12 лютого 2022 року, о 13:00 у офісі НІЕЗ «Переяслав» за адресою вул. Шевченка, 6 відбувся культурологічний дискурс «Кохання по-українськи». У ході заходу генеральний директор НІЕЗ «Переяслав», ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі, автор книги «Теорія українського кохання», Міс Україна-1995, етнологиня і дослідниця українського кохання, лауреатка конкурсу «Коронація слова»-2020, а також керівниця управління туризму Київської обласної державної адміністрації обговорили кохання в українському суспільстві, тілесність та ставлення людей до цього у різні часи.
Ведучим заходу виступив дослідник історії повсякденності України, генеральний директор НІЕЗ «Переяслав» Олексій Лукашевич. Він провів короткий екскурс в історію Дня святого Валентина в Україні і закликав усіх присутніх не применшувати значущість української культури. Надалі – представив усіх запрошених спікерів і запросив до слова історика, політолога, ректора Університету Григорія Сковороди у Переяславі Віталія Коцура.
«Готуючись до такого важливого заходу і спілкуючись зі своїми колегами та сучасниками, мені пригадалися чомусь мої прабабусі і прадідусі. Адже вони – справжні носії українських традицій. Дуже багато свят ми зараз переймаємо у інших країн світу, бо це в тренді і це модно. Але чомусь ми забуваємо про ті давні українські автентичні традиції. І от, сьогодні чудова нагода поговорити з істориками, дослідниками, експертами про традиції саме українського кохання, а не європейського.
Знаючи людей, які сьогодні будуть виступати, можу сказати, що цей захід має також певну виховну функцію. Адже сьогодні ми будемо говорити про те, наскільки важливо поважати знання української історії та культури. Я щиро вас всіх вітаю і бажаю плідно попрацювати. Всім успіху і Слава Україні!», – висловився Віталій Вікторович.
У свою чергу, громадський діяч, автор книги «Теорія українського кохання» Микола Томенко поділився із присутніми, що не заперечує чужинських свят, які потрапили в українську культуру, але їх треба максимально наповнити українським змістом. Зокрема, Микола Володимирович розповів:
«Історія української духовності, історія нашої традиції є дуже обширною в питанні інтимного духовного світу. Тож було би дивно звести її до того, що народ купував шоколадні сердечка, дарував кілька квіточок і надсилав один одному сердечка в СМС-ках.
В українській традиції лише кохання може бути з першого погляду. Не може бути любові з першого погляду. Любов може бути вічна, тривала. Тому я пропагую і раджу всім, щоб ви досягли омріяного ідеалу українського кохання і любові. Щоб ви дочекалися, зустріли і дійшли до любові, але при цьому не втратили кохання».
Після цього було презентовано нове видання «Із музейного зібрання… Традиційні сорочки Лівобережної Черкащини початку ХХ століття». Це невеличкий каталог, який має дуже презентативну колекцію натільного одягу кінця ХІХ – поч. ХХ ст. У каталозі представлені сорочки, які демонструвалися на виставці «Трипільські обереги: Минуле. Традиція. Сучасність». Представлені у каталозі сорочки демонструють притаманну для Лівобережної Черкащини лаконічність, стриманість і досконалість. У них присутні своєрідний орнамент, кольористика і семантика.
Наступною слово взяла етнологиня, дослідниця українського кохання, доцентка Київського національного університету імені Тараса Шевченка Ірина Ігнатенко, яка підготувала презентацію «Як ми кохалися: українські інтимні обряди». Вона розповіла про те, як ще 20 років тому почала цікавитися у жінок старшого віку про народну медицину, лікування, знахарство.
«Це те, що практикують переважно жінки, тому моїми респондентками було жіноцтво 70-90 років. Вони мені розповідали не тільки про те, що я хотіла почути за своїм питальником, але й про те, що їм боліло. Майже кожна говорила про особисте: про сім’ю, чоловіка, як дівувала, як виходила заміж, як народжувала».
Відомо, що вже після 25 років Ірина почала досліджувати це питання. Її основна мета – донести жінкам, що сьогодні ми набагато щасливіші, ніж жили наші бабусі і прабабусі 200, 300 і більше років тому. Ознайомимо вас із кількома цікавими фактами від пані Ірини:
- Дошлюбні і позашлюбні практики всіляко заборонялися. І всі, хто це порушував каралися, зокрема морально та емоційно. Якщо жінка вагітніла до шлюбу – це була дуже велика життєва трагедія.
- Жіноча краса – це був із бонусів, які допомагали швидко і вигідно знайти собі партнера для шлюбу. Красивими вважалися дівчата середнього зросту, середньої ваги, чорняві або русяві, зі здоровим рум’янцем.
- Дівчата не могли, як хлопці, збиратися разом і ходити від вечорниць на вечорниці, від села до села. Вони сиділи по своїх хатах, або просто збиралися у когось на вечорниці. У ці вечори дівчата намагалися гарно виглядати, танцювати, співати, прясти, вишивати, щоб на неї звернули увагу хлопці.
- Шлюб був дуже ранній, у нашому сучасному уявленні, а точніше – коли у дівчат починалася фізіологічна зрілість, у 15-18 років. Це був час, коли треба було себе якнайкраще презентувати, щоб вийти заміж. А не вийти заміж означало повністю провалити свій життєвий сценарій.
Міс Україна-1995, директорка Вишгородського історико-культурного заповідника Влада Литовченко також розповіла чимало цікавого для присутніх. Зокрема, і про те, що часто жінки, не маючи якихось знань про контрацепцію, народжували стільки, скільки дозволяє фізіологія і здоров’я. Тож часто траплялося таке, що діти не виживали і великої трагедії в цьому не було. Адже кожна дитина – це додаткове навантаження. Інколи, якщо помирала корова, – це була більш трагічна подія, ніж коли помирала дитина.
Надалі гості дискурсу мали честь прослухати декламування віршів про кохання і перші почуття від мисткині українського поетичного слова, лауреатки конкурсу «Коронація слова»-2020, лікарки Вікторії Шевель.
На завершення заходу керівниця управління туризму КОДА Анна Куценко звернулася до присутніх:
«Завдяки нашій тісній співпраці Київська область ввірвалась в трійку лідерів серед областей, нам вдалося наздогнати Львівщину і Одещину. Тому я хочу подякувати колегам, які розвивають Київщину разом з нами. Ми тісно співпрацюємо з тим пластом людей, які займаються вивченням культурної, історичної і етнографічної спадщини Київщини. Без вас ми б не змогли організувати фестивалів, які популяризують нашу територію і дозволяють туристам познайомитися із Київщиною. Резюмуючи, я хочу подякувати кожному з вас, хто є амбасадорами Київщини і разом з нами любить і популяризує Київщину».
Наостанок, пропонуємо переглянути відеорепортаж з місця подій від «proSLAV»:
День святого Валентина – не традиційне для українського суспільства свято. Але ми маємо повне право святкувати його. Головне – не забуваймо про українські звичаї, традиції, нашу історію і нашу культуру.
