Цього вівторка (11 квітня 2023 року – прим.авт.) до Університету Григорія Сковороди в Переяславі завітав засновник та автор проєкту «Ukraїner», відомий блогер, журналіст, письменник, публіцист та мандрівник Богдан Логвиненко, а у 114 аудиторії в рамках проєкту «Платформа можливостей» який набирає нових обертів в межах проєкту #МолодьТУТ програми USAID «Мріємо та діємо», IREX Ukraine та ГО «Молодіжна платформа» відбулася майже двохгодинна розмова про ідею створення проєкту який демонструє країну зсередини, експедиції в умовах війни, цікаві історії під час зйомок та автентичні місця нашої Батьківщині. Це був перший виступ від початку повномасштабного вторгнення росії на територію України.
Навряд чи зможемо передати абсолютно усе про що понад годину говорив гість, проте ми точно спробуємо зупинитися на найважливіших тезах Богдана у спічі та відповідях на питання кількох десятків сковородинівців, які відвідали зустріч організовану Відділом інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю та Науковим товариством студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених університету.
Як прийшов до того чим займається?
«Насправді я багато чим займався у житті. Народився у Києві, коли пішов до школи, то був підданий булінгу і перейшов на російську мову. Мені вистачило російської десь на 10 років, під кінець школи я повернувся до української. Найбільше мене сформувала віддаленість від України, тому що шість років я жив за кордоном, відвідав різні країни та спробував подивитись на наше суспільство з перспективи історії інших культур та народів. Коли ми починаємо проводити паралелі, то розуміємо, що не живемо в якійсь надзвичайно унікальній країні. Люди на всій планеті (крім русні – прим.авт.) створюють однакові речі, використовуючи для цього однакову методологію. Напевно, цей погляд зовні дозволив мені займатись проєктом «Ukraїner», бо побачив, як країни себе презентують, намагаються про себе розповідати в світі. Тоді подумав, що нічого подібного немає в Україні і, власне, першою ідеєю «Ukraїner» було розповідати про привабливість України як однієї, як тоді здавалося, з найнедооціненіших країн. У нас надзвичайно багато цікавого, але ми самі цього не знаємо. У 2015 році я переїхав до України, а з 2016-го ми створили «Ukraїner»».
Що таке «Ukraїner»?
«Я сам іноді плутаюсь, бо за останні три місяці в нас вийшла книга в Німеччині, Японії, Великій Британії. Дві з трьох книг стали топом продажу на японській та британській платформах Amazon. Паралельно ми робимо для польського телебачення документальний чотирисерійний фільм про Україну. Ми мали його випустити в березні 2022 року, але все різко змінилось і ми ще рік його дороблювали, щоб показати там і повномасштабну війну».
З чого все почалося, завдяки чиїй підтримці постав і триває проєкт?
«Я за пів року поговорив з кількома сотнями людей, які були моїм поглядом на те, що придумав. Поїхали експедицією по всій країні, придумали, як залучити комерційних партнерів. У нас на той момент були рекламні партнери, які дали нам гроші на ці поїздки. Згодом ми цю фінансову модель кілька разів трансформували і зараз основою в нас є donate (пожертви). Ми живемо за рахунок людей, які нас дивляться і підтримують. Минулого року, не оголошуючи зборів, ми зібрали 3 мільйони гривень. Цього року збираємо на нашу діяльність 10 мільйонів гривень. Це справді велика сума, але ми не намагаємось конкурувати зі зборами на ЗСУ. Пробуємо залучати кошти іноземців, тому що вони часто не донатять на армію, адже в багатьох людей у світі є думка, що ми якось самі будемо воювати. У багатьох людей в світі є така думка, що ми тут самі якось будемо воювати, а вони будуть на Червоний Хрест донатити, який нічого нормального не робить насправді. І це кошти, які, переважно, не потрапляють до України.
На початку це була зовсім інша модель – ми залучили кілька компаній, які просто відгукнулися на цю ідею, до яких я приходив просто з презентацією і розповідав про трохи божевільну ідею – об’їхати всю Україну. Частина з цих людей просто в нас повірили. Так само, у нас були фотограф і оператор, які поїхали в першу експедицію. Один з них працював на великому продакшені, їздив знімати по Африці, а я – по Азії. Тобто така непогана команда у нас вийшла. Власне, це був перший наш склад – 4 людини, які поїхали з експедицією, а через два місяці ця команда майже повністю змінилася».
Як діяльність «Ukraїner» змінила війна?
«З 24 лютого ми повністю видозмінили те, чим займаємось. Зараз ми медіа, яке розповідає всьому світу на 15 мовах про те, що відбувається в Україні, намагаємось протидіяти російській пропаганді. Робимо історії деокупації – це одна з ключових серій, які ми почали випускати з квітня минулого року. Ми побували на всіх деокупованих територіях, тепер чекаємо на новий контрнаступ, щоб фільмувати ті території, які зараз перебувають під окупацією».
З чого почати мандрувати Україною, та що першим відкрив для себе Логвиненко?
«Велику мандрівку треба починати з власного міста та всього, що є навколо вас. У нас була серія «Амбасадорів», в якій ми приїжджали і в Переяслав із виконавицею Аlyona Alyona. В її рідній Баришівці не так багато є на що подивитись, тому приїхали в місто, де вона навчалась. Ідея цієї серії була в тому, що ми їздили з відомими людьми до їхніх рідних міст, показували їх під іншою оптикою. Ми відкрили з іншого боку для Валерія Харчишина з «Другої ріки» Житомир, для хлопців з ТНМК – Харків. Для кожної людини ми відкривали її власне містом, таким чином показуючи, що для того, щоб подорожувати, не потрібно мати якийсь великий бюджет. Іноді достатньо зібратись, вийти з дому та піти в найближчий музей, поїздити по власному місту або сусідніх населених пунктах. Найбільшим відкриттям особисто для мене було Полісся, побут цього регіону та насамперед бортництво. Я про це нічого не знав».
У чому магніт України що мотивує нас повертатися додому із далеких мандрів і після життя закордоном?
«Зараз нашим магнітом точно є наші звитяга, хоробрість і те, як ми всі працюємо на Перемогу. Я, в принципі, прихильник відкритого світу, закритих кордонів росії [сміється], але відкритого всього іншого світу. Мені здається, що чим ширша у вас оптика, чим більше ви побачили, відчули, прочитали, чим більше кіно подивилися, тим краще працює ваш мозок. Але, так чи інакше, я прожив декілька років в Польщі, і це було в той час, коли в Познані зустріти українців було дуже складно. Зараз центральна вулиця Познані – це, як мінімум, дві українські кав’ярні, куди навіть кавові зерна возять з Тернополя – я не розумію, як це відбувається [сміється]. Я писав тексти в польські медіа і в якийсь момент зрозумів, що, так чи інакше, залишуся іммігрантом в Польщі. На якому рівні в мене не була б польська, і це стосується будь-якої мови, ви все одно залишаєтеся в своїй якійсь персональній бульбашці або в бульбашці невеличкого ком’юніті, або виконуєте якусь, переважно, технічну роботу. Це те, що мене не влаштовує в житті за кордоном. Я хочу бути в контексті на 100%. А бути в контексті – це бути там, де ти народився. Хоча це не значить, що не треба нікуди їздити».
Яким медіа і джерелам інформації довіряє Богдан Логвиненко?
«Новини я читаю на медіа «Ґрунт», інтерв’ю слухаю на «Суспільне Культура». Часом дивлюсь те, що робить «Телебачення Торонто», тому що це корисно і часом весело. Останнім часом дивлюсь YouTube-канал книгарні «СЕНС»».
«Кожен з нас – дипломат своєї країни: подорожуючи за кордоном або просто в мережі спілкуючись з іноземцями, так чи інакше ми представляємо свою країну. Кожен з нас може запросити іноземців відвідати Україну, запропонувати придбати книгу про Україну. Трішки попрацювавши в туристичній сфері, зрозумів, що люди часто не відчувають того, що вони є носіями України. Коли ви зустрічаєте будь-якого іноземця будь-де, ви можете скласти враження про нашу країну. Ви особисто є носієм оцього важливого контакту, який, можливо, сформує думку цієї людини про нашу країну», – одна із ключових тез висловлених Богданом Логвиненком ближче до завершення зустрічі.
Якщо ж ви хочете знати більше, почути про те чим вразило нашого гостя бортництво, що таке ліжникарство та де знаходиться найшвидший базар в Україні, не кажучи вже про його досвід відвідин Туреччини та Грузії з яких він завдяки культурній дипломатії не виїздив голодним вам точно варто переглянути запис цієї зустрічі, яка наживо транслювалася у нашому Instagram:
«Платформа можливостей» робить невеличку перерву аби повернутися до вас вже у травні з новими темами та спікерами. Закладаємося, це буде не менш цікаво.
Пресслужба університету, за матеріалами ЗМІ
