Війна змінює не лише індивідуальний досвід людини, а й саму структуру професійних спільнот. Фахівці допомагаючих професій працюють у полі колективної травми, де втрати, напруження й невизначеність проживаються спільно. У таких умовах особливої ваги набувають групові формати супервізії та інтервізії, які дозволяють утримувати складність спільного досвіду без втрати професійної рамки та відповідальності.
«Групова супервізія й інтервізія – це не лише організаційно зручні формати. Вони відкривають доступ до процесів, які залишаються непомітними в індивідуальній роботі: колективних емоційних реакцій, резонансів між учасниками, групових захистів і зсувів професійних ролей. Саме тому ці формати є особливо ефективними – і водночас особливо вразливими – в умовах війни», – переконана керівниця навчально-наукової лабораторії мультимодальної супервізії та інтервізії Університету Григорія Сковороди в Переяславі Світлана Коломієць.
Як стверджує Світлана Григорівна, група завжди знає більше, ніж окремий фахівець. Але водночас вона несе більшу напругу. Завдання супервізії – допомогти цій напрузі стати ресурсом, а не руйнівним фактором.
Колективна травма в групах може проявлятися через підвищену тривожність, швидке виснаження, знецінення власної роботи, поляризацію позицій або, навпаки, мовчазну згоду без рефлексії. Часто ці процеси маскуються під «робочі моменти», але насправді сигналізують про перевантаження професійної системи.
Групова супервізія створює рамку, у якій такі процеси можуть бути помічені, названі й осмислені. Це особливо важливо для фахівців, які працюють з ветеранами, внутрішньо переміщеними особами, сім’ями та громадами, де досвід масової травми є постійно присутнім.
«Коли ми маємо справу з колективною травмою, індивідуальної витримки недостатньо. Потрібна колективна здатність утримувати реальність. Саме це формують групові формати супервізії», – підкреслює Світлана Коломієць.
Водночас групова робота несе і ризики. Один із ключових – втрата професійної рамки. У стані спільного напруження група може несвідомо переходити від професійної рефлексії до емоційного злиття або колективного уникання складних тем. У таких випадках супервізія або інтервізія перестає виконувати свою функцію.
Саме тому групові формати потребують чіткої структури, визначених ролей і професійного утримання процесу. Мультимодальний підхід у груповій супервізії дозволяє одночасно працювати з кількома рівнями: змістом випадків, емоційними й тілесними реакціями учасників, груповою динамікою та впливом соціального й воєнного контексту.
«У груповій супервізії важливо чути не лише те, що говорять учасники, а й те, що відбувається між ними. Часто саме в цьому «між» міститься ключова інформація», – зазначає керівниця лабораторії.
Інтервізійні групи, побудовані на принципі рівності, відіграють особливу роль у зниженні професійної ізольованості та формуванні культури колегіальної відповідальності. Водночас і вони потребують чіткої професійної рамки, інакше ризикують перетворитися на простір взаємного виснаження.
У післявоєнний період значення групових форматів лише зростатиме. Робота з громадами, колективами та сімейними системами вимагатиме від фахівців уміння утримувати групові процеси без втрати професійної позиції.
Саме тому в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі групова супервізія та інтервізія розглядаються як стратегічний напрям розвитку професійної спільноти. Навчально-наукова лабораторія мультимодальної супервізії та інтервізії формує безпечні, структуровані й професійно утримані групові формати роботи.
Групова супервізія та інтервізія – це інструмент колективної стійкості, який дозволяє фахівцям працювати з колективною травмою, зберігаючи професійну рамку, відповідальність і довготривалу якість психосоціальної допомоги.
