Минулої суботи, 25 травня 2019 року, місто Переяслав-Хмельницький та сковородинівський університет сколихнула надзвичайно сумна звістка – на 85-му році обірвалося життя доктора філософських наук, професора, першого ректора університету, Заслуженого працівника освіти України, лауреата Міжнародної премії імені Григорія Сковороди, повного кавалера ордена «За заслуги», почесного громадянина міста Івана Стогнія.
У понеділок, до стін головного корпусу університету, основоположником і фундатором якого був саме покійний, на громадську панахиду зібралася міська та університетська наукова і творча інтеліґенція, представники влади, чи не увесь колектив альма-матер. З усіх куточків нашої Батьківщини з’їхались вдячні учні, колеги, науковці. Близько опівдня приїздить катафалк з тілом. По черзі, люд підходить аби востаннє віддати шану Івану Петровичу, покладає букети квітів, висловлює слова співчуття родині.
Слово має ректор ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди», доктор історичних наук, професор, академік Віктор Коцур. У ньому він зазначає, що сьогодні університет проводжає в останню земну дорогу не лише професора, незмінного завідувача кафедри, людину, яка, впродовж кількох десятиліть, активно працювала у нашому закладі вищої освіти як його очільник та будівничий, формувальник його структур та науково-педагогічного кадрового потенціалу. Саме Іван Петрович створював матеріально-технічну базу нашої альма-матер – завдяки йому розросталися корпуси, будувалися гуртожитки, потужнішали зусилля щодо створення належних умов роботи працівників університету. Під керівництвом Івана Стогнія університет завжди супроводжував успіх, численні здобутки, а людиновимірність домінувала над буденними справами. «Лише з плином років, ми, можливо, зможемо осягнути і об’єктивно оцінити ту роль, яку він відіграв на переяславській землі як вчений, як філософ, як організатор освіти і науки нашого краю. Я думаю, що Іван Петрович залишає нас фізично, але ні в якому разі він не залишає нас духовно – він лишається у своїх наукових ідеях, помислах, справах й працях. Сповідуючи філософію гуманізму Григорія Сковороди він і сам спонукав колектив до єдності, згуртованості, продовження на Переяславщині кращих традицій освітянського минулого. Світлий образ Івана Петровича завжди буде з нами, ми будемо його пам’ятати. Я думаю, ми вийдемо з пропозицією до Вченої ради університету з тим, аби кабінет, де працював Іван Петрович назвати його ім’ям, а наукова спільнота університету підтримає ідею, аби ми щорічно проводили «Стогніївські читання», де вчені, друзі, колеги, з якими він працював і підтримував контакти, його учні могли приїздити і ділитися думками, згадувати Івана Петровича, і своєю науковою творчістю забезпечувати вічність тих сентенцій, які він сповідував» – зазначив Віктор Петрович.
Філософ, вчений, вчитель, керівник – Іван Стогній залишив свій глибокий і яскравий слід в історії міста Переяслава-Хмельницького та його університету. Пам’ять про нього залишиться в наших серцях та в історії назавжди. Зі словами пам’яті і співчуття виступив міський голова Тарас Костін. Від імені громади міста він висловив слова скорботи та подякував, за добрі справи, зроблені покійним на благо міста, університету, всієї України. «Я впевнений, що одна із вулиць нашого міста повинна носити ім’я Івана Стогнія. Ми маємо докласти всіх зусиль для цього» – додав Тарас Вікторович. До прощальних слів долучився і голова Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Юрій Клименко. Він констатував, що у цей день Переяславщина понесла велику втрату – пішла людина, яка повпливала на непоодиноку плеяду вчителів, науковців. «Напевно, немає такого закладу освіти в нашому місті та районі, де б не працювали колишні учні та студенти Івана Петровича. Покійний був гарним наставником, гарною людиною, гарним батьком – пам’ять про нього неодмінно залишиться в наших серцях, буде передаватися з покоління в покоління» – резюмував Юрій Васильович.
Важко підрахувати, скільки сковородинівців можуть сказати, що вони починали свій творчий, науковий і трудовий шлях, саме під керівництвом Івана Петровича. Відтак, слово було надано доктору політичних наук, професору, декану соціоісторичного факультету університету Борису Дем’яненку. Борис Леонідович відмітив, що багато хто із присутніх пам’ятає Івана Петровича ще з перших днів його перебування у Переяславі, та поділився власними спогадами про покійного, з яким пов’язана не лише його особиста професійна діяльність, а й праця більшості колег очолюваного ним стуктурного підрозділу. «Він відбувся як справжній чоловік, науковець, керівник, менеджер. Залишив по собі великий слід: двох дітей, онуків та правнуків. Такий же великий слід він лишив і серед науковців. Лише вдумайтесь скільком людям Іван Петрович допоміг стати докторами наук, доцентами. Понад 30 людей захистилося під його керівництвом – тож, його наукова школа просто велетенська. Не злічити й кількість слухачів філософії, які пройшли через лекції Івана Петровича. Покійний заклав не один сад (за словами Івана Петровича він заклав чотири сади, а один з них на Переяславщині вже давно плодоносить), як чоловік виховав сина, побудував свій будинок. Ми всі запам’ятаємо його, насамперед, як цілеспрямованого та дуже працьовитого й наполегливого чоловіка. У час, коли він був ректором, зрідка можна було побачити щоб увечері, навіть у вихідні дні, не горіло світло у приймальні ректора – Іван Петрович працював. Завдяки усім цим його якостям у древньому Переяславі, районному центрі, і відбувся педагогічний університет – це, насамперед, саме його заслуга» – констатував декан соціоісторичного факультету, на якому до останнього свого земного дня працював Іван Стогній.
Перший ректор самостійного Переяслав-Хмельницького державного педагогічного інституту, незмінний керівник кафедри філософії (стала назва з 2007 року – прим.авт.) нашого університету. Від імені своїх колег слова вдячності і прощання висловила заступник завідувача кафедри, кандидат філософських наук, доцент Наталія Юхименко. «Понад 32 роки він дійсно був незмінним завідувачем нашої кафедри, а відтак, всі починання і проекти, які мала кафедра – це все його ініціатива, його заслуга, дуже часто і керівництво. Як вчений, він написав понад 270 публікацій. Безліч методичних та наукових досягнень, які має кафедра, наукова тема, яка розробляється нею, наукова школа педагогічних кадрів, аспірантура, до останнього очолювана ним спеціалізована Вчена рада де було захищено понад двадцять дисертацій – далеко не повний перелік, який можна назвати його науковим надбанням, його заповітом. Попри його поважний вік, для нас втрата Івана Петровича несподівана й передчасна. Усі ми вірили, що він проживе як мінімум 92 роки. Сумуємо, шануємо, і пам’ятаємо» – після цих слів Наталії Федорівни кафедра повним складом підходить аби навіки попрощатися зі своїм наставником, складає йому останній пошанливий вінець, покладає найкращі квіти цієї весни.
Залишив свій яскравий, незабутній і вікопомний слід спочилий і в історії культурної перлини нашого міста – Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Природньо, що цього дня провести в останню путь його завітали і музейники, від імені яких останню шану Івану Петровичу прийшов віддати заступник генерального директора НІЕЗ «Переяслав», кандидат історичних наук, професор Олександр Колибенко. Він поділився історією співпраці університету та музеїв, тандему Івана Петровича Стогнія та основоположника музейної справи міста Михайла Івановича Сікорського.
Від імені молоді своїми міркуваннями стосовно ролі Івана Петровича для сковородинівців поділився студент університету Кирило Калмиков. На його думку, усі покоління студентів, випускників, гостей міста залишать у своїй пам’яті Івана Петровича як людину з великої літери ще й завдяки «Стогніївському шляху», який ще багато років буде надійним сполучником студентського містечка із історичною частиною міста. Не секрет, що студентська молодь, скорочено, називає цей шлях не інакше як «Стогній» – призначає там зустрічі з друзями, дорогими й коханими людьми. Відтак, пам’ять про цю людину, за замовчуванням, вже вкарбована у кожен щоденний крок, який ми ще довгі роки будемо робити милуючись красою лугу і згадуючи нашого першого ректора.
Провести свого доброго друга і колегу у цей сумний день прийшов знаний у місті та країні літератор, член НСПУ та НСЖУ, відомий український письменник Іван Шпиталь. Іван Григорович зізнався, що почувається найбагатшим у світі, бо в колі його спілкування було і залишається дуже багато гарних людей, серед яких не поодинокими є ті, кого своєю незбагненною магічною силою притягнула до себе, свого часу, славетна та життєдайна переяславська земля. Зокрема, покликала вона сюди Володимира Мономаха, і Всеволода Глібовича і Григорія Сковороду, і Тараса Шевченка, і Михайла Сікорського, і родину Стогніїв – усі вони, «немов чорні воли, у ярмі й борозні, тягнули плуг нашої духовності». «Я спокійний за майбутнє Переяслава і Переяславщини, бо такі люди як Іван Стогній збагатили нашу духовність та культуру, науку, літературу, мову – врешті, збагатили світ. Я знав Івана Петровича з того часу, як він вперше завітав до Переяслава. Пригадую, як ми обходили майбутню територію переяславського університету. Подивіться нині на цей заклад вищої освіти, подивіться на цих людей – це цвіт нашої нації, з надійною і могутньою силою. Ми виросли, нам є чим похвалитися перед українськими університетами, перед кращими навчальними закладами світу. Спасибі, Івану Петровичу, який дбав про кожну шиферинку, кожен цвях – був надзвичайно дбайливим, доброзичливим, щирим, людяним. Я думаю, ми від нього цієї дбайливості навчимося, і передамо її наступним поколінням – у душі тим, хто далі нестиме ці знання і досвід. То дбайливість про Україну. Він виховав прекрасну зміну, і дай Боже нам всім щастя».
Поетичне слово пам’яті присвячене переходу субстанції Івана Петровича Стогнія в інший світ виголосила викладач нашого університету Марія Карплюк.
Лише за півтора місяці ми готувалися привітати Івана Петровича із його 85-річчя, але, вочевидь, у Бога свої плани, і тому в цей сумний день настав час кожному із присутніх у стінах його вузу, його університету, сказати йому останнє «прощай». Усі по черзі підходили до гробу Івана Петровича, казали йому останні слова, дякували і просили прощення.
Коли останній букет квітів було покладено, а всі слова співчуття і підтримки рідним і близьким виказано, під одвічний символ прощання з педагогами – дзвінок та оплески присутніх, тіло Івана Петровича навіки покинуло стіни рідної сковородинівської альма-матер, якій він віддав чи не все своє свідоме життя, всю свою мудрість, увесь свій досвід; для якої залишив своїх учнів, вічну й нетлінну пам’ять про себе у кожній цеглинці величної споруди під назвою ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»; «Стогніївський шлях», який, переконані, існуватиме ще й задовго після всіх нас; у морських якорях, встановлених біля центральних воріт, й надбаних ним свого часу, які у цей момент немов би теж з сумом спостерігали за тим, як сковородинівське містечко навіки лишає епоха…
За чверть на третю годину дня, після заупокійної служби, тіло першого ректора, почесного громадянина міста та великого вченого й педагога навіки знайшло спокій поруч з дружиною на Підварському кладовищі нашого міста. Ми вкотре висловлюємо сердечні слова співчуття рідним і близьким людям та всім тим, хто поніс цю особисту втрату. Пам’ять про Івана Петровича золотими літерами назавжди прописана в наших серцях, а його світлий образ, його думки та погляди будуть вічними дороговказами у нашому житті. Нам не вистачатиме Вас, професоре!
Максим Левченко
