На російсько-українській війні загинув засновник добровольчого батальйону «ОУН» Микола Коханівський. Військовий, який у 2011 році закінчив бакалаврат спеціальності «Економіка підприємства» факультету фінансово-економічної і професійної освіти Університету Григорія Сковороди в Переяславі, загинув в окопі на Харківському напрямку поблизу Вовчанська. Наразі його тіло ще не забрали з під обстрілів…
Микола Коханівський (деякі сковородинівці пригадають його за прізвищем Діоба) – відомий боєць і борець за національні ідеали України, народився 25 травня 1971 року в селищі Приазовському Запорізької області. Вихований без батька в українській сім’ї, до 32 років він говорив російською, пізніше повністю перейшов на українську.
За фахом газоелектрозварювальник, Коханівський пройшов шлях від простого працівника на ринку до командира добровольчого батальйону.
Його громадська активність розпочалася у 2003 році, коли переїхавши до Києва, він став відомим як борець за національні інтереси України. Публічне визнання Коханівський здобув під час Помаранчевої революції 2004 року, коли очолював виборчу комісію в Єнакієвому, забезпечивши чесний перебіг голосування і виступаючи проти фальсифікацій.
Його зусилля надалі були спрямовані на боротьбу з політичними реформами, що обмежували президентські повноваження. Він активну участь в громадсько-політичному житті країни.
Також Коханівський відомий своєю жорсткою позицією щодо радянської спадщини, що вилилося в активну боротьбу з пам’ятниками комуністичному режиму. У 2008 році він у Києві розбив пам’ятник одному з організаторів ВЧК та Голодомору Григорію Петровському. Тоді й проти Коханівського відкрили першу кримінальну справу.
Під час Майдану Микола Коханівський був учасником боїв на вулиці Грушевського та Інститутській. Власне, 18 та 19 лютого 2014 року на Майдані Незалежності він відстоював ідеали свободи.
Загалом під час революції він був поранений 8 разів. У лютому 2014 року Верховна Рада України проголосувала за постанову, відповідно до якої звільнялись 23 політв’язні зі списку громадської організації «Комітет визволення політв’язнів», засновником якої був Коханівський.
Слід сказати, що військовий шлях Коханівського почався саме під час Революції Гідності, де він заснував і очолював Першу Київську сотню ОУН імені Коновальця.
Пізніше, коли почалася російсько-українська війна на Сході, він сформував добровольчий батальйон «ОУН», який брав участь у багатьох ключових боях, зокрема обороняв Донецький аеропорт. Крім того, бійці «ОУН» брали участь у штурмі Савур-Могили та тримали оборону села Піски на Донеччині.
Коханівський перебував на посаді командира добровольчого батальйону «ОУН» з початку його створення до серпня 2016 року. У 2016 році «Добровольчий Рух ОУН» на знак протесту проти московських фінансових структур ініціював регулярні масові акції прямої дії щодо «Сбербанку Росії» та «Альфабанку». Разом з тим атакам піддалися штаби та офіси прокремлівських діячів у КиєвіТакож «Добровольчий Рух ОУН» у 2018 році здійснив погром будівлі «Росспівробітництва» у Києві. Важливо, що очолювані Миколою Коханівським активісти, у 2016 році зупиняли так звану мирну ходу Московського патріархату на Київ, називаючи відповідних попів прямою агентурою спецслужб Росії.
За час служби у війську Микола Коханівський здобув такі нагороди:
- Знак народної пошани «Орден Єдність та Воля» (2014 рік);
- Медаль Степана Бандери або 100-річчя провідника ОУН (2015 рік);
- Бойова відзнака Добровольчого Батальйону ОУН (2016 рік);
- Медаль УПЦ КП «За жертовність і любов до України».
Після початку повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року він служив як рядовий у підрозділі Сил оборони України. Загинув Микола Коханівський 10 червня 2024 в бою під Вовчанськом, що в Харківській області.
«Яскраве, як спалах, життя-боротьба за вільну Україну. Душа його не буде спокійною, поки рідна нація не переможе. Як писав Шевченко: «Як понесе з України У синєє море Кров ворожу…», – влучно відрефлексувала на смерть полеглого Героя професорка нашого університету Ганна Токмань.
Безкорисливий і безкомпромісний український націоналіст-революціонер, ревний, практикуючий і відважний воїн, незрадливий і справжній Провідник для своїх соратників-побратимів, не вдаваний, а правдивий бойовий командир, який безпосередньо вів у бій воїнів Добровольчого батальйону ОУН. Саме таким залишиться він у памʼяті й тих сковородинівців, які знали та навчали його, а нині, у ці скорботні дні, переживають невимовний сум втрати і праведну злість на ворогів, яка волає до Небес про помсту.
Родина Університету Григорія Сковороди в Переяславі, рідний факультет фінансово-економічної та професійної освіти висловлюють щирі слова співчуття рідним, друзям, побратимам і посестрам полеглого воїна. Вічна пам’ять і вдячність!
