Листопад сповнений сенсових та актуальних розмов в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі. 7 листопада 2023 року у конференц-зала імені Василя Сухомлинського у рамках проєкту «Відкритий університет» усі охочі мали нагоду зустрітися з українським журналістом та телеведучим, публіцистом, колумністом, солдатом Збройних Сил України Павлом Казаріним. Незмінними організаторами такого спілкування стали Відділ інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю й Наукове товариство студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених Університету Григорія Сковороди в Переяславі.
До повномасштабного вторгнення російських військ на територію України ви могли знати Казаріна як ведучого шоу «Ранок у великому місті» на каналі ICTV та суспільно-політичного ток-шоу «Зворотній відлік» на «Суспільному», чути у авторських проєктах на «Радіо НВ», читати його блоги на найтоповіших інформаційних порталах країни. У 2021 році книга Казаріна «Дикий Захід Східної Європи» стала переможцем конкурсу «Книга року ВВС» (2022) у категорії «Есеїстика». 2022 рік він мав присвятити її презентаціям по всій країні, і, навіть, встиг зробити першу з них в Маріуполі, хотів «більше подорожувати, і менше працювати», проте «не уточнив своє бажання». В умовах війни він, навіть, не знав чи вцілів наклад книги у харківському видавництві – забігаючи наперед, наразі там додрукували вже третій її наклад і вона лишається актуальною.
24 лютого, як і багатьох українців, покликало Павла Казаріна стати до руху опору рідної Батьківщини – нині він солдат Збройних Сил України. Приїхав до Переяслава у вільний від служби час, перед дислокацією на куп’янський напрямок – скориставшись доброю волею свого військового керівництва, яке радо підтримало цю ідею.
Сковородинівцям та учням ліцею-інтернату «Патріот», що, незмінно долучаються до таких зустрічей Казарін розповів про свій шлях військовослужбовця. Зазначив, що після завершення операції з витіснення російських військ із Київщини, Сумщини та Чернігівщини перевівся до іншого підрозділу – ближче до епіцентру подій на Сході України. У 2023 році приймав участь в обороні Бахмуту та Гуляйполя. Також ніс службу на білоруському кордоні, де, за його словами, «нічого, на щастя, не відбувається, і це, такий собі, санаторій».
У ході півторагодинної розмови Казарін зазначив, що служба в українській армії в умовах війни змінилася, відтак усі стереотипи про те, що, мовляв, «солдат завжди голодний», чи що «армія, подібно до сюжету радянських фільмів, змінює людей» і є «виправним інститутом», слід відкинути. Згадав про черги до військомату у лютому 2022 року. Каже, мобілізуватися тоді прийшли і чоловіки різного віку, і дівчата, і крутий айтішник, і доларовий мільйонер з сотні українського «Forbes». Пригадує, мобілізувалася тоді, навіть, пара геїв – вони стали хорошими мінометниками яких дуже цінують у колективі.
За враженням Казаріна, нині український військовий може «дотягнутися до Президента України чи міністра оборони за два-три рукостискання». Зазначає, що військо нині складається не лише зі «спеціально навчених кадрових людей» –вони «виграли суспільству час на початку війни, а нині вони закінчуються». Суб’єктивно спікер припустив, що нині на одного «кадровика» припадає 6-7 осіб мобілізованих протягом 2022-2023 років. За логікою війни, ця цифра й далі змінюватиметься в бік останніх.
«Ця війна – нова головна подія для українського суспільства, яка прийшла на зміну розповідям про події щодо Другої світової війни, які ми чули від старшого покоління. У кожному українському місті діти нині знають як звучить сигнал повітряної тривоги, люди мають досвід як спускатися в укриття під час повітряної атаки, у всіх є знайомі які воюють і знайомі їм загиблі. Нова історія, яка карбується на наших очах, стає важливішою за все те, що було до цього», – підкреслює журналіст та військовий трансформацію. Каже, про війну не можна судити з досвіду комп’ютерних ігор та фільмів де всі повсякчасно стріляють. У реальних умовах аби зблизитися з противником на 300-500 метрів мають бути, хіба що, штурмові дії. Специфіка ж роботи Казаріна полягала у тому, що він тривалий час тягав автомат «немов заячу лапу». Згадує, його перший стрілковий бій відбувся лише цьогоріч у Бахмуті.
«Ми з вами живемо в країні, в якій не дуже працюють прогнози. Переконуюсь в цьому й нині, переконувався до повномасштабного вторгнення. Нам дуже часто здається, коли ми обертаємося назад, що все було логічно, все можна було передбачити. Що все було прогнозовано, і якщо хтось помилявся, то це були лише його особисті проблеми – бо він не міг дивитися фактам в очі. Але ні. Я проілюструю. Мій особистий нічний кошмар – прокинутися в жовтні 2013 року, немов у фільмі «День сурка». І ти знаєш про все, що буде далі. От що б ми робили з цим знанням тоді? Хто нам повірить, якщо ми почнемо розповідати про те, що нас чекає в найближчі місяці і роки? «Президент Грузії буде губернатором Одещини» – мої знайомі, напевно, викличуть швидку після цих слів, бо ці зміни тоді були настільки карколомними, що ніхто з нас на них не очікував. Навіть після 2014 року, хто б і що не казав, ми ще не були усі на одній хвилі. Давайте припустимо, що ми прокидаємося в травні 2016 року – анексія Криму і окупація Донбасу вже відбулися, усе перейшло в формат конфлікту низької інтенсивності. І от ми тоді комусь кажемо те, що Надія Савченко не є героєм України (а тоді її рейтинг сміливо дозволяв чи не в першому турі виграти президентські вибори – Казарін), а наступним президентом буде Зеленський. Нам би теж тоді викликали швидку, бо тоді про свої президентські амбіції, мабуть, не думав і сам Володимир Олександрович. Ніхто ще в листопаді 2021 року не міг повірити в його іміджеві метаморфози і те, що, приміром, через кілька місяців, в черзі на інтерв’ю до нього стоятиме Девід Леттерман. Це теж історія про те, що нам сучасним буде вкрай важко домовитися з нами ж самими з нашого нещодавнього минулого. Іноді обставини нашого життя дуже карколомно змінюють наше уявлення про реальність, яка нас оточує. Перенесімось, умовно, в листопад 2025 року – відкривається портал і до нас зараз виходить людина яка розкаже про те як розвиватимуться далі події. Мені здається, ми б їй не повірили і теж подумали про те, що їй треба викликати швидку. Ми живемо в країні з непередбачуваним майбутнім. Іноді виникає спокуса сказати «було зрозуміло, що події розвиватимуться саме так». Проте щоразу, коли ми були всередині подій, ми й гадки не мали про те, як вони розвиватимуться далі. Чим довше ти живеш в країні, тим відчутніше ми розуміємо, що не знаємо яке майбутнє на нас чекає попереду. Єдине, що нам залишається – робити те, що ми можемо, аби спробувати досягнути результату, якого прагнемо. Враховуючи те, що 20 місяців тому нам казали мовляв ми протримаємося три дні, а ми протрималися більше ніж 600, то, мені здається, що ми непогано виступаємо в цій дисципліні», – розповів Павло Казарін і запропонував присутнім поспілкуватися.
Звісно ж, описане в цьому матеріалі є навіть не половиною із того, про що розповів Павло Казарін – незабаром на youtube-каналі університету вийде повна версія розмови з гостем аби задовольнити цікавість тих, хто, з різних причин, не зміг завітати на неї фізично. Там почуєте про довоєнний Крим та перші місяці після його анексії; способи побудови журналістської кар’єри, зокрема підхід «продавати час в «розніцу»»; багато військових історій та рефлексій Казаріна про службу і те, хто напише книги про цю війну («спойлер – це будуть не нинішні письменники, а ті хто до того геть не писав» – Казарін); як у війську ставляться до одностатевих стосунків; зміни в Європі у зв’язку з нашою війною та нове розуміння впливу НАТО як не «клубу дорослих», а спільної відповідальності усіх хто впливає на колективну безпеку; відмінність нашого протистояння від нещодавніх війн у світі та військових конфліктів, описаних у мемуарах про ці події; новий військовий досвід який дає наша війна світу і про який згодом напишуть усі військові підручники, тощо.
«Бажаю усім нам живити і берегти свою менталочку», – побажав наостанок свого перебування у колі сковородинівців Павло Казарін та пообіцяв, з часом, неодмінно повернутися до нашого міста та альма-матер.
Слід зазначити, що ще перед початком зустрічі гість мав змогу ближче познайомитися із закладом, оглянути музей університету. Після зустрічі ж оглянув бібліотечний простір, підписав придбані учасниками зустрічі книги та автограф-простори у залі інформаційних технологій «Чумацький шлях» та офісі Наукового товариства університету, отримав пам’ятні подарунки на згадку про зустріч і як аванс до наступних спілкувань.
Захід було втілено в межах проєкту #МолодьТУТ програми USAID «Мріємо та діємо» IREX Ukraine та ГО «Молодіжна платформа».
