Близько опівдня, 28 березня 2023 року, увага сковородинівської родини, яку хвилює питання відновлення історії Української державності, була прикута до конференц-залу імені Василя Сухомлинського, де у змішаному форматі (наживо та на платформі «Zoom») відбулася презентація книги «Скарби шведських архівів». Зі Швеції до нього у онлайн-форматі долучилася упорядниця видання Марина Траттнер. Розповідаємо, як це було.
Найперше, учасників зібрання привітав ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі Віталій Коцур. Зазначив, що ця подія важлива ще й тим, що ми маємо чергову приємну нагоду поглянути на історію України під новим кутом зору. «Ми знаємо що наша історія донині є дещо прихованою, досить таємною. І чим далі ми заглиблюємося в неї тим більше бачимо умовних і незрозумілих і якимись документальними і архівними джерелами підтверджених дат. Багато таких даних знаходиться в московським архівах до яких ми, на жаль, не маємо доступу і не зрозуміло чи й матимемо в майбутньому. Але маємо доступ до шведських архівів, архівів Ватикану. Сьогодні для нашої держави дуже важливо відкривати ці сторінки, писату ту вірну і правдиву історію яка є. Важливо переосмислювати ті знання які ми маємо, зокрема часи Російської імперії і радянську добу. Понад 30 років Незалежності України, подекуди, подарували нам цю можливість. Уже запрошую пані Марину відвідати Переяслав, як важливе для історії українського державотворення місто – від часів Київської Русі до сьогодення, після нашої Перемоги», – зазначив Віталій Вікторович.
У свою чергу генеральний директор НІЕЗ «Переяслав» Олексій Лукашевич подякував за запрошення до участі та усім сподвижникам, які у ці складні для нашої держави дні приділяє увагу вивченню її правдивої історії, чому, без перебільшень, по кілька разів на місяць приділяють особливу увагу в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі. «Переосмислення української історії на багато років розтягнеться. Нині ж хочеться акцентувати її певні риси зі шведською історією, які подекуди випадають в контексті її переписування задля подальшого у контексті вивчення наших спільних сторінок з європейською історією в освітніх закладах України. Ті, хто цікавиться етнографією, одягом, традиціями знають, що шведський етнос за побутом та повсякденним укладом життя дуже близький до українського у Середньовіччі та в ранньомодерному періоді. Бачимо себе й в замальовках скандинавських жител. Дякую дослідниці і теж запрошую до Переяслава», – підкреслив Олексій Михайлович.
Наступною слово взяла безпосередня організаторка заходу – доцентка кафедри публічного управління та адміністрування, кандидат юридичних наук Тетяна Блистів. «Вивчення історії України може надихнути на пошуки інформації про свій рід, своє коріння і минуле. А може бути і навпаки – так сталося в історії пані Марини, яка трансформувала ці пошуки в пошуки з української історії. Цікавлячись сторінками історії я натрапила на її сторінку в Facebook, яка привернула мою увагу цікавими картами і ще цікавішим поданням інформації. Цей приклад допомагає нам віднайти і самих себе, несе нам системну інформацію – це порадувало багатьох. І от тепер ми маємо книгу. Маю радість передати кілька надрукованих екземплярів у книгозбірню Університету Григорія Сковороди в Переяславі та дослідникам в один з музеїв НІЕЗ «Переяслав»», – зазначила пані Тетяна та, продемонструвавши книгу, виконала цю приємну місію. Також книгу можна безкоштовно прочитати у онлайн-форматі.
Надалі близько двох годин своїми відкритями, своєю силою, радістю та справжніми скарбами шведських архівів про Україну зі сковородинівцями наживо зі Швеції ділилася авторка-упорядниця книги Марина Траттнер. Одразу ж зазначила, що поділитися своїм доробком з переяславською аудиторією для неї є великою честю. Зазначила, що він є початком діалогу з українськими істориками, архівістами та усіма охочими.
«Дослідження історії України почалося з дослідження мого роду. Я не знала багато інформації про походження моєї родини. Знала тільки що вона походить з Недригайлівщини, що на Сумщині. Під час Голодомору вони виїхали звідти. Тато, розповідав що моя бабуся Олена яка виїхала з моїм дідом завжди спілкувалася тільки українською мовою і вчила її всіх навколо. Для неї це було принципово важливо. Коли мої батьки померли я почала відновлювати історію своєї родини. Я спілкувалася з багатьма людьми, як і мої друзі хотіла розвідати історію свого роду до періоду СРСР. Історія яка відновлювалася з архівів росії та Польщі і ще, може, кількох країн, відновлювалася у невеликих обсягах. Коли почалася активна фаза війни стало сумно, що цей доступ закрився. Подумала, як це можна змінити. Почала досліджувати інформацію яка була про Україну в шведських газетах і публікувалася з 1645 року. Почала ділитися своїми знахідками з іншими. Пізніше я вже досліджувала інформацію з державних архівів Швеції, де є 750 кілометрів книжкових поличок – дуже багато інформації, що стосується цікавих подій що відбувалися в багатьох частинах світу. Багато що відскановано, якісь ми сканували і аналізували разом з українськими істориками…», – почала свою оповідь пані Марина та відверто розповіла про проблеми з якими вони зіштовхнулися (звісно ж, багато «свиней» в цьому плані підсунули росіяни – прим.авт.), нові навички які їй довелося опанувати, перепони й цікаві знахідки (зокрема події у Переяславі 1654 року – прим.авт.) про які тепер можна прочитати в книжковому варіанті, важливість такого чину та багато багато іншого.
Усі хто прогавив цю презентацію мають унікальну нагоду переглянути її на youtube-каналі дослідниці та разом з нею пройтися сторінками книги з її фаховим коментарем:
По завершенню презентації ще кілька десятків хвилин тривало її обговорення в залі. Своїми враженнями та рефлексіями поділився ректор університету що, несподівано для себе, виявився земляком дослідниці й викладач Вячеслав Лоха що активно досліджує сторінки історії козацтва та Переяславщини.
Залишається вкотре констатувати приємність зустрічі яка об’єднала дві країни та радості від того, що відтепер альма-матер має книгу, що є дороговказом українським дослідникам по шведським архівам у відновленні історії Української державності. Безперечно, історія триває і знаючи її давні сторінки куди простіше і шляхетніше писати її новітню історію.
