У минулу суботу, 4 вересня 2021 року, на Переяславщині завершився шістнадцятий тур чемпіонату Переяславщини з футболу. Серед інших перемогою у ньому відзначився й футбольний клуб «Матадор», сформований на базі Університету Григорія Сковороди в Переяславі. Забивши п’ять влучних м’ячів він тріумфально завершив матч з дівичківським «Дніпром». Станом на нині до розв’язки цьогорічного чемпіонату лишається ще два тури, і у разі якщо вони будуть успішними для сковородинівської команди вона стане новим чемпіоном району. Ми поговорили з тренером та футболістом «Матадору» Юрієм Кривенком про те, чим живе клуб з університетською пропискою нині та якими є його плани на найближчу перспективу.
– Юрію Олександровичу, найперше, розкажіть усім, хто, може, лише щойно дізнався що в університету є свій футбольний клуб про те, хто ж саме у нашій команді?
– Насамперед у нашій команді люди, які мають безпосередню причетність до університету – це виконуючий обов’язки ректора, доктор історичних наук, доцент Віталій Коцур; проректор з наукової роботи та інноваційної діяльності, кандидат історичних наук, доцент Василь Дудар; викладачі кафедри спортивних ігор факультету фізичної культури, спорту і здоров’я Юрій та Роман Кривенки. Є тут студенти та випускники університету, зокрема аспірант Денис Цапук, брати Владислав та Ярослав Демчуки (останній наш випускник – прим.спврзм.). Є місцеві хлопці – майбутні випускники шкіл, які з нами тренуються. Висловлюємо сподівання на те, що вони теж стануть нашими студентами та обличчями нашої команди. Є легіонери Максим Сутула та Дмитро Мануйленко – хлопці, які «на добру голову» сильніші за нас і займаються на професійному рівні тренерською діяльністю. До слова, у цьому році вони стали здобувачами нашого університету, бо їм потрібна освіта задля того, аби надалі працювати з дітьми. Загалом, під моїм керівництвом тренується близько двадцяти осіб.
– Чи вплинула пандемія на тренувальний і інші процеси в команді?
– Звісно ж, вона на всі процеси вплинула. Відверто кажучи, тренувальний процес був важкий. Бували моменти коли взагалі не тренувалися. Також не було ігор вдома – справа у тім, що минулоріч нам не дозволяли грати в межах міста. Усі матчі відбувалися лише в селах. У 2021 році все вже, наче, більш менш – навіть на нещодавній матч збірної запустили десь півсотні тисяч людей. Тому сподіваємося що все буде гаразд, і якихось перепон надалі не виникатиме вже.
– Позаяк ви обмовилися, що в складі команди є керівники університету та викладачі, то поділіться секретом – як усім вдається поєднувати щільні робочі графіки з тренувальними?
– Намагаємося збиратися на університетському стадіоні двічі на тиждень – у вівторок та четвер о 18:00, тобто вже за межами робочого часу. Тренування триває півтори години. За самим полем наглядаємо, виходячи з наших можливостей – косимо його, підсіваємо, удобрюємо, вкатуємо, підмальовуємо. Складно це робити без якоїсь значної підтримки, зокрема й фінансової.
– А де знаходите цю підтримку, і на що вона спрямовується?
– Підтримка потрібна для того, аби грати на будь якому рівні. Завжди маємо значні витрати на переїзди, пальне для косіння газону. Якраз дякуючи керівництву Університету, яке завжди йде нам на зустріч і допомагає, у нас все це виходить. Постійно розширюємо нашу партнерську і спонсорську базу. Нам дуже в цьому допомагає Віталій Вікторович Коцур, якому вдалося знайти певних людей, які чим можуть нам допомагають. Але тут мова не йде про якесь серйозне фінансування. Приміром, одні з них перед кожною з ігор постачають нам питну воду, інші дають пальне, чи купують комплекти форми (дві з них придбано університетом – дод.спврзм.), або допомагають інакшим чином. Сезон йде до завершення, і наш результат хай і не найвищий, проте, думаю, виправдовує докладені усіма зусилля.
– Ми зустрічаємося з вами після чергового успішного туру чемпіонату Переяславщини з футболу, з результатом якого ми вас, принагідно, вітаємо. Розкажіть будь ласка, як проходить турнір і чим живе клуб станом на нині?
– Звісно ж, уся увага і наша, і усіх місцевих прихильників футболу, ще від весни прикута до цього чемпіонату. Перед початком сезону ми поставили собі за завдання виграти його. Станом на нині, наша команда вже зіграла 14 матчів. Переважна більшість з них, за виключенням двох програшів і однієї нічиї, була для нас переможною. Граємо по коловій системі – по двічі з кожною командою, вдома і на виїзді. Себто, якщо у нас дев’ять команд в турнірі, то мова йде про 16 ігор. Поки знаходимося на першому місці, і зараз нам лишилося зіграти ще дві чемпіонські гри. Найближча з них відбудеться у прийдешню суботу, 11 вересня – гратимемо з минулорічним чемпіоном «Дем’янцями» на виїзді. Команда сильна, нам буде не просто. Хочеться сподіватися на добрий фінал поєдинку, бо вдома нам цю команду вдалося обіграти. Надалі, за коловою системою, будемо грати з «Семенівкою», з якою в неї в гостях зіграли в нічию. Звісно ж, хочеться виграти, бо минулоріч ми брали участь лише вперше й зайняли п’яте місце. Загалом, сподіваюсь, цьогоріч вже, як мінімум будемо «в призах», а як максимум виграємо чемпіонат. Принаймні, зараз все ще попереду, бо розіграш місць і медалей відбувається у останніх двох турах.
– А як склалося з чемпіонатом області?
– Так, цьогоріч ми приймали участь у Кубку області. Там олімпійська система проведення яка базується на вибуванні команди у разі програшу. Ми зіграли два матчі – з командою вищої ліги, борщагівською «Софією» та броварською командою «Калинівка», де зазнали поразки хоч і трималися достойно. Команди дуже хорошого рівня, достатньо укомплектовані. Нам направду було досить складно. Але оцей перший раз дав нам нагоду відчути рівень обласного чемпіонату. Як буде наступного року – побачимо. Не все залежить від нас, бо потрібне і сприяння влади, і фінансування. Без цього ніяк. Але готовність є, і кістяк команди теж вже сформовано. Якщо ще додамо три-чотири футболісти, то зможемо абсолютно достойно грати на цьому рівні.
– А група підтримки у такої молодої команди вже викристалізувалася?
– Помічаю, що так – з’являється ота армія вболівальників, яку повинна мати справжня команда. Зараз жителі Підварок, зокрема старше покоління навіть, досить активно почали приходити на наші матчі. Я був приємно здивований, бо раніше такої підтримки на моїй практиці не спостерігалося. Також ми з братом Романом, як ви знаєте, тренуємо дітей, тому багато наших вихованців теж приходять аби повболівати за своїх тренерів. Певно, за час карантинних обмежень усі трохи засумували за футболом, тим більше непоганого рівня – його, до слова, демонструють усі три міські команди. Залишається сподіватися, що з кожним роком наша аудиторія лише більшатиме.
– Як ви сказали, місто має аж три команди – ви конкуруєте лише на полі, чи й в житті якісь прояви є?
– Виключно на полі. Поза грою ми разом і переглядаємо футбольні матчі, і обговорюємо футбольний процес, і граємо, буває, в інших командах разом. Хтось з нас зустрічається на обласному рівні. Я вважаю, що всі люди які займаються футболом мають товаришувати, і бути суперниками лише на полі.
– Наостанок. Що скажете вболівальникам та тим, хто хоче потрапити до команди?
– Хочеться, аби футбол в нашому університеті невпинно розвивався і якомога більше людей приходило і вболівало за команду, яка презентує наш університет. Усіх запрошую на наші матчі. Також слідкуйте за нами у соціальних мережах – ми намагаємося їх активно вести, демонструвати нашу статистику, ділитися новинами, викладати відео зіграних матчів та анонсувати прийдешні. Усі хто хоче долучитися до команди безпосередньо – вище я вже розповів про графік тренувань, які відбуваються на стадіоні. Якщо маєте бажання і вміння – приходьте, ми усім приділимо увагу і подивимося чого ви варті. Ми рухаємося в правильному напрямку, тому коли буде результат, думаю, люди на футбол підуть.
Розмову вів Максим Левченко
