«Позаяк росія веде проти нас інформаційну війну, чіткість патріотичної позиції і правдива інформація в соцмережах та месенджерах – це наша зброя на цьому фронті», – переконана професорка кафедри української і зарубіжної літератури факультету української та іноземної філології, доктор педагогічних наук Ганна Токмань, яка щоденно, від початку повномасштабного вторгнення рф в Україну, веде колонку на своїй сторінці у Facebook. Її короткі тексти становлять відгуки на важливі події, містять як їх аналіз, так і безпосередню емоційну реакцію авторки.
Ганна Леонідівна є однією з найактивніших викладачів Університету Григорія Сковороди в Переяславі, які нині відстоюють позицію українців на просторах Інтернету.
Учена і громадська діячка, яка брала участь у створенні і функціонуванні Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка, Народного руху України, у подіях Помаранчевої революції і Революції Гідності, виявляє патріотичну позицію і віру в Перемогу України у російсько-українській війні, що точиться з 2014 року:
«Наш Гімн пророчий, як і має бути. Слова 2-го куплету нині оживають, розгортаються на очах. «Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону, В ріднім краю панувати не дамо нікому. Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє, Ще у нашій Україні доленька наспіє». Відважні воїни йдуть щодня у криваві бої – безстрашно й уміло б’ють ворога; українці в окупованих містах і селах не дають панувати над їхніми душами – протестують, не коряться наказам рашистів. Усі вірять, що завдяки ЗСУ та підтримці всієї нації Україна ще всміхнеться і заживе щасливо! Доля орків, яку вони гадали нав’язати й нам, – рабство, існування без совісті й честі! Українська доленька – Свобода і Гідність, європейська культура і рівень життя».
Напрями її роздумів актуальні й різноманітні: передовсім становище на фронті, підтримка ЗСУ та всіх інших військових формувань України:
«Ми бажаємо воїнам того, заради чого вони ризикують життям, – переможного бою. Наші герої – це ті, хто взяв зброю, залишив домівку, виконує накази командира, іде в бій. Непокори з Україною в серці! Герої спротиву – залишенці в окупованих містах і селах, які виходять на мітинги, виявляють протест. Збережіть життя інших! Всі інші їм допомагають, часто теж героїчно, як медики, рятувальники, пожежники, волонтери… Дорогі наші герої! Успіху в бою! Непокори! Збережіть життя інших! І поверніться живі!».
Незрідка професорка висвітлює і ситуацію в окупованих ворогом містах і селах. Її дописи часто мають дискусійний і критичний характер: українська вчена відповідає російським інтелігентам, викриває їхнє лицемірство та антигуманність, критикує відсутність правдивих оцінок війни з уст деяких західноєвропейських інтелектуалів:
«Є зарубіжні ворони, які каркають про неминучу капітуляцію України (відкритий лист групи «інтелектуалів» з Німеччини), а є друзі, котрі об’єктивно оцінюють ситуацію на фронтах і все більше допомагають, бо впевнені: Перемога буде за нами».
«Сьогодні ми порівнюємо фашистів і рашистів – у способі окупації, у дотриманні законів війни. Путін намагається переплюнути Гітлера, довіри йому немає ні в чому, російський народ мовчить або підтримує – одурений, бо сам «обманываться рад». Білий світе, знайди спосіб урятувати наших дорогих українців!», – пише авторка блогу про Маріуполь.
У постах також піднято питання політичних режимів:
«Ви сумуєте за сильною рукою? У «сильної руки» може бути божевільна голова і камінь замість серця. Так вже сталося. Цінуймо демократію, бережімо свою Конституцію, будьмо активними громадянами. Війна і за це, українці не стануть рабами, жодний авторитарний режим тут не пройде».
Як педагог і літературознавець, Ганна Токмань природно висвітлює культурологічну сторону подій: вона нагадує імена письменників, які народилися, творили на територіях, де ведуться бої, цитує їхні твори, стверджуючи, що книги також воюють, міркує про нові завдання, як стоять перед національною освітою. Як зазначає Ганна Леонідівна, література – це незриме світло, яке дає нам змогу побачити минуле, сучасне, майбутнє.
Професорка навіть дає професійно-філологічні поради для ЗСУ та іншим формуванням й органам забезпечення оборони держави: «…візьміть на роботу високофахового філолога, бо потрібно редагувати тексти, які оприлюднює Генштаб, вони буває хибують на невдале мовне оформлення. У фразі, яка повторюється щодня, «Тривають наступальні дії противника у Східній операційній зоні з метою розгрому угруповання Об’єднаних сил…» невдалою є лексема «розгром»: вона має позитивне емоційне забарвлення, що відповідає риториці рашистів. У сьогоднішньому роз’ясненні «Що стосується чуток щодо начебто «незамінування» Чонгару, повідомляємо. Міст було заміновано, але нам протистояли переважаючі у 15 разів сили противника» відсутня логіка, з точністю до навпаки: якщо переважаючі сили, то їх і слід зупинити замінованим шляхом. Чи не так? Бажаю добра, професіоналізму у всьому. Будьмо уважними до слова, воно нині також зброя».
А головне – Ганна Токмань закликає не занепадати духом і вірити в нашу перемогу:
«Живемо у час великого героїзму і великих трагедій. Захоплюємося вірністю Україні, саможертовністю і хоробрістю наших воїнів. Болить серце за полеглих у бою, поранених і полонених військових; убитих, катованих, ув’язнених цивільних, за дітей… Кожному з нас треба вистояти – і фізично, і духовно. Наказую собі: стій, не здавайся, витримай! Ти – часточка України: витримаєш ти (нас мільйони) – стоятиме Україна. Вір в армію: їй найтяжче, не хилися. Єднаймося і підтримуймо одне одного. Рисою ментальності українців філософи (Ада і Ігор Бички) називають антеїзм: наче Антей (він був сином бога моря і богині землі – як Україна з її морями і полями), ми маємо невичерпне джерело сили в землі, любимо її, квітчаємо, захищаємо. Василь Стус писав про рідну землю як про живу воду: «О земле втрачена, явися Бодай у зболеному сні І лазурове простелися, Пролийся мертвому мені!» Рідна земля буде звільнена нашими героями, ми вистоїмо».
Прес-центр кафедри української і зарубіжної літератури та методики навчання
