав за ФК «Переяслав» на позиції воротаря 1985-1986 р.н. Тренером був Заболотний Вʼячеслав Анатолійович. Займатися футболом почав пізно – у 9 чи 10 класі. Але бажання і любов до цього виду спорту перемогли. Вступивши до університету продовжував займатися. Навіть став чемпіоном серед різних курсів Національної академії внутрішніх справ. Після навчання продовжив грати на аматорському рівні.
Бажання, щоб син почав грати у футбол з’явилось разом із розумінням, що я не міг розпочати свої тренування в такому ж віці, як він. Я вперше почав цікавитися футболом десятирічним хлопчаком. А тут набір здійснювався з 6 років. До речі, пізніше дізнався, що саме цей вік є оптимальним для початку занять футболом.
Належно зауважити, що через деякий час ваша праця була гідно оцінена керівництвом громадської організації, і, як наслідок, вас було запрошено на посаду директора зі стратегічного розвитку ФК «Матадор». Звичайно, що це не професійний клуб, але можете коротко розповісти про вашу роль в житті дитячого клубу?
Насамперед, я горів бажанням бути корисним та готовий був максимально поділитися своїм життєвим досвідом, креативністю та організаторськими здібностями. Важливо, щоб діти об’єдналися спільною метою щодо розвитку своїх якостей та покращення рівня футболу на Переяславщині загалом.
Я радів одній думці про те, що є частиною цього крутого механізму. А ще мені подобалось те, що мене чули і мої ідеї згуртовували та надавали новий подих в розвитку всієї матадоровської родини.
Разом ми вперше реалізували святкування Нового року для дітей та організували футбольний турнір для батьків, який вже став традиційним завершенням кожного календарного року. Разом ми готували подарунки у вигляді мерчу – зокрема значків. Також Святий Миколай подарував дітям цукерки. Таким чином ми об’єднали групи, та познайомили дітей різного віку. Разом з керівниками громадської організації ми надали впізнаваності в місті футбольному клубу «Матадор». І я гордий, що є частиною цього проєкту.
Наскільки нам відомо, у вас було багато планів щодо розвитку інфраструктури клубу, залучення інвесторів та створення потужної бази для навчання та розвитку дітей. Однак війна все змінила. Поділитесь деталями свого бачення?
Клуб почав рости дуже швидко, а місця для тренувань не вистачало. Особливо це стосувалося майданчиків для гри на вулиці в осінньо-зимовий період з приходом холодів, та в період раннього заходу сонця. Стадіон із накриттям або хоча б з освітленням розв’язав би це питання. Я знайшов багато однодумців які готові були внести свої вкладення для розвитку «Матадору». Але, на жаль, ці кошти необхідно було використати на обороноздатність країни. Ці думки не полишають мене і досі. Прикро, що словосполучення «не на часі» віддалило нас від цієї перспективи «завдяки» жорстоким діям ворога-окупанта.
Поза всім іншим, вам вдалося залишити свою любов та увагу до клубу в його історії. Як у вас виникла ідея з створенням гімну нашого клубу?
Таке питання складне насправді. Почати варто з того, що я ж був креативним директором! І дуже легко написав один куплет, пообіцявши згодом президентові клубу, що буде ціла пісня, хоча того тексту не дав навіть йому. Гімн був готовий давно, але я не маю слуху (сміється – прим.авт.). Я не дуже музичний, тому не відчував як цей текст може бути піснею. Але нещодавно знайшов програму, штучний інтелект зробив музику і заспівав мої слова. Я дуже здивувався, оскільки пісня була дійсно гарна, потужна та надихала на позитивні емоції. Того ж вечора я напевно розбудив Юрія Кривенка дзвінком, бо він не прочитав мої повідомлення. Ми ще декілька годин обговорювали та ділилися враженнями від рядків та музики.
Основною метою було, щоб діти співали приспів, відчували відповідальність, цінували кожну хвилину проведену на майданчику з емблемою на грудях улюбленого клубу. І ось тепер сподіваюсь, так і буде.
Зауважу, що у словах є згадка про рідне місто і про те, що є в команді й в грі у футбол. Усе те, щоб колись під ці слова підняти кубок України з футболу.
Після нашого спілкування ми плануємо офіційно презентувати гімн! Скажу по секрету, він вже має успіх серед тренерів та працівників клубу, які його чули. Як вважаєте, чи стане він частиною маленького проєкту під назвою Матадор!?
Я хочу пригадати ту мить, коли Юрій Кривенко представив мене колективу і сказав що я буду частиною клубу та керівником напрямку. Уже тоді Матадор був не маленьким, а тепер, я впевнений, головна пісня клубу, додасть кисню в кров молодим спортсменам, а промо та мерч клубу свідчитиме про його зрілість як організації і серйозність намірів щодо конкуренції у цьому виді спорту.
Насамкінець нашої розмови, яка відбувається напередодні Різдва та Нового року. Що б ви хотіли побажати нашим читачам з нагоди прийдешніх свят?
Мої побажання прості, але бажані і чутливі: головної перемоги у війні з окупантом! Дітям – бажання грати і радіти грі, батькам – терпіння і розуміння! Тренерам – сили і холодного розуму! А за цим, не побоюсь мого вислову: «Все буде – Матадор!»
