Рівно 36 років тому, 23 червня 1986 року, Університет Григорія Сковороди в Переяславі розпочав свою діяльність як Переяслав-Хмельницький філіал Київського державного педагогічного інститут імені О. М. Горького. Рівно 36 років альма-матер виховує не лише справжніх професіоналів і фахівців високого рівня, а й достойних синів і доньок України, гідних, талановитих особистостей. Рівно 36 років сковородинівська родина продовжує і примножує свої славні традиції, за які ми усі так любимо цей заклад освіти.
А яким університет був раніше? Чи завжди він мав такий вигляд, як сьогодні? Як проходив навчальний процес в закладі багато років тому? У цій публікації ми зібрали найцікавіші факти про такий рідний для кожного з нас університет. Давайте разом поринемо у минуле – таку історію університету вам навряд хтось розкаже.
Старожили альма-матер з легкістю пригадають, що головний корпус Університету Григорія Сковороди в Переяславі почали будувати у 1984 році. А втім, чи усім відомо, що спершу для його побудови розглядали дві локації – на нинішньому місці (мікрорайон «Підварки») та за хлібзаводом (у мікрорайоні «Левада»). Згідно тодішніх генеральних планів міста, в Підварках мав бути побудований військовий збройний завод, а місто Переяслав розраховували для проживання 300 000 мешканців й, більше того, до нього навіть мали прокладати залізницю. Коли плани змінилися, обрали другий варіант побудови нашого закладу.
Де починається вулиця Сухомлинського? УГСП прописаний на вулиці Сухомлинського, і іноді у деяких сковородинівців складається хибне враження, що ця вулиця має виключно чотири споруди – головний корпус, два студентських гуртожитки та т. зв. викладацький будинок. Тоді чому нумерація починається з 30-го номера? Насправді вулиця Сухомлинського починається біля «танку» і йде в бік польової стежки якою, за сприятливої погоди, можна дійти до альма-матер. За попереднім старим планом міста це мала бути повноцінна вулиця – вона мала починатися біля танку, проходити повз пам’ятник Григорія Сковороди, і курсувати як мінімум до нинішнього магазину «ПереХрестя» (донедавна – «Любава»). Здивовані? А що, якщо ми вам скажемо, що по цій вулиці мав би ходити трамвай. А втім, як казали в одній пострадянській телепередачі, «це вже геть інша історія».
Коли з’явився «Стогніївський шлях»? Іноді нам здається що він існував чи не всю історію міста, проте це не так – його спорудження та поява датується 1990-92 рр. До цього одна зі стопканих стежок від «підварського моста» йшла в бік лугу та виходила до альма-матер трішки правіше від нинішнього місця для паління, якщо дивитися з боку університету.
Хто був до Стогнія? Усі ми звикли до того, що першим ректором нашого університету офіційно вважається Іван Петрович Стогній. А втім, аксакали закладу в жодному випадку не дадуть забути сучасникам про першого директора Переяслав-Хмельницького філіалу КДПІ ім. О.М. Горького Миколу Тараненка. Саме він, свого часу, опікувався спорудженням майбутніх перших інститутських приміщень, прикладав перших зусиль для забезпечення майбутнього інституту необхідним устаткуванням і обладнанням. Це він запросив на роботу своїх колег з аспірантури та обдарованих молодих педагогів місцевого педучилища, зокрема: Віктора Куйбіду, подружжя Коцурів та Потапенків, Миколу Ляшка, Олену Борисову, Василя Васенка та інших. Себто Миколу Петровича в жодному разі не варто забувати чи відносити на другий план, коли ми говоримо про народження закладу.
Перші комп’ютери. Нині цивілізований світ, видається, досяг епогею своєї цифровізації та комунікаційних можливостей. А втім, на подив наших юних читачів, так було не завжди, та й комп’ютери, як то кажуть, не одразу були такими швидкими як нині. Перші ПК «Електроніка», які отримав університет у 1990 році були чорнобілими, і лише за рік – у 1991 році університет отримав 12 кольорових ПК «Yamaha». Спершу вони розміщувалися на кафедрі педагогіки, теорії і методики початкової освіти.
З 1991 до 1997 року в гуртожитках працювали ліфти. Студенти так раділи цьому внутрішньобудинковому транспорту що, не зрідка, їздили в ньому по десятеро. Відтак з часом троси почали «стрибати» і, з часом, запотребували ремонту. Відтак на якийсь час їх зупинили. У зв’язку з певною бюрократичною тяганину, яка виникла з цього приводу і причини якої вже не вдасться пригадати достовірно, дротоходи в гуртожитках більше так і не запустили.
Перші спеціальності. Сьогодні УГСП може вразити майбутнього вступника розмаїттям з понад тридцяти спеціальностей на семи факультетах. А втім вони з’явилися в альма-матер далеко не одночасно – серед перших спеціальностей були «Початкова освіта» (4 групи), українська та російська філологія (2 і 1 група відповідно) та фізична культура (2 групи).
Перший фотолітописець. Невід’ємною частиною нашого закладу у всі часи були фотографи – саме вони вели фотолітопис закладу, за яким ми нині можемо наочно переглядати яскраві «фотоспалахи», що зафіксували моменти з його історії. Своїми світлинами в історію закладу вже у 2000-х роках вписані Віктор Сокол та Сергій Коваленко, проте найпершим фотографом університету був Олександр Скиба. Його фотолабораторія знаходилася на ІІІ поверсі головного корпусу, у 308-му кабінеті, де нині вершать долі студентів під час сесії Василь Якуба та Ярослав Щоголєв.
Іспит автоматом – так було. Нині Університету Григорію Сковороди в Переяславі не притаманна здача іспитів автоматом, як це, часом буває в інших університетах чи фільмах. Але так було не завжди. Приміром, ще у 1994-1995 рр. навчання на педагогічному факультеті (його тоді очолював Віктор Куйбіда – прим.авт.) іспит з предмету «Землезнавство» у професора Бориса Чернова зараховувався лише після проведення «Мінерал-шоу» – тодішні студенти (а мова про 3 групи по 30 осіб – прим.авт.) усім внутрішньофакультетським потоком готували концертну програму та ставили три різні казки про мінерали. Обиралася дата яку чекали усі, і в другій половині дня проводили концерт. За спогадами очевидців, зал був більш ніж заповнений – кажуть, що на сходах було майже неможливо стати чи пройти. Після такого виступу професор Чернов виставляв усім в заліковки виключно позитивні оцінки. Про білети чи зайві питання вже мова не йшла. Зазначимо, що після такого дійства багато хто зі здобувачів залишався грати в КВК і надалі вписував себе у історію закладу.
Перші учасники КВК у ХХІ столітті. Поміж тим, про КВК – клуб веселих і кмітливих, який до останніх років був однією з найголовніших культурних подій закладу. Чи пригадають старожили команди, які запалювали університет на початку 2000-х років? «Твіст», «ЛСД», «Аксіморон», «БТР», «Красные дьяволята», «Віа Гра» та «Хрещені діти» та інші.
А тепер усе інакше. На IV поверсі 409 аудиторія була першим кінозалом університету, перші спортивні зали – нинішній деканат ФПОММ та аудиторії біля нього.
Як вступали Клички? Серед найвідоміших випускників університету нам найперше згадуються славнозвісні брати Клички. А чи знали ви, що Віталій вступав до альма-матер вже у статусі чемпіона світу з кікбоксингу серед юніорів, а його молодший брат Володимир за рік – так склалося, що він здавав вступні іспити з поламаною ногою.
А чи знали ви, що раніше сковородинівцям не потрібно було шукати розваг за межами університету? Дискотеки проходили прямо у підвалі навчального корпусу №2. Спершу вони називалися «Альта», а згодом – «Атлантика». Саме там студенти знайомилися з хітами 1980 – поч. 2000-х рр.
рр. Переконані, що серед читачів цієї публікації є ті, хто запалював на цих вечірках під треки Boney M.
Перша читачка бібліотеки. Здається, сковородинівський простір було б складно уявити без книгозбірні закладу. Та чи знаєте ви, хто був її першим офіційно зареєстрованим читачем? У 1986 році перший формуляр було оформлено на керівницю школи психологічного консультування «Ресурс», співкоординаторку асоціації «Медична та психологічна реабілітація», завідувачку кафедри психології, кандидат психологічних наук, професорку Галину Хомич.
Славною традицією книгозбірні закладу є настінні автографи гостей УГСП, які вони традиційно лишають у інформаційно-ресурсній залі «Чумацький шлях». Та чи пригадає хтось, коли з чийого розчерку почалася ця традиція. Це був автограф випускника університету, всесвітньовідомого боксера, олімпійського чемпіона з боксу у надважкій ваговій категорії, чемпіона світу з боксу у важкій ваговій категорії за версіями WBO, IBF, IBO, The Ring та WBA Володимира Кличка. Він поставив його 11 березня 2009 р. під час візиту до рідного університету. Зараз на стіні налічується більше 70 підписів від найвідоміших гостей університету з усіх куточків України та світу. До слова, традицію закладену бібліотекою продовжує й Наукове товариство університету та відділ інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю – на дверях підрозділу з жовтня 2017 року можна нарахувати більше тридцяти підписів. Тут цю традицію відкрив сучасний український письменник Андрій Кокотюха.
Незмінний комендант. З різних причин можна збитися з рахунку, скільки комендантів змінилося в гуртожитку №1 лише за останні десять років. А втім кілька поколінь сковородинівців точно впізнає Миколу Каплюка – він незмінний комендант гуртожитку №2 з 9 вересня 2003 року. Наступного року Миколу Порфирійовича слід привітати з 20-річчям на посаді.
Найбільша кількість студентів. Більше 7 тисяч студентів навчалося тут у 2006-2007 навчальний рік. Сподіваємося, ці золоті часи неодмінно повернуться, адже за кожним спадом неодмінно слідує зростання.
А чи знали ви, що між І та ІІ корпусом не планувалося переходу? Лиш після наполегливих перемовин ректора з керівником будівельної бригади він з’явився, за усною версією, «аби дівчата не мерзли бігаючи на заняття з фізкультури».
А тепер усе інакше. Лише ті хто навчався чи працював в університеті на зорі його появи пригадають, що з 1986 року по 1988 рік їдальня університету знаходилася в центрі ІІІ поверху, а кабінети і кафедри були кухнею, складами та залами для прийомів їжі студентами та викладачами. ІІ поверх був бібліотекою. А потім
Танцювальний клас на місці бухгалтерії. На початку 2000-х рр. на факультеті педагогіки та психології готували хореографів (керівник дитячих хореографічник колективів) – це була окрема спеціалізація у психологів та дошкільників. У 2000 р. в закладі викладачкою Ларисою Мреквою був започаткований хореографічний ансамбль «Акварель», потім з колективом працювали Алла Мельник та Наталія Чупрун. Ансамбль проіснував 5 років, а танцювальний клас знаходився на місці нинішньої бухгалтерії закладу. Тепер зрозуміли, звідки там таке велике дзеркало?
Щиро бажаємо усій сковородинівській родині нових наукових звершень і відкриттів, блискучих ідей і їх успішного втілення, збереження і примноження накопиченого унікального досвіду, оптимізму, талановитих і відданих студентів, професійних випускників, гідного продовження і розвитку славних традицій університету! Маємо надію, що Україна найближчим часом переможе у цій жорстокій війні і усі ми нарешті зустрінемося в стінах рідного університету.
