Повномасштабна війна радикально змінила умови професійної діяльності психологів і психотерапевтів в Україні. Робота з травмою, втратами, наслідками бойових дій, вимушеним переміщенням і тривалим стресом перестала бути окремим напрямом – вона стала щоденною реальністю практики. У цих умовах питання професійної безпеки психолога виходить за межі індивідуальної відповідальності і набуває статусу системного стандарту якості психологічної допомоги.
Як зазначає керівниця навчально-наукової лабораторії мультимодальної супервізії та інтервізії Світлана Коломієць, особливість воєнного часу полягає в тому, що психолог часто перебуває в тій самій реальності, що й його клієнти: проживає втрати, небезпеку, невизначеність майбутнього. Це суттєво підвищує ризики емоційного виснаження, вторинної травматизації, розмивання професійних меж і зниження якості допомоги. Без регулярної професійної підтримки фахівець швидко залишається сам на сам із надмірним досвідом.
У цьому контексті супервізія перестає бути додатковою опцією професійного розвитку і стає необхідною умовою безпечної практики. Вона створює простір професійної дистанції, рефлексії та відновлення, де психолог може усвідомити власні реакції, навантаження і межі відповідальності.
Як стверджує Світлана Григорівна, сьогодні супервізія – це не про контроль чи оцінювання, а про збереження фахівця як людини і професіонала. В умовах війни психолог без супервізійної підтримки швидко опиняється в ситуації надмірного перенапруження, яке неможливо витримати наодинці.
Особливого значення набуває мультимодальний підхід до супервізії. Він дозволяє розглядати професійну ситуацію комплексно – з урахуванням емоційних, тілесних, когнітивних, етичних і соціальних аспектів роботи. Такий підхід допомагає не зводити складну реальність війни до одного пояснення, а бачити її у взаємодії багатьох рівнів.
Супервізія також є ключовим інструментом профілактики професійного вигорання. У воєнних умовах воно часто має прихований характер і проявляється через емоційну відстороненість, гіпервідповідальність або втрату відчуття сенсу роботи. Регулярна супервізійна підтримка дозволяє вчасно помічати ці процеси та відновлювати контакт із власними ресурсами.
У післявоєнний період роль супервізії лише зростатиме. Відкладені травматичні реакції, складні сімейні процеси, кризи ідентичності та адаптації означають тривале професійне навантаження для психологів. Без системної супервізії така робота стає небезпечною як для фахівця, так і для клієнта.
Саме тому в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі супервізія розглядається як базовий елемент професійної підготовки та підтримки психологів. Йдеться не лише про аналіз випадків, а про формування культури професійної відповідальності, рефлексивності та етичної зрілості.
Супервізія як стандарт професійної безпеки – це інвестиція в довготривалу якість психосоціальної допомоги, у збереження фахівців і у стійке відновлення суспільства. В умовах війни та післявоєнної трансформації вона перестає бути питанням вибору і стає професійною необхідністю.
