У історії кожного народу знайдеться небагато книг, які він через віки зберігає й відносить до особливих, знакових, символічних, вважає їх своїми реліквіями та священними пам’ятками. Саме до таких належить «Пересопницьке Євангеліє», з нагоди 460-ої річниці створення якого, у минулу п’ятницю, 5 лютого 2021 року, в залі інформаційних ресурсів «Чумацький шлях» відбувся круглий стіл. На початку цього року бібліотека університету за підтримки когорти меценатів нашого міста придбала факсимільне видання «Пересопницького Євангелія», і саме на цей день припала урочиста церемонія його передачі книгозбірні. Відтак, долучитися до цього непересічного чину виявила бажання численна науково-педагогічна спільнота, охочі студенти та представників наукової та творчої інтелігенції міста, музейники, представники релігійних осередків громади. На те аби належно осягнути значення цієї події для нашої альма-матер направду знадобилося кілька днів, і от, нарешті, ми презентуємо повний та вичерпний репортаж з місця події.
На початку зібрання його ведучий, Олександр Молоткін, представив поважних гостей заходу та дозволив собі сміливо заявити про те, що нині справді знакова подія, адже вперше за 320 років в Переяславі наново презентують «Пересопницьке Євангеліє» – визначну рукописну пам’ятку староукраїнської літературної мови й мистецтва, яка є історично-визнаною й, безперечно, вдалою спробою передати першокнигу наближеною до народної мовою. Нині ця духовна святиня українського народу набула значення політичного символу нації – Президенти України під час своєї інавгурації присягають народові не лише на Конституції України, а й на Пересопницькому Євангелії, яке символізує історичні корені української духовності.
Найперше, мова пішла про те, що історія цього видання майже нерозривно пов’язана з історією Переяслава. Олександр Юрійович здійснив історичний екскурс та нагадав присутнім, що 16 квітня 1701 року гетьман Іван Мазепа подарував Переяславському кафедральному собору, збудованому власним коштом, цю безцінну книгу. «Євангелієм» повсякчас користувалися під час служби в Переяславському соборі. Коли ж українська церква остаточно підпала під вплив російського Синоду, а на переяславську кафедру стали призначати єпископів-росіян, Святе Письмо українського друку було передано до бібліотеки як «непотрібне для богослужінь».
Наприкінці XVIII ст. пам’ятка опиняється в бібліотеці Переяславської духовної семінарії, в якій 1845 року її побачив видатний поет Тарас Шевченко, коли за дорученням Київської археографічної комісії оглядав старожитності Переяслава. Відомо, що великий поет відзначав розкіш оздоби видання й українську мову тексту.
У 1862 році, після переведення духовної семінарії з Переяслава до Полтави «Пересопницьке Євангеліє» теж перевезли, а до наукового обігу його ввів український учений Осип Бодянський, випускник Переяславської семінарії. Він же й назвав його Пересопницьким – за місцем його написання.
Сплинуло багато років, коли у 2008-му Київська митрополія Української Православної Церкви спільно з Національною академією наук України та Видавничим домом «АДЕФ-Україна» випустили факсимільний варіант Пересопницького Євангелія, який, власне, і презентували цього дня в Переяславі. Задля відтворення повнокольорових пергаментних сторінок було знайдено папір, який цілком відповідає пергаменту за тактильними властивостями та фактурою – про це та багато іншого, від витоків до сьогоденного етапу оригіналу й перевиданого видання йшлося у годинній промові директорки підприємства «Видавничий дім «АДЕФ-Україна» Алли Істоміної.
На початку прийдешньої розповіді доповідачка передала вітальні слова від «улюбленої нами Роксолани», української акторки і телеведучої, народної артистки України, лауреатки Національної премії України імені Тараса Шевченка Ольги Сумської. Більше того – її безпосереднє звернення учасники події могли переглянути у відеоформаті.
«Я вважаю «Пересопницьке Євангеліє» першокнигою, адже це вражаючий за своєю красою і формою рукописний зразок староукраїнської мови. Відколи наші президенти складають на ній присягу на вірність українському народу ця книга стала четвертим символом державної влади в Україні, поряд з гербом, прапором та гімном. Я пишаюсь тим, що український народ протягом кількох століть зумів створити та зберегти унікальну святиню, яка є документальним свідченням існування української мови на наших землях, а отже – існування нашої нації. Передрук, який нині презентується в вашому університеті, дав змогу побачити цю книгу у багатьох країнах – читати та досліджувати її. Хочу, аби й в Україні більше знали про «Пересопницьке Євангеліє», читали і мали його в своїх бібліотеках, передавали дітям у спадок і дарували на весілля. Книга цього варта, друзі!» – зазначила іменита акторка.
Поміж іншим, Алла Олегівна зупинилася на історичних віхах, які розповідають про появу цього видання, місцю Євангеліїв у державництві, тенденції книгодрукування від Київської Русі до XVІ століття та «Пересопницького Євангелія» зокрема. «Мама» передруку торкнулася історії видання у сегменті його мандрів між містами і монастирями й соборами та іменитих людей, на яких першокнига, в той чи інший час, справила величезне враження і стимулювала до творчих пошуків.
У другій частині виступу Алла Істоміна більш детально зупинилася на тому, як доля звела з цим важливим проєктом саме її видавництво.
«Усе розпочалося у березні 1995 року, коли тодішній митрополит Київський і всієї України Володимир (Романюк) запросив видавця Ігоря Шпака з його тодішньою, нині покійною, дружиною на прийом – запропонував їм приступити до перевидання «Пересопницького Євангелія». Після благословіння очільника Української Православної Церкви Ігор Володимирович розпочав роботу над виданням. Під час поїздки до Швейцарії він заручається підтримкою найпотужнішого видавця факсимільних книг «Faximile Verlag Again», а комерційна пропозиція лише на додрукарську підготовку складає 1,5 мільйони швейцарських франків. Проте, коли пан Шпак повертається до готелю з переговорів він бачить по телевізору заворушення на Софіївській площі під час поховання Патріарха Володимира. Надалі його наступник не бачив за доцільне і не підтримав роботи по виданню «Євангелія». Аж у 2007 році, вже в особі митрополита Володимира (Сабодана) ми знайшли людину, яка розуміла цінність та важливість цієї книги. Саме він знайшов фінансові можливості аби видати наклад у 1200 примірників нашого факсимільного видання – воно вийшло до 1020-річчя від дня Хрещення Русі. Книгу презентували гучно як в Україні, так і поза її межами. Надалі помітили, що прочитати цю книгу можуть далеко не всі священники, бо задля цього слід мати дуже глибокі знання старослов’янської мови, а ми поставили собі за завдання передати видання, як то кажуть, «до крапки і коми». Ми навіть підібрали з п’яти закордонних зразків той вид паперу, який тактильно відповідав би оригіналу. Крім того, вчені затвердили нам палітуру, бо, серед низки інших відмінностей, тодішнє розп’яття різниться з тим, яке є нині. Також ми навмисне зберегли всі патени часу – видання є ідентичним тому, у якому вигляді воно дійшло до наших днів. Факсимільне «Пересопницьке Євангеліє» настільки правдоподібне, що наукова співробітниця яка працювала з оригіналом після роботи з нашим передруком навіть попросила помити руки – зізналася, що через передані патени часу їй здалося, що вона, як завжди, працює з оригіналом. Вищої оцінки нашій праці просто не може бути. Поміж тим, хоч ми це аж ніяк не моголи спланувати, оригінал і передрук ідентичні за вагою – важать 9 кілограмів. Таким чином, ми вважаємо, що своє завдання перед історією та нашими пращурами ми виконали на п’ятірку» – підкреслила поважна гостя, та розповіла про передумови появи книги-ключа «Пересопницьке Євангеліє: від витоків до сьогодення», яка вийшла друком у 2011 році і покликана пояснити зміст першоджерела українською мовою, порівняти його.
Надалі присутні протягом майже півгодини на великому екрані розглядали численні світлини, за кожною з яких ховалася своя історія чи то появи самої книги, чи то її презентації у Греції (зокрема, на Афоні – станом на нині видання має 19 з 20 тамтешніх монастирів має в своїх бібліотеках наше видання), Великій Британії (зокрема, у Оксфорді та Кембриджі), Австралії, Італії, у Ватикані або ж численних школах та університетах. Не зрідка й ціленаправлено видавці мають зустрічі з видатними особистями, які отримують примірник коштовної книги – Патріархи Варфоломій, Феофіл та інші, Папа Римський Франциск І, глава УГКЦ Святослав Шевчук, президенти України Леонід Кравчук та Леонід Кучма, президентка Литви Даля Грібаускайте – усіх і не злічити. Крім того, у Пересопниці, що на Рівненщині, є повноцінний музей, присвячений лише одній цій книзі.
Слід зазначити, що протягом всього виступу Алли Істоміної книга лежала на столі – усі охочі як до початку так і по завершенню зібрання мали змогу з ніжною обережністю погортати коштовну книгу, зробити з нею пам’ятний знімок. Охочих було направду багато – уже до вечора стрічки соціальних мереж заполонили світлини учасників круглого столу з «винуватицею події».
Наступним слово мав видавець, науковець, автор безлічі книг, справжня «людина світу» Ігор Шпак. Саме він був зачинателем цього направду історичного видавничого проєкту, і, безумовно, у цей день йому теж було що сказати учасникам круглого столу.
«У 1991 році, вже в новій Україні, усім нам треба було щось починати – ми й почали. Але наголосити нині хотів би на іншому. Коли я був у Великій Британії я побачив щось дуже важливе, але тоді не зрозумів що саме. І лише після зустрічі з вашим ректором я зрозумів, що ж я тоді побачив. Усі знають Лондон і Велику Британію, і знають що там науки немає – її зосереджено в Оксфорді. Є величезна американська наука – але де вона? У невеличких містечках. Усі кажуть як нам погано жити, і, мовляв, науки нема. А я думаю, що нині починається нова Україна – Україна, яка розпочнеться з малих містечок, яким є Переяслав. І це буде нова наукова ера України! Зрозумійте, це не ситуативна проповідь чи промова – це реальність, і це те, що ми бачимо сьогодні тут. У основі нашої книги лежить праця, і ми не чекали що прийде хтось і допоможе нам. Була велика кількість помічників, з різних країн. Усі розуміли, як це важливо для нас. Себто, це пам’ятник праці, яка повернулася туди, звідки почалася – в Переяслав. Сьогодні Ви починаєте дуже важливу програму для України – науку треба будувати не у великих містах, а з невеличких містечок, які їх оточують. І в цьому сенсі Переяслав дуже цікавий – я планую привезти сюди своїх друзів-фахівців з дуже важливих галузей, щоб вони читали вашим студентам лекції. Я людина дії, звик працювати – мене так навчили. Я хочу аби наша робота, найперше, була для молоді. Більше нічого не казатиму – краще ніж сказала Алла я й не скажу. Бо цей проєкт – це наше життя, яке не повинне припинитися з нами. Воно триває й продовжується в наших дітях та онуках. Поряд з тим, я вважаю, що ви наступники дуже цікавої ери для поки що працюючої країни, яка щоденно та щохвилинно працює аби ставати міцнішою. Усі ми будуємо нову країну, і лише від нашого ставлення до неї її можна збудувати – не словами, а діями. Ми з Аллою спільно підтвердили, що це можливо. Я буду дуже приємно вражений, якщо молодь з невеличких містечок, з Переяслава, з усібіч де є заклади вищої освіти «піде в світ». Але не на заробітки за кордон, а буде тут. Українці були є і будуть працюючою нацією» – переконаний Ігор Володимирович.
Наступним до слова був запрошений доктор історичних наук, професор, голова Національної спілки краєзнавців України, член-кореспондент НАН України, заступник директора з наукової роботи, завідувач відділу історії України XIX – поч. XX ст. Інституту історії України НАН України, Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат численних премій Олександр Реєнт:
«Нині ми присутні на державному заході. Багато разів буваючи в Переяславському університеті, я такого ще не пригадую, хоч усі заходи, які тут відбуваються, завше мають вірний україноцентричний задум. Нинішні гості університету це люди які здійснили подвиг. Усі ми згадали що ж таке – «Пересопницьке Євангеліє». Мені приємно, що викладачі, студенти і аспіранти, міська влада активно до цього всього долучається. Усе що нині ми бачимо має велике значення – «Пересопницьке Євангеліє» повернулося додому, і нині його буде встановлено на законне місце» – підмітив Олександр Петрович, та передав книжкові дарунки книгозбірні вишу.
Своїми думками з присутніми поділився й ще один гість – громадський і культурний діяч, історик, краєзнавець, журналіст, заслужений працівник культури України, дослідник української духовно-культурної спадщини, директор Міжнародного інституту афонської спадщини Сергій Шумило:
«Сьогоднішня подія дуже важлива, і вона вчергове засвідчує, що Університет Григорія Сковороди в Переяславі є спадкоємцем тих добрих трьохсотрічних освітніх традицій, які є тут. Повернення «Євангелія» до Переяслава – це дуже й дуже знаменна річ, хоча прикро, що іноді ми так мало знаємо про свою минувшину. Я все хочу назвати його «Переяславським», хоча, мабуть, це й допустимо, бо воно дуже тісно пов’язане з вашим містом. І тому воно не тільки Пересопницьке, а й Переяславське. Сподіваюсь, воно й справді займе тут важливе місце, і цілком можливо, що надалі на ньому приноситимуть присягу не лише Президенти, а й професорсько-викладацький склад» – промовив гість та, висловивши надію на подальшу співпрацю, подарував бібліотеці університету деякі свої видання присвячені спадщині Афону.
Історія творилася на очах присутніх, а слово тримав господар університету – доктор історичних наук, професор, Заслужений працівник освіти України, дійсний член (академік) Національної академії педагогічних наук України, ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі, заступник голови Національної спілки краєзнавців України Віктор Коцур:
«Моя місія, найперше, висловити величезну вдячність людям, які доклали величезних зусиль – і інтелектуальних, і фізичних. Процес творення такої книги, відтворення нашої історичної спадщини, пройшов через розум та зусилля. Насамперед, це синтез і протиріч, і хвилювань, і мрій, які, врешті-решт, втілилися в життя. Нині кожен колектив, який шанує свою історичну спадщину, як і Президенти які приймають присягу на вірність українському народові, може доторкнутися до цієї книги. З її прибуттям до нас ми матимемо більше духовної впевненості у нашому майбутньому, у здійсненні наших наукових, освітніх та творчих планів й бажань. Я думаю, що доля не випадково зводить людей, аби вони творили для майбутнього щось прекрасне, потужне. Зустрічі видавців і інтелектуалів в нашому університеті є запорукою народження подальших нових проєктів та планів. Нині ми закладаємо потужний фундамент духовності, на якому може базуватися і впевнено рухатися наш університет. І хай завжди кожен з нас має крила, що підніматимуть нас на вершини людиноцентричного добра!».
Бути не байдужим до історії свого рідного краю і всіляко підтримувати його – це надзвичайно красиві дефініції. А поряд є справи, які робляться без зайвого галасу і піару. Серед вдалих прикладів таких людей один з співмеценатів перевидання «Пересопницького Євангелія», міський голова Переяслава Вячеслав Саулко:
«Я не знаю, де знайти слова вдячності і ваги тієї події, яка сьогодні відбувається в цьому залі. Моя душа тремтить від розуміння того, що пройде ще багато часу, і лиш тоді ми усвідомимо яка це надзвичайно велика подія. Автори навіть і не уявляють, наскільки велику справу вони зробили для всієї світової спільноти українців. Коли почалася історія будівництва Володимирського храму, я дивився на Вознесенський собор у середмісті – на наших очах знищувалася святиня. Але саме через його побудову і те, що ви висловили мені довіру і нині я очолив місто, нарешті здійсниться моя мрія – відбудувати та відреставрувати собор. Я хочу вам пообіцяти, що не до кінця моєї каденції, а вже за кілька років, ви побачите величні куполи Вознесінського собору: його оновлену покрівлю і відреставровану стіну. Але головна моя мрія – відновити історичну справедливість, і щоб там знаходилося «Пересопницьке Євангеліє» (оплески). Я не маю перешкод, і щоб мені це не коштувало, я досягну того, що вимагають від мене не високі чиновники, з якими я вже нині вступаю у конфронтації, а моя громада і моя особиста душа. Я не знаю скільки коштує це видання, і вважаю, що воно безцінне. Нині прошу у гостей не за кошти міської ради чи громади, а за кошти моєї власної родини придбати цей шедевр, і щоб у найближчі дні він уже знаходився у Переяславській міській раді на самому видному місці. Я вам обіцяю, що в подальшому всі наші міські голови складатимуть на ній присягу (оплески). Низько вклоняюся цим науковцям і всім людям, які це створили. Вікторе Петровичу, коли до мене зверталися аби я надав таку допомогу я до кінця не розумів що це буде, і нині, навіть, шкодую, що, не віддав більше, аби це було в рази більше, краще і оперативніше. Я дякую за можливість долучення – для мене істинно маленька радість і щастя робити добро для людей. Коли навзаєм я бачу людську радість то мої почуття щастя подвоюються. Наш університет має стати не лише національною гордістю, а й гордістю всієї світової спільноти. Радий мати час і можливість жити на цій землі, і творити цю історію разом з Вами».
Коли усі охочі висловилися наступила та сама урочиста мить, яка зібрала усіх до залу – урочиста символічна передача книги від його видавців книгозбірні Університету Григорія Сковороди в Переяславі, натомість винагороджена ректором університету відзнаками нашого закладу для запрошених гостей. Вперше з 1701 року «Пересопницьке Євангеліє» знову з’явилося у Переяславі.
А нам залишається подякувати меценатам придбання цього видання в особі міського голови, кандидата ветеринарних наук Вячеслава Саулка; голови ПП «Соснова», кандидата історичних наук Юрія Павлушка; керівника та засновника ПП «Земля Переяславщини» Олександра Ярему; декану факультету фізичної культури, спорту і здоров’я Університету Григорія Сковороди в Переяславі, доктора історичних наук, професора Віктора Куйбіду; ректора, дійсного члена НАПН України, доктора історичних наук, професора, академіка Віктора Коцура; заступника директора Інституту історії України НАН України, члена-кореспондента НАН України, доктора історичних наук, професора Олександра Реєнта та директора міжнародного Афонського інституту Сергія Шумила. Принагідно, «Пересопницьке Євангеліє» вже можна побачити на ІІ поверсі головного корпусу університету, під склом центрального холу – біля символів нашої державності.
