У перший день липня команда Університету Григорія Сковороди в Переяславі у складі ректора Віталія Коцура, проректора Вячеслава Різника, та доцента кафедри політології Лесі Коцур завітали до Львова, а саме Українського католицького університету, де, в рамках Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?», проходив форум присвячений колективній стійкості, зціленню та зростанню у відповідь на досвід колективної травми.
Як розповідають сковородинівці, на форумі обговорювався феномен стійкості як синонім ментального здоров’я під час війни. Учасники спільними зусиллями шукали відповіді на питання: Як можна помʼякшити великий руйнівний вплив війти? Як бути стійкими? Звідки черпати сили? Як себе та інших підготувати до відбудови країни? Як творити політику надії й що вона може означати?
У дискусії взяли участь не тільки представники наукової й творчої інтелігенції, а також кваліфіковані психотерапевти, учасники російсько-української війни та практики з відновлення фізичних травм. У цей день вони згуртувалися для рефлексії щодо того, як спільними зусиллями ми можемо творити соціальні простори, маршрути та процеси, що сприятимуть зціленню колективної травми, плеканню стійкості та посттравматичного зростання українського народу.
Протягом усього дня чудові спікери, панельні дискусії, спілкування за кавою сприяли розумінню, як нам спільними зусиллями рухатись далі. Залюбки ділимося з вами нотатками які виділили для себе сковородинівці:
- Стійкість одна з найважливіших компетентностей нашого сьогодення. Форум став майданчиком для спільного пошуку джерел стійкості. Стійкість є там де немає відчаю, а де немає відчаю там є надія, а все починається з надії. Надія ж є там де є спільнота, а спільнота є там де є правда. Творення спільноти потребує мужності, значних спільних зусиль, потрібно бачити та чути одне одного. Надія – це те що кличе нас на дію. Маємо бути людьми дії. Жити у мирі з самим собою. Також важливою є належність до певної спільноти. Маємо ставити собі питання: Хто ми? Звідки прийшли? Навіщо у цьому світі? Важливо відчувати себе частиною спільноти, яку підтримуєш ти і яка тебе підтримує. Врешті колективними зусиллями ми маємо плекати індивідуальну і групову стійкості, а також стійкість держави.
- Втомлені, напружені, але обнадієні – таким є стан українців на третьому році війни. 77% українців відчувають стрес та знервованість. Сильне лідерство – ключ до подолання інерції системи у кризові часи. Наразі затверджено план заходів на 2024-2026 роки з реалізації Концепції розвитку охорони психічного здоров’я в Україні на період до 2020 року. У новій реальності нам потрібні нові навички. Молодь потребує особливої уваги, адже 50% усіх випадків ментальних розладів починаються у віці до 14 років, а 75% – у віці до 24 років. Середня затримка між появою симптомів і втручанням становить 8-10 років. Самогубство є другою провідною причиною смерті серед молоді віком від 10 до 24 років. 90% тих, хто покінчив життя самогубством, мали приховані ментальні розлади. Відповідно існує запит на формування цілісної екосистеми підтримки ментального здоров’я, де закладам освіти визначена особлива роль поруч з органами влади, неурядовим сектором, бізнесом, громадами та міжнародними партнерами. Гарною ініціативою є започаткування з наступного року уроків щастя у школах.
- Серед категорій, які підтримують, надихають українці відзначають віру в Збройні Сили України, родину, працю й волонтерство. Не маємо розглядати себе як жертву, а маємо бути вільними діячами у своєму житті, підтримувати інших, будувати спільноти. В умовах невизначеності стійкішим часто є не сильніший, а більш гнучкий, адаптивний, готовий до невизначеності.
- На жаль, досвід війни неможливо вилікувати, з ним треба навчитися жити. 11 млн. українців залишили свої домівки, 442 тис. немовлят народилися у період повномасштабної війни, 1,2 млн. українцями є ветеранами, 1 млн. українських дітей повністю навчаються онлайн, 300 тис. осіб отримали інвалідність у період повномасштабної війни, 3 млн. людей старшого віку страждають через розлуку з близькими, самотність або ізоляцію. Усе це потребує колективної співдії для подолання колективної травми.
- Плекати стійкість – це наша єдина можливість пройти свій шлях. Це можливо через формування цінностей, через корисні думки, активні дії, регуляцію енергії та емоцій, стосунки. У людині живе одночасно страх і надія. Зі страхом ми народжуємося, а з надією помираємо. Надія нас тримає. Стійкість це і позиція. Сміливість, відвага можуть працювати. В часи війни і нашої доби важливо розуміти що освіта є світлом. Освіта є надважливим інструментом для плекання стійкості. Гарним прикладом є програма плекання стійкості в УКУ. Такий курс допомагає студентам у регуляції емоцій, адаптації, побудові стосунків, розуміння дій і вчинків себе та інших, розвиває навички міжособистісної комунікації. Університети мають навчити здобувачів елементам самодопомоги. По суті сьогодні усі університети мають стати фортецями стійкості.
- Травма – це біль який має бути огорнутий чимось іншим. Часто травма не зцілюється коли ми уникаємо те, що ми пережили страшне, болюче. Маємо навчитися створити простір стосунків у яких буде кому слухати і буде зручно висловлюватися як словом, так і піснею, картинами, музикою. Травма зцілюється коли є любов, співчуття, підтримка, ставлення. Важливо знайти сенси, бути людиною, а людьми ми є тоді, коли є у спільноті. Будувати стосунки, боротися за єдність стосунків. Маленькі спільноти які обирають творити між собою життєдайні стосунки – це майбутнє країни.
- Маємо збудувати культуру розуміння травми. Маємо бути толерантними і прийняти усвідомлення того факту, що усі ми різні і це назавжди. Розуміти, що стан людини може бути обумовлений травматичним досвідом. Більше комунікувати, ділитися досвідом. Коли людина проходить через випробування – вона проходить певну трансформацію, шлях зростання і добре, якщо вона може поділитися досвідом зі спільнотою. Долати синдром вивченої безпорадності, творити сенси, зцілювати біль та зшивати спільноти та країну.
- Кожен має чим ділитися і що передавати. Нам потрібні місточки. Потрібно працювати разом, колективно. Наша сила в єдності. Колективна травма потребує колективного зцілення. Інструментами, «живою водою» є співчуття, любов, надія, правда. Маємо мати достатньо мужності не відвертатися від болю, бути поруч з тими хто того потребує. Як сказав Григорій Сковорода – «Копай криницю глибоку, щоб нею живити і свою і сусідську оселю».
«Особливу увагу звернув на доповіді та спільні рефлексії щодо наслідків колективної травми минулого від діагнозу до зцілення, де поговорили про формування стійкості спільноти, колективні травми минулого та сучасного, що є важливим для формування сучасного простору стійкості в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі, який став осередком стійкості та незламності у Київській області. Водночас спільнота університету обʼєднує навколо себе людей з різних регіонів нашої держави, зокрема, студентів із Заходу, вимушено переміщених громадян України зі Сходу, ветеранів, волонтерів, викладачів. УГСП-спільнота це мікровідображення українства, яке живе в умовах війни. Саме тому ми вже давно співпрацюємо з всеукраїнською програмою ментального здоров’я «Ти як?» ініційованою першою леді Оленою Зеленською», – поділився рефлексіями про захід у своєму Facebook ректор Віталій Коцур.
Форум має велике значення для покращення ментального здоров’я не тільки студентів у закладах вищої освіти, але й у суспільстві зокрема.
Захід був проведений за підтримки всеукраїнської програми ментального здоров’я за ініціативи Олени Зеленської «Ти як?», Українського католицького університету, Healing wounds fund.
