У п’ятницю, 10 березня 2023 року, минуло 162 роки від дня смерті видатного українського поета, художника та громадського діяча Тараса Шевченка. З нагоди шевченківських днів за ініціативи студентського бюро соціально-гуманітарного відділу Університету Григорія Сковороди в Переяславі відвідали Музей «Заповіту» Т.Г. Шевченка, де й були написані ці безсмертні рядки.
Як стало відомо тим, хто завітав до музею вперше, його було засновано (реформовано з історичного музею – прим.авт.) 18 квітня 2008 року в місті Переяслав в колишньому особняку лікаря Андрія Козачковського, у якого з жовтня 1845 до січня 1846 гостював та лікувався Шевченко. Ще двічі Шевченко побував у Козачковського в червні та в серпні 1859 року. Будинок Козачковського був побудований 1820 року й нині належить до реєстру пам’яток історії та архітектури України.
Сковородинівці поновили в пам’яті відому ще з шкільних років біографію поета та нагадали собі, що Шевченко прожив лише 47 років. З них 34 роки він провів у неволі, 24 роки – під ярмом кріпацтва й понад 10 років – у найжорсткіших умовах заслання. Поговорили про зв’язок Тараса Григоровича з містом Переяслав, згадали про видатний «Заповіт» який поет написав в Переяславі 25 грудня 1845 року в будинку свого друга лікаря Козачковського.
З історії поезії «Заповіт» знаємо, що її було написано на Різдво – 25 грудня 1845 року. Шевченко не знав тоді, що ця його поезія стане дуже популярною піснею, народним гімном, бойовим закликом до боротьби не тільки в його батьківщині, але й далеко за її межами. Не думав ні про славу, ні про почесті, ні про можливу кару за свої сміливі думки. Він тільки хотів – може, в останній раз – сказати народові про те, що думав, що почував. То був його заповіт.
За повідомленням організаторів, спільно зі студентами вони дійшли до думки що «людина, яка на десять років була викреслена з життя, поверталася до своїх друзів міцною духом. Заслання й солдатчина не зломили ні волі, ні її переконань. Але здоров’я поета, його фізичні сили були надламані».
Шевченко – це наша історія та гордість як і просив поет зараз в кожному українському домі є його частинка Нині ми виконуємо лишений нам заповіт «І мене в сім’ї великій, В сім’ї вольній, новій, Не забудьте пом’янути Незлим, тихим словом».
Пресцентр соціально-гуманітарного відділу
