Професійні межі є базовою умовою безпечної та етичної психологічної практики. Вони визначають простір відповідальності фахівця, захищають клієнта від зловживань і водночас оберігають самого психолога від емоційного виснаження та професійної дезорієнтації. В умовах війни та тривалих соціальних криз тема професійних меж набуває особливої складності.
Як зазначає керівниця навчально-наукової лабораторії мультимодальної супервізії та інтервізії Світлана Коломієць, сьогодні психолог працює не в нейтральному середовищі, а в реальності спільного травматичного поля. Досвід втрат, страху й невизначеності часто є спільним і для клієнта, і для фахівця. У таких умовах межі можуть непомітно розмиватися: з’являється прагнення бути доступним поза межами сесій, брати на себе надмірну відповідальність або, навпаки, емоційно відсторонюватися як форму захисту.
Саме тому професійні межі сьогодні не можна зводити до формального переліку правил. Вони потребують постійної рефлексії та супервізійного супроводу.
«Порушення професійних меж майже ніколи не починається зі злих намірів. Воно народжується з емпатії, співпереживання і втоми. Саме тому межі потребують не контролю, а професійного усвідомлення», – стверджує Світлана Григорівна.
У практиці психолога межі проявляються на різних рівнях: часовому, емоційному, рольовому, тілесному та етичному. В умовах війни кожен із цих рівнів зазнає додаткового навантаження. Фахівець може працювати з досвідом, що резонує з його власною історією, або стикатися з внутрішнім конфліктом між професійною роллю та громадянською позицією.
Одним із поширених викликів є емоційне злиття з клієнтом або, навпаки, захисна відстороненість. Обидві крайнощі сигналізують про порушення професійних меж і потребують осмислення.
«Межі – це не стіна між психологом і клієнтом. Це рамка, у якій можливий безпечний контакт. Коли межі руйнуються, страждають обидві сторони», – підкреслює Світлана Коломієць.
Ключову роль у підтримці меж відіграє супервізійний супровід. Саме в супервізії фахівець може подивитися на свою роботу з професійної дистанції, помітити тонкі зсуви ролей, надмірну відповідальність або ознаки перевантаження. Це безпечний простір для аналізу складних етичних ситуацій без страху осуду.
Мультимодальний підхід у супервізії дозволяє працювати з межами не лише на когнітивному, а й на емоційному та тілесному рівнях. Часто саме тіло першим сигналізує про порушення меж – через втому, напруження чи зниження концентрації.
Особливим викликом у воєнний час є поєднання професійної ролі психолога з роллю волонтера або члена громади. У таких ситуаціях межі можуть зсуватися непомітно, а відповідальність – ставати надмірною.
«Супервізія допомагає повернути відповідальність туди, де їй місце. Психолог не має рятувати – він має супроводжувати і залишатися в професійній ролі», – наголошує керівниця лабораторії.
У післявоєнний період значення професійних меж лише зростатиме. Довготривала робота з наслідками війни вимагатиме від фахівців стійкості, рефлексивності та етичної зрілості. Саме тому в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі професійні межі розглядаються як ключова компетентність, що формується і підтримується через системний супервізійний супровід.
Професійні межі психолога – це не обмеження, а умова довготривалої присутності в професії. Супервізія дозволяє зберігати цю присутність навіть у найскладніших умовах, забезпечуючи якість допомоги та професійну цілісність фахівця.
