Університет Григорія Сковороди в Переяславі пишається своïми студентами – захисниками та захисницями України - Університет Григорія Сковороди в Переяславі

Університет Григорія Сковороди в Переяславі пишається своïми студентами – захисниками та захисницями України

Університет Григорія Сковороди в Переяславі > Публікації > Новини > Університет Григорія Сковороди в Переяславі пишається своïми студентами – захисниками та захисницями України

Так вже повелося, що Університет Григорія Сковороди в Переяславі від свого зародження й донині є не лише надійною опорою в професійному зростанні молодої генерації фахівців своєї справи, а й виховує в студентах непересічні особистісні якості, сприяє піднесенню їх проукраїнського духу, формуючи справжніх громадян, яким не байдужа доля рідної країни, і які, у разі потреби, беруть на себе особисту відповідальність за її майбутнє й щасливу долю. Так було під час революції на граніті, Помаранчевої революції та Революції Гідності. Так є і нині, коли над Україною восьмий рік поспіль стоїть загроза втрати незалежності ma самобутності, коли ворог анексував Крим та окупував Донбас, піднявши багатьох iз нас до опору.

Небайдужi сковородинівці від початку неоголошеної війни без зайвих запитань стали до волонтерських лав. Багато з них знайшли в собі моральнi й фізичні сили стати до зброї та реального захисту Батьківщини. відправившись на Схід. Про багатьох з них ми навіть не можемо повноцінно написати в цій публікації, у силу специфіки роду їх військ і занять. Нехай цей матеріал, який ми приурочуємо до Дня захисників та захисниць України стане ще одним підтвердженням нашої щирої поваги та виявом гордості за цих мужніх людей.

ФАКУЛЬТЕТ ІСТОРИЧНОЇ І СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ

Кучеренко В.І.

Кучеренко Владислав Ігорович
(7 березня 1993 – 28 вересня 2014)

Народився 7 березня 1993 року в селі Новаки Лубенського району Полтавської області. Закінчивши Новаківську ЗОШ, навчався на історичному факультеті ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди». 14 травня 2013 року був призваний на строкову військову службу до лав Збройних Сил України. Від початку АТО на Сході України був водієм 101-ї окремої бригади охорони Генерального штабу ЗСУ.

25 вересня 2014 року в Донецькій області в зоні проведення антитерористичної операції під час виконання бойового завдання БТР-80, в якому перебував старший солдат Кучеренко Владислав Ігорович, водiй взводу БТР 6 роти охорони, військової частини А0139, здiйснив наїзд на протитанкову мiну, після чого стався вибух. У результаті вибуху старший солдат Кучеренко В. I. був тяжко поранений і направлений до Артемівської міської лікарні в Донецькій областi, пiсля чого 26 вересня 2014 року був доставлений до Харківського військово-клінічного шпиталю в тяжкому стані. 27 вересня 2014 року близько 23.00 старший солдат Кучеренко В. І. від отриманих травм помер. Без сина лишилися батьки Світлана Володимирівна та Ігор Миколайович. Владислав похований у рідному селі Новаки.

За особисту мужність і героїзм, виявлені при захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вiрнiсть вiйськовій присязі пiд час російсько-українськоï вiйни Владислав відзначений Указом Президента України №282/2015 від 23 травня 2015 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) та недержавною нагородою «За вірність присязі».

У грудні 2014-го року в Новаківській ЗОШ вiдкрито пам’ятну дошку на честь Владислава Кучеренка, а з 2015 року в Новаках проводиться Кубок з міні-футболу пам’яті Владислава Кучеренка.

Герої не вмирають! Вони живі в нашій пам’яті, поки ми про них не забуваємо.

Лапійчук С.П.

Лапійчук Cepгiй Петрович

Народився 7 січня 1995 року в селі Грудки Камінь-Каширського району, Волинської області. Закінчив 9 класів Грудківської ЗОШ І-ІІ ст., після чого вступив до Камінь-Каширського ВПУ, де здобув освіту оператора комп’ютерного набору. У 2013 році вступив на історичний факультет ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди».

Про свою службу в період проведення АТО на Сході України Сергій детально розповідати відмовився, але відомо, що 13 квітня 2014 року він разом з побратимом-сковородинівцем Богданом Марченком розпочав проходити вишкільну підготовку на базах «Правого сектору» в Переяславі, у «Межигір’ї» і смт. Десна, після чого їхні шляхи розійшлись, адже Сергій вирішив продовжити службу в складі «Правого сектору».

Вiдомо також, що пізніше він продовжив свiй шлях у розвiдцi 40 батальйону територіальної оборони «Кривбас», брав участь у першій спробі штурму Іловайська, був в оточенні. Брав участь у штурмах зачистках протягом 2014 року, а також в обороні Авдіївки взимку 2014-2015 pp. Увесь період війни на Сході України Сергiй виконує задачі по розвідці.

Поздняков А.С.

Поздняков Андрій Сергійович

Народився 17 липня 1995 року в місті Київ. З 2002 по 2012 рік навчався в середній спеціалізовані школі №247 м. Києва, далі вступив на навчання до Відкритого університету розвитку людини «Україна», але восени 2013 р. забрав документи у зв’язку із повісткою на військову службу в Збройних силах України на контрактній основі.

На початку жовтня 2013 р. служив у 101 Окремій Бригаді Охорони Генерального Штабу Збройних сил України на посаді стрільця 9 роти, в званні солдата. Під час проходження військової служби брав участь в антитерористичній операції, охороняв стратегічно важливі об’єкти, супроводжував колони військової техніки та інструктував особовий склад, який прибував в зону бойових дій.

Після останньої ротації проходив курси інструкторів в Одесі. Отримавши атестат, повернувся до своєї військової частини і зайняв посаду інструктора з рукопашного бою та бойової підготовки батальйону, у званні сержанта.

З 2020 р. по теперішній час є студентом спеціальності «Соціальна робота» Університету Григорія Сковороди в Переяславі.

Сушко Т.В.

Сушко Тетяна Володимирівна

Народилася 12 травня 1974 року. Тетяна Володимирівна є медиком-добровольцем у зоні АТО/ООС в складі Першого Добровільного Мобільного Шпиталю ім. М. Пирогова. Її ротації відбувалися з 2017 по 2019 рік.

Має дві державні нагороди: медаль «За врятоване життя» Президента України В. Зеленського та медаль «За сприяння збройним силам України» Міністра Оборони С. Полторака.

З 2017 р. по теперішній час є студенткою спеціальностей «Дошкільна освіта» і «Психологія» Університету Григорія Сковороди в Переяславі.

Бобришев О.В.

Бобришев Олександр Васильович

Народився в м. Горлiвка Донецької області. З початком вiйни виконує службовi обов’язки у багатьох гарячих точках фронту. З 2020 р. по теперішній час є студентом спеціальності «Соціальна робота» Університету Григорія Сковороди в Переяславі.

Приходько А.В.

Приходько Анастасія Володимирівна

Народилася 28 травня 1996 року в місті Бориспіль, Київської області. У 2013 році закінчила Бориспільську ЗОШ №6. Анастасія – студентка факультету історичної і соціально-психологічної освіти, спеціальності 053 «Психологія», здобувачка ступеня бакалавра, IV курсу заочної форми навчання.

Події на Майдані не лишили осторонь Анастасію і водночас зумовили вибір її життєвої місії – стати на захист рідної Батьківщини. У 2015 році намагалася підписати контракт на проходження військової служби у складі Збройних Сил України, проте на службу взяли лише у 2016 році. Влітку 2016 року приєдналася до 43 окремої артилерійської бригади імені гетьмана Тараса Трясила (43 ОАБр). Була зв’язківцем у зоні військових дій під Волновахою.

Повернувшись з АТО на постійне місце дислокації, вирішила здобувати освіту психолога, оскільки спостерігала високу травматизацію учасників військових дій, які потребують допомоги. І от тоді вона прийняла важливе рішення: не тільки захищати Україну як військовослужбовець, а ще й допомагати військовим як психолог. Її гасло по життю – «Хто, як не я!».

ФАКУЛЬТЕТ ГУМАНІТАРНО-ПРИРОДНИЧОЇ ОСВІТИ І СОЦІАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Зінкевич Я.В.

Зінкевич Яна Вадимівна

Народилася 2 липня 1995 року в місті Рівне. Закінчила Рівненський Навчально-виховний комплекс «Колегіум». Здобуває вищу освіту в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі за спеціальністю «Політологія».

Починаючи з 2014 року, – український медик-доброволець, начальниця Медичного управління та реабілітації бійців Української Добровольчої Армії (до 2016 року – Добровольчого українського корпусу «Правий сектор»).

Під час війни на Сході України врятувала більше двох сотень поранених українських солдатів з передової. Створила та протягом тривалого часу керувала медичним батальйоном «Госпітальєри», який надав допомогу понад 2500 пораненим українським воїнам та цивільним особам з передової.

5 грудня 2015 року на трасі Дніпро-Донецьк сталася ДТП з автомобілем медбатальйону «Госпітальєри», в якому знаходилась Яна Зінкевич. Волонтерка-медик отримала складні травми. Проте, незважаючи на складну ситуацію, провівши тривалий час у лікарні, вона вижила і повернулася до активного життя.

У липні 2019 року на виборах до парламенту Яну Зінкевич було обрано народною депутаткою від партії «Європейська солідарність». У серпні Яна Вадимівна очолила новостворену комісію з питань ветеранів, обрана секретаркою комітету з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування, головою підкомітету з питань військової медицини у Верховній Раді України IX скликання.

Підборіжний О.М.

Підборіжний Олександр Миколайович

Народився 1 липня 1995 року в місті Олешки Херсонської області. Навчався в Олешківській гімназії в класі з філологічним нахилом. У 2013 році вступає на спеціальність «Політологія» історичного факультету ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди», де проявляє себе здібним і відповідальним студентом. Брав участь у круглих столах, наукових конференціях, був небайдужим до життя факультету та своєї академічної групи.

Для Олександра вiйна на Сході України розпочалася на підготовчій базі в Чернігівській області, а потім він вступив в оперативний батальйон Національної Гвардії України імені генерала С. Кульчицького.

У складі батальйону Олександр брав участь у бойових діях в районі Станиці Луганської та операціях поблизу села Кримське. Після демобілізації з Національної Гвардії України підписав контракт з 36-ю бригадою Морської Піхоти. Потім знаходився в окремому 500-ому батальйоні Морської Піхоти за пунктом постійної дислокації в місті Маріуполі. На військову службу, за словами Олександра, його надихали приклади Героїв України: Вячеслава Галка та Сергія Кульчицького. Має відзнаку «За жертовність та любов до Украïни вiд Митрополита Київського та всієї України Філарета (УПЦ КП); нагороджений відзнакою «За збереження традицій батальйону та вiдмiнне виконання службових обов’язкiв» батальйону С. Кульчицького.

Руденко О.В.

Руденко Олеся Володимирівна

Народилася 14 січня 1997 року в місті Переяслав-Хмельницький. У 2014 році закінчила Переяслав-Хмельницьку ЗОШ №7 та вступила на спеціальність «Політологія» історичного факультету ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди». Під час навчання завжди проявляла себе активною студенткою, брала участь у круглих столах і наукових конференціях, була небайдужою до життя факультету та своєї академічної групи. Наприкінці зими 2017 року приєдналася до 8 ОБАТ «Аратта» Української добровольчої армії (УДА). Воювала гранатометницею в Широкiно, нинi перебуває під Комінтерново в розрахунку гранатомета СПГ. Нагород не має, і переконана, що не матиме, адже Олеся, за її словами, знаходилася на вiйнi не заради них.

Мельник Т.І.

Мельник Тарас Ігорович 

Народився 18 жовтня 1996 року в місті Переяслав-Хмельницький. У 2014 році закінчив Переяслав-Хмельницьку ЗОШ №6 i вступив на спеціальність «Політологія» історичного факультету ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди». Наприкінці зими 2017 року разом із одногрупницею Олесею Руденко приєднався до 8 ОБАТ «Аратта» Української добровольчої армії (УДА). У Широкiно працював з автоматичним станковим гранатометом АГС, згодом потрапив в аеророзвідку. Пізніше літав на квадрокоптерi й коригував дії вітчизняної артилерії під Комінтерново.

Єрмоленко О.Ю.

Єрмоленко Олександр Юрійович

Народився 2 квітня 1995 року у місті Зеленодольськ, що на Дніпропетровщині. Навчався у Великокостромській ЗОШ. З дитинства мав нахил до гуманітарних дисциплін, історія нашої Батьківщини для нього завжди була на першому місці. У 2012 році вступив до Дніпропетровського технікуму зварювання та електроніки імені Патона.

Коли розпочалася війна, спершу вагався, але навесні 2015 року пішов до військкомату. Був призваний на строкову службу. Так і почався його шлях військового. Нині він інструктор з бойової підготовки за напрямком вогнева підготовка в підрозділах Національної Гвардії України. Неодноразово залучався до виконання службово-бойових завдань в зоні проведення АТО та ООС.

У вільний від війни час постійно проводить заняття та навчає особовий склад бригади, від солдатів до полковників, досконалому володінню зброєю та вмінням зберегти своє здоров’я на війні. Переконаний, що ці знання рятують життя. Паралельно навчається на спеціальності «Публічне управління та адміністрування» факультету гуманітарно-природничої освіти і соціальних технологій Університеті Григорія Сковороди в Переяславі.

Марусяк О.І.

Марусяк Олександр Ігорович

Народився 23 вересня 1995 року в селищі Гвіздець Коломийського району Івано-Франківської області. Закінчив місцеву школу. Із дитинства слухав багато історій від прабабусі, яка все життя була затятою патріоткою. Її із прадідом арештували як небезпечних партизанів і близько 20 років вони провели в концтаборі. Після їх розповідей він все більше ненавидів північно-східного «друга», знав, що з часом доведеться вступити з ним у боротьбу.

У 2015 році отримав освіту в Чернівецькому транспортному коледжі по спеціальності «Організація та контроль перевезень на автотранспорті». Брав активну участь у Революції Гідності. У 2015 році вступив до лав добровольчого батальйону «Івано-Франківськ» де і пройшов свою першу підготовку. Коли батальйон перейшов в підпорядкування міліції, Олександр звільнився звідти. Уже в 2017 році вступив до БОП імені героя України генерал-майора Сергія Кульчицького, де і прослужив до січня 2021 року.

Свиридон В.Ф.

Свиридон Володимир Федорович

Народився 7 березня 1985 року в місті Сарни Рівненської області. У 2002 році закінчив Супоївську ЗОШ і вступив до Київського машинобудівного технікуму, в період навчання був призваний на строкову військову службу. За час служби бажання мати військову кар’єру відпало повністю. Після звільнення в запас продовжив навчання в технікумі, поєднуючи його з неофіційним підробітком.

З часом влаштувався на роботу в невеликий сервісний центр, колектив якого не міг лишатись осторонь подій Революції Гідності. Подальша анексія Криму і окупація Донбасу дали зрозуміти, що доки ти не візьмеш зброю, з тобою ніхто не сяде за стіл перемовин. Був мобілізований у 2014 році, у складі 44 окремої артилерійської бригади був залучений до проведення АТО. Цей час був якимось незрозумілим, тягнувся неначе вічність, все життя проходило перед очима за декілька секунд. Втрата побратимів вагомо додавала віку.

Після мобілізації вступив у ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди». Вважає, що аби світ ставав кращим, в ньому має бути більше освічених свідомих людей.

Свиридон С.Ф.

Свиридон Сергій Федорович 

Народився 25 грудня 1986 в місті Сарни Рівненської області, наступного року сім’я переїхала до села Супоївки Яготинського району Київської області. Там провів своє дитинство і закінчив одинадцять класів в ЗОШ І-ІІІ ступенів. Після строкової служби працював в різних військових структурах.

На початку 2018 року був прикомандирований до Батальйону оперативного призначення імені генерала Кульчицького і вибув в зону АТО.

ФАКУЛЬТЕТ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ І ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ

Свирид А.О.

Свирид Анатолій Олексійович

Народився 29 березня 1978 року в селі Панасівка Липоводолинського району Сумської області.

З 1996 по 1997 роки проходив строкову службу та службу за контрактом у підрозділі спеціального призначення Внутрішніх військ МВС України. У 1997 році успішно склав кваліфікаційний залік на право носіння крапового берету.

З 1998 по 2010 роки працював на посаді провідного фахівця служби безпеки на підприємствах «Запоріжсталь».

У 2014 році закінчив ДВНЗ «Переяслав­Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» та отримав ступінь магістра

З березня по квітень 2014 року пройшов підготовку за програмою резервіста Національної Гвардії України. Був прийнятий до особового складу Першого резервного батальйону НГУ в/ч 3027, працював на посаді заступника командира з бойової підготовки.

22 серпня 2014 року Свирид А. О. був призваний на військову службу по мобілізації до лав ВДВ Збройних сил України. Служив у званні головного сержанта 1-ї штурмової роти 90-го окремого аеромобільного батальйону 95-тої окремої десантно-штурмової бригади. Пізніше весь 90-й батальйон було переведено до 81-ої окремої аеромобільної бригади.

З листопада 2014 року під позивним «Спартанець» брав учать в АТО в населених пунктах Донецької області: с. Водяне, с. Тоненьке, с. Опитне, с. Піски, м. Авдіївка, позиції Зеніт та Новий термінал Донецького аеропорту. Має численні поранення та контузії.

Разом з групою бійців Свирид А. О. 18 січня 2015 року зайшов на позиції в Новому терміналі Донецького аеропорту. З 19 січня 2015 року почалися підриви Нового терміналу та газові атаки отруйними речовинами задушливої дії. Тривали жорстокі бої. У ніч з 20 на 21 січня російсько-терористичні формування остаточно підірвали перекриття Нового терміналу. Багато українських бійців загинули. Свирид А. О. отримав значні осколкові поранення та чергову контузію. Незважаючи на свій важкий стан, Свирид А. О. вийшов на перемовини з бойовиками з незаконних збройних формувань з проханням створити коридор для вивезення важкопоранених для надання термінової медичної допомоги. І домігся свого. Але сам був взятий у полон до бойовиків НЗФ і, після місячного перебування, потрапив на обмін. Звільнений з полону 21 лютого 2015 року. Такою ціною врятував життя п’ятьом важкопораненим.

У грудні 2015 року, разом зі своїми бойовими побратимами Анатолій Свирид заснував громадську організацію «Серця Кіборгів», яку очолює донині.

У 2018 році закінчив Житомирський державний технологічний університет та отримав ступінь магістр за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування», магістерська програма «Антикорупційна діяльність».

Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня за вагомий особистий внесок у забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту дітей, створення умов для їх всебічного розвитку та високий професіоналізм (Указ Президента України від 1 червня 2018 року №157), орденом «За мужність» ІІІ ступеня за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі (Указ Президента від 31 липня 2015 року №461/2015),  відзначений почесним нагрудним знаком Начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України «За взірцевість у військовій службі» III ступеню (2015 рік); нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (2015 рік).

Бородіна Т.Г.

Бородіна Тетяна Григорівна 

Народилася 5 грудня 1987 року в селі Пристроми Переяслав-Хмельницького району Київської області. У 2005 році закінчила Пристромську загальноосвітню середню школу та вступила в ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» на факультет педагогіки і психології за спеціальністю «Психолог». Проте життєві обставини склалися так, що навчання довелося призупинити.

У травні 2015 року пішла добровольцем в батальйон «Айдар», а вже в серпні 2015 року підписала контракт зі Збройними Силами України у складі 81 окремої аеромобільної десантної бригади. Працювала парамедиком у снайперському взводі в напрямку Авдіївки, Пісок, Бахмуту. У 2016 році, вже будучи учасником бойових дій, повернулася до університету на факультет фінансово-економічної і професійної освіти за спеціальністю «071. Облік і оподаткування». У 2017 році народила меншу доньку Злату, повернулася до мирного життя, спробувала пристосуватися до нього в соціумі, але душевний поклик виявився сильнішим. Весна 2020 року знов покликала на Схід нашої держави. Повернувшись на службу, підписала новий контракт в 56 окремій мотопіхотній Маріупольській бригаді та зайняла посаду тимчасово виконуючої обов’язки офіцера відділення логістики штабу з подальшим присвоєнням офіцерського звання «Молодший лейтенант». Нині вона старанно і неухильно служить українському народу.

ФАКУЛЬТЕТ УКРАЇНСЬКОЇ ТА ІНОЗЕМНОЇ ФІЛОЛОГІЇ

Хімич О.І.

 Хімич Олексій Іванович

Народився в Порт-Ваніно (Хабаровський край, Росія), у сім’ї українців-заробітчан. Мати родом з с. Воскресінського на Переяславщині, батько з Яремчі. У 1982 році родина повернулася до України і донині проживає в селі Мала Каратуль, де навчався в школі. Навики військової служби здобув під час служби у армії в Луганську. З 2015 року до весни 2021 року навчався на спеціальності «Середня освіта (українська мова і література)» факультету української та іноземної філології Університету Григорія Сковороди в Переяславі.

У 2014 році після Революції Гідності, анексії Криму та Донбасу пішов до військомату, де зголосився до служби у 72-ій бригаді у підрозділі окремої розвідки. Вважає дотримання присяги на вірність українському народові справою честі, саме тому й пішов захищати свою Батьківщину щойно на неї напав ворог. Був на посаді командира взводу, де лишився на контракті. На Донеччині був з квітня 2014 грудня, де бригада вивантажилася в Камиш-Зорі Запорізької області – менш ніж в ста кілометрах від Маріуполя. Саме ця бригада брала в облогу та звільняла це місто разом з підрозділом «Азов».

На його думку, потенційна сила українських військових у їх моралі і духові. Найтяжчим на війні вважає втрату побратимів. У 2016 році, отримавши поранення під Докучаєвськом, був переведений в запас. Нині живе мирним життям, має трьох дітей.

Зачепа О.М.

Зачепа Олександр Миколайович

Народився у Києві, надалі проживав у Переяславі, навчався у ЗОШ №4. Після закінчення професійно-технічного училища проходив військову службу, займався підприємництвом. У 2014 році, покинувши свою справу, добровільно у першій же хвилі мобілізувався до захисту Сходу України. Захищає її і нині на контракті, помінявши багато посад – навідник, розвідка, матеріальне забезпечення, зв’язок. Жартує, що не був хіба що танкістом. Каже, що вчитися ніколи не пізно. З 2015 року до весни 2021 року навчався на спеціальності «Середня освіта (українська мова і література)» факультету української та іноземної філології Університету Григорія Сковороди у Переяславі. Нині взяв кілька місяців перепочинку від служби, але каже, що відпочивати і сидіти на місці у нього не виходить, особливо після дзвінків побратимів з фронту.

Пройшов Ізвалинський та Іловайський котли, був в оточенні. Відкривав прохід до Іловайська, Старобешево. Каже, на передовій є правда – видно хто є хто. «Ми боремося, і колись таки поборемо» – каже захисник. Як і його побратим Олексій Хімич, не лічить свої офіційні відзнаки і нагороди. Вважає головною нагородою здоров’я своїх рідних і близьких.

ФАКУЛЬТЕТ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ, СПОРТУ І ЗДОРОВ’Я

Строкань Є.В.

Строкань Євген Владиславович

Народився в Києві 12 березня 1993 року. Батько ‒ інженер, мати ‒ бібліотекарка. За активну діяльність у громадській організації «Чорний комітет», яка з 2010 року організовувала акції проти режиму В. Януковича був відрахований з Університету фізичного виховання і спорту, а згодом і з Університету Михайла Драгоманова. Здобув диплом бакалавра за спеціальністю «Фізичне виховання» в ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» в 2014 році.

Почав свою військову службу на початку літа 2014 року добровольцем батальйону «Айдар». Після цього підписав контракт з Збройними Силами України, був командиром підрозділу в добровольчому батальйоні ОУН, співпрацював і з іншими військовими підрозділами. Брав безпосередню участь в багатьох прямих бойових зіткненнях, в ході одного з яких отримав два кульових поранення. Є головою ветеранської громадської організації, яка активно реалізує власні проекти, направлені на реабілітацію і допомогу ветеранам та популяризацію ЗСУ серед населення.

У інтерв’ю журналу «Країна» №28 2014 року Євген зазначив: «Страху в мене під вогнем немає – пропав, коли полетіли перші кулі. Під час бою нічого не помічаєш. Про те, що хтось помер, дізнаєшся постфактум. Мозок мислить набагато активніше і швидше. Увага загострюється. У кінці дивуєшся: як організм витримав?».

ВІДДІЛ АСПІРАНТУРИ ТА ДОКТОРАНТУРИ

Горанін В.Ю.

Горанін Владислав Юрійович

Народився 4 травня 1989 року в Києві. За першою освітою – промисловий дизайнер, за другою – політолог міжнародних відносин. Облишив здобуття спеціальності «Військовий психолог-педагог», відправившись добровольцем на війну. З 2021 року – аспірант у галузі психології. Практикуючий психолог і люблячий батько своєї дитини.

Учасник Революції гідності. У травні 2014 року відправився на війну, і долучився до формування 24-й батальону «Айдар», очоливши розвідувально-штурмовий підрозділ. Брав участь у звільненні українських міст Луганської і Донецької областей від російських окупантів. У складі батальйону ОУН, під час виконання бойового завдання біля селища Піски, під Донецьким аеропортом отримав поранення.

У 2016 році організував волонтерський центр по збору та доправленню волонтерської допомоги в зону бойових дій, надавав консультативну допомогу бійцям з симптомами ПТСР, та їх сім’ям. Нагороджений знаком «За звільнення і оборону селища Піски», медалями «Учасник Євромайдану», «Честь і слава» І ступеню, «За участь у боях «Східний фронт»», «За оборону міста Щастя», «За оборону Авдіївки», орденом «За вірність і відвагу».

 

Дорогі чоловіки та жінки, захисники та захисниці нашої Батьківщини!

Від імені всієї сковородинівської родини вітаємо Вас із Днем захисника України, який ми відзначаємо у світлий день Покрови Пречистої Богородиці, а також із Днем Українського козацтва та черговою річницею Української Повстанської Армії.

Немає вищого прояву громадянського обов’язку і патріотизму, ніж стати на захист своєї Батьківщини. Тому сьогодні день тих, хто в різний час віддав свої знання, силу, мужність і професіоналізм справі захисту нашої держави.

Ми повинні пам’ятати, що нині ми маємо ще один фронт. Нині як військові, так і цивільні медики борються не тільки за життя та здоров’я захисників і захисниць України й рятують поранених та травмованих, а й протистоять пандемії COVID-19. Вони щодня ризикують власним життям та здоров’ям, бо розуміють, що від них залежить життя людей.

Прийміть вітання з найкращими побажаннями добра, світлого настрою, численних успіхів і звитяг! Нехай ваші сила та мужність завжди живляться любов’ю та підтримкою близьких і рідних. Нехай сьогодні та завжди вас оберігає Покров Пресвятої Богородиці!

Слава захисникам та захисницям України!

ОПУБЛІКОВАНО

Пресслужба Університету Григорія Сковороди в Переяславі 

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі, дозволяється за умови посилання на uhsp.edu.ua. При копіюванні матеріалів порталу для інтернет-видань обов’язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитовану статтю або новину.

Перейти до вмісту