У четвер, 15 липня 2021 року у стінах Університету Григорія Сковороди в Переяславі відбувся науково-практичний круглий стіл на тему «Вивчення питання перейменування міста Володимира-Волинського (досвід повернення місту Переяслав його історичної назви)».
Головною метою зустрічі був обмін досвідом з питань повернення історичної назви давньоруським містам України – Переяславу, який до 2019 р. іменувався Переяслав-Хмельницький та Володимиру, який нині іменується як Володимир-Волинський. У обговоренні дискусійних питань взяли участь науковці, представники місцевої влади з обох міст, представники культури, громадські діячі.
Серед учасників круглого столу були: доктор історичних наук, доцент кафедри публічного управління та адміністрування, декан факультету гуманітарно-природничої освіти і соціальних технологій, виконувач обов’язки ректора Університету Григорія Сковороди в Переяславі Віталій Коцур; доктор політичних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, голова ПП ««Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»» Микола Томенко; кандидат історичних наук, генеральний директор Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» Олексій Лукашевич; викладач кафедри публічного управління та адміністрування Університету Григорія Сковороди в Переяславі Валентина Губенко; кандидат історичних наук, професор кафедри історії і культури України та спеціальних історичних дисциплін Університету Григорія Сковороди в Переяславі, заступник генерального директора Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» з наукової роботи Олександр Колибенко; міський голова Переяслава 2014-2020 рр., депутат Київської обласної ради Тарас Костін; кандидат історичних наук, викладач кафедри історії і культури України та спеціальних історичних дисциплін Університету Григорія Сковороди в Переяславі, депутатка Переяславської міської ради Руслана Потапенко; міський голова Переяслава 2006-2010 рр., голова ГО «Відродження Переяслава» Іван Якименко; начальник управління економіки виконавчого комітету Переяславської міської ради Василь Гайдак; депутат Володимир-Волинської міської ради Павло Горошкевич; заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів Володимир-Волинської міської ради Андрій Гудим; головний спеціаліст відділу зв’язків з громадськістю та засобами масової інформації виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради Тетяна Ізотова; заступник начальника управління «Центр надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради Юлія Крижановська; начальник управління освіти, молоді та спорту виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради Вячеслав Петрук; заступник міського голови Переяслава з питань діяльності виконавчих органів ради (соціально-гуманітарного напрямку) Оксана Степаненко; перший заступник міського голови Переяслава з питань діяльності виконавчих органів ради Анатолій Фесенко; кандидат історичних наук, доцент кафедри політології Університету Григорія Сковороди в Переяславі Леся Коцур; кандидат історичних наук, науковий співробітник Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» Ігор Гайдаєнко.
По завершенню засідання члени круглого столу дійшли до певних висновків: з точки зору державотворення, такі давньоруські міста як Переяслав і Володимир мають важливе історичне, ідеологічне, культурне, духовне й політичне значення й покликані позбутися ідеологічних конструювань попередніх епох. Як відомо, у період існування Київської Русі, окрім центру – Києва, на її території виникли такі важливі політичні центри як Переяслав (907 р.), Володимир (988 р.) та ін. Пізніше, з початком дроблення Київської Русі на території сучасної РФ виникли ідентичні українським містам – міста Владимир (1108 р.) та Переяславль (1152 р.). У міру того як зміцнювалося спочатку Московське князівство, а пізніше й Російська імперія, перед російськими царями постала необхідність зберегти історичну тяглість своєї державності. Розв’язати цю задачу можна було кількома способами: по-перше, фізично приєднати до своїх кордонів історичний центр Русі (Київ, Чернігів, Переяслав, Володимира та ін.), що й робилося у наступні історичні періоди; по-друге, переписати історію. Переписування історії, необхідне було на випадок унезалежнення українських земель від Росії. Однією з технологій переписування історії є зміна топонімічних назв. Ці практики потребують надзвичайної ідеологічної майстерності. Так, ще у далекому 1911 р. княже давньоруське м. Володимир (988 р.), що на теренах України, було перейменовано на Володимир-Волинський, буцімто задля того, щоб відрізнити його від російського м. Владимир (1108 р.). Суть цієї технології полягала у тому, щоб закріпити в суспільній свідомості ідеологічну установку про історичну значущість цих міст. Зокрема російське м. Владимир мало викликати асоціації безпосередньо з періодом Київської Русі, у той час, як український Володимир-Волинський мав асоціюватися виключно з періодом існування Галицько-Волинського князівства, яке утворилося майже на століття пізніше. Остаточно цю ідеологічну установку було закріплено у сталінський період, а саме під час звільнення міста (20 липня) від нацистських військ так званим «уточненням» назв міст від 9 серпня 1944 р.
Дещо схожою, але набагато ідеологічно складнішою є історія перейменування давньоруського м. Переяслава (907 р.). Як відомо, українське м. Переяслав було перейменовано на Переяслав-Хмельницький 12 жовтня 1943 р. Приводом для цього послугувало звільнення міста від німців 21 вересня 1943 р. Для закріплення «результатів перемоги» радянські ідеологи вирішили уславити місто іменем великого українського гетьмана Б. Хмельницького. Однак, у їхньому розумінні постать Б. Хмельницького мала виконати декілька завдань. По-перше, приставка Хмельницький мала закріпити у свідомості населення історичну давність міста тільки періодом національно-визвольної війни 1648-1657 рр., у той час, як російське м. Переяславль (1152 р.) – з добою Київської Русі, що автоматично додавало російському Переяславлю віку. По-друге, у проєкт постанови про перейменування Переяслава від 12 жовтня 1943 р. є свідченням того, що насправді цією подією остаточно закріплювався сталінський про міф «братні» російський і український народи.
У документі говориться так: «На Переяславській раді за пропозицією гетьмана Хмельницького одностайно, згідно з волею всього українського народу, навіки створено непорушний союз двох братніх єдинокровних народів – великого українського народу з великим народом російським…».
Ці два приклади є свідченням того, наскільки важливим для держав є історичне минуле. Пройшовши складний шлях Переяславу вдалося повернути собі історичну назву лише 30 жовтня 2019 р. Досвід боротьби Переяслава за свою історичну назву дає можливість зробити кілька важливих зауваг:
– По-перше, у свідомості широких мас український Переяслав знову почав асоціюватися з періодом Київської Русі (Х ст.), а не обмежуватись добою національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького, середини 17 століття;
– По-друге, давність українського Переяслава, спростовує російську тезу, про «старшинство русского народа»;
– По-третє, історична назва є зручнішою з точки зору побутового користування (заповнення документів, не потрібно скорочувати назву, нема плутанини під час листувань чи відправлення посилок тощо);
– По-четверте, процедура перейменування міста не несе фінансових затрат для населення.
І головне, поверненням історичних назв давнім українським містам і поселенням Україна не переписує свою історію, а лише відроджує її багате нашарування. Вважаємо, що свідомі, не байдужі українці у Володимирі стануть активними боротьби за своє історичне минуле.
Переміг Переяслав, переможе й Володимир!
Леся Коцур, кандидат історичних наук, доцент кафедри публічне управління та адміністрування
