Щасливий, хто мав змогу знайти щасливе життя.
Але щасливіший той, хто вміє ним користуватись.
Григорій Сковорода
Як часто ми замислюємося про цінності свого життя? Здавалось би, живемо собі добре, та й годі. Створюємо сім´ю, будуємо будинки, народжуємо дітей, ходимо на роботу, досягаємо успіхів, реалізовуємо матеріальні бажання, однак бажаної цілісності не відчуваємо.
Досить часто ми настільки заангажовані суспільством, що не здатні відрізнити свої істинні цінності від нав´язаних. А коли починаємо працювати над собою і вже ніби розуміємо, що хочемо і готові вчинити інакше, а не так як очікує оточення – підкрадається страх неприйняття себе іншими і в результаті підвищуємо рівень фрустрації знову і знову.
Ми такі хороші, коли зручні для інших, правда? Задаймо собі запитання, як часто ми опираємося лише на власні відчуття при прийнятті рішень і не радимося з іншими, щоб врахувати їхню думку? Як часто ми намагаємося спрогнозувати реакцію тієї чи іншої людини на наші дії і ніби подумки підлаштовуємо їх для «прийнятної» реакції? Як часто ми замислюємося про своє «ідеальне життя», а не те, яке проживаємо?
Декілька років назад я потрапила в автомобільну аварію після якої замислилася над цими запитаннями і отримала для себе гіркі відповіді. Де «Я» у всьому, що роблю? Куди йду і для чого ці всі досягнення? Що я залишу після себе і яка цінність мого існування для світу? Невже я і далі буду викладатися заради реалізації амбітних планів інших людей? І яке було моє полегшення, коли я згадала про що мріяла в юності, ким хотіла стати, що для мене дійсно важливо отримувати від життя. В якусь мить я почала сприймати для себе світ і все що в ньому відбувається інакше. Я взяла авторство у свої руки. І це не тому, що подорослішала чи стала розумнішою, а тому що усвідомила, що в мене лишилося одне життя. Бо як казав Том Гіддлстон: «У всіх нас є два життя. І друге починається тоді, коли ти розумієш, що воно в тебе лише одне.» І потрібно прожити це своє життя згідно своїх власних цінностей. Деякі з них це «бути на своєму місці», любити і вміти давати любов, займатися тим, що подобається, не боятися помилок, не вагатися і не жалкувати, не стримувати себе і вміти говорити «ні». Не уникати проблем, а проживати їх сповна. І головне, не намагатися подобатися всім, я ж не картина. Я художник свого життя. У кожного після життя залишиться своя картина. Стане моя картина відомою чи збережеться у пам´яті моїх дітей залежить від мене, але для мене це не важливо. Бо час стирає все, як не страшно це не звучить. Тому я вирішила жити сьогодні, жити не за для красивої картини, а заради того, щоб просто жити своє життя і робити щось корисне для інших. Так я ступила на шлях психології. Однією із моїх важливих життєвих цінностей є підтримка інших у пошуках та розумінні себе.
Слухайте себе, іншого шансу не буде!
Світлана Паюк,
магістрантка кафедри психології, гештальт-терапевт у процесі навчання
