Цей рік заповідався бути роком Григорія Сковороди – відомий український філософ святкує своє 300-річчя. Попри повномасштабне вторгнення Росії в Україну, Університет Григорія Сковороди в Переяславі, який лишився одним з небагатьох «живих» осередків, пов’язаних із Григорієм Савичем, не зміг оминути цієї дати і вшановує її рядом знакових та змістовних подій.
По обіді 29 листопада 2022 року однією з родзинок Всеукраїнського марафону «Сковорода 300» стала вже третя в нашому закладі зустріч з публіцисткою, прозаїком, поетесою, авторкою досліджень проблематики Голодомору та історії України, громадською діячкою Наталією Дзюбенко-Мейс. Упродовж півтори години в укритті закладу, звідки подія транслювалася на платформі Microsoft Teams, вона говорила з присутніми про світ Сковороди та його сучасне прочитання, ділилася власними поезіями, відповідала на питання.
«Я люблю Переяслав – його людей, його дух. Люблю ваші малесенькі музеї, де працівники трепетно і ніжно ставляться до свого дійствотворення. Я думаю, що ви всі можете пишатися – ви живете в невеликому, але дуже гордому і славному місті. Переяслав нині перейняв славу в дуже багатьох українських міст. Я багато спілкуюсь з людьми і ні разу не бачила тут і не почула промосквофільського духу і виправдання дій агресії росії. Низько кланяюсь вам і дякую за те, що сьогодні в цьому залі так багато молодих людей» – саме такими словами розпочала зустріч Наталія Язорівна, після чого презентувала загалу унікальне явище в сучасній українській літературі – свою нову книгу-поему «Сковорода» та попередню працю «Грім для сірої маски». Поза тим, ексклюзивно презентувала новий цикл поезій написаних вже під час повномасштабної фази війни. Ті, яким ще належить побачити світ у друкованому вигляді.
«300-річчя Сковороди – це надзвичайна дата. Свого часу, перед 200-річчям Шевченка я була редактором великої шевченкіани, найвагоміших досліджень по Тарасу Григоровичу. Був час коли я настільки вжилася в його образ, що Шевченко мені, навіть, снився. Я чула його голос і він різниться від тої електронної версії, яку ви чули в мережі. Мій чоловік, Джеймс Мейс, називав «Кобзар» таємною зброєю українців, бо сили і духу цієї книги мало хто з іноземців може збагнути. Мені було дуже кривдно – я настільки мріяла про цю дату, так думала що буде масштабне відзначення, вийде повне зібрання його творів, буде багато іноземних гостей – хотіла, аби «Заповіт» почули всіма мовами світу. Не вийшло у зв’язку з відомими подіями, які спіткали країну у 2014 році – країна була в напрузі, і ця тема дещо забулася. Нині рік Сковороди – нашого перворозуму, і попри війну і втрати, ми стали мудрішими. Я дуже рада що не зважаючи на болячки і кривди ми повертаємося до Григорія Сковороди і відзначаємо 300 років як наше велике національне свято. Хай не на площах чи оперних театрах, а в підвалах – я знаю, що ви запам’ятаєте ці вечори і передасте цю пам’ять своїм дітям» – поділилася роздумами пані Дзюбенко-Мейс.
Сковорода є описаним поетами та дослідниками та поетами, його постать має багато тлумачень. Наталія Язорівна зазначає, що її нова праця є саме поетичною спробою осмислити життя та творчість Григорія Сковороди через призму сучасності, призму нашого непростого сьогодення. Зазначає, що її працю не слід сприймати як таку, що дасть відповіді на всі питання, а одні питання, які виникли у авторки впродовж роботи над нею і з якими вона приходить до читача.
Поза роздумами про Савича «червоною ниттю», яка пронизувала усю зустріч, була розмова про Україну в контексті боротьби з абсолютним злом, яке нині уособлює рашизм, і пошуки істини щодо того, що хвилює українців і що в усі часи залишається головним і вічним. Прочитувалося це і в питаннях присутніх.
300-річчя Сковороди – це про ідею свободи в її різних вимірах, тому у ці дні університетський простір наповнюється світом та світлом Григорія Сковороди, що вже 300 років перемагає темряву.
