В умовах війни та глибоких соціальних трансформацій українське суспільство стикається не лише з потребою у психологічній допомозі, а й з дефіцитом професійно підготовлених супервізорів. Саме супервізори забезпечують професійну стійкість фахівців допомагаючих професій, які працюють із травмою, втратами та кризами в умовах тривалого навантаження.
Як зазначає керівниця навчально-наукової лабораторії мультимодальної супервізії та інтервізії Світлана Коломієць, ми багато говоримо про підготовку психологів, але значно рідше – про підготовку супервізорів. Без супервізорів неможлива стійка система допомоги. Це як будувати медицину без наставників.
Супервізор – це не просто досвідчений психолог. Це фахівець, здатний бачити професійну ситуацію багаторівнево, утримувати складність, працювати з етичними дилемами, межами та груповою динамікою. У воєнний і післявоєнний період супервізор стає ключовою ланкою системи психосоціальної допомоги, адже через нього проходить підтримка тих, хто щодня працює з людським болем.
Традиційно супервізори формувалися через роки практики та неформальне професійне зростання. Проте сучасні виклики показують обмеженість такого підходу. Складність запитів і контекст війни вимагають системної, академічно вибудуваної підготовки супервізорів, що поєднує теоретичні засади, практичні навички, рефлексію та чіткі етичні стандарти.
Особливого значення набуває мультимодальний підхід у підготовці супервізорів. Майбутній супервізор має бути готовим працювати з фахівцями різних напрямів – психологами, психотерапевтами, соціальними працівниками, освітянами. Це потребує інтеграції різних теоретичних моделей і водночас здатності утримувати чітку супервізійну позицію.
«Супервізор не навчає методу і не замінює терапію. Його завдання – утримувати професійну рамку і допомагати фахівцеві бачити себе в роботі. Це окрема компетентність, яку необхідно формувати цілеспрямовано», – підкреслює Світлана Коломієць.
Університет відіграє ключову роль у цьому процесі. Саме академічне середовище дозволяє поєднати наукову обґрунтованість, етичні стандарти та практичну підготовку. Підготовка супервізорів у межах університету забезпечує формування супервізії як окремої професійної діяльності, розвиток навичок роботи з індивідуальними та груповими форматами, а також інтеграцію супервізії в систему безперервної професійної освіти.
В умовах війни супервізор часто працює з фахівцями, які самі перебувають у травматичному контексті. Це вимагає високої стійкості, чутливості та вміння утримувати межу між підтримкою і терапевтизацією.
«Підготовка супервізорів – це також турбота про самих супервізорів. Ми маємо навчати їх зберігати власну професійну стійкість», – зазначає керівниця лабораторії.
У післявоєнний період потреба в супервізорах лише зростатиме. Формування розгалуженої мережі психосоціальної підтримки неможливе без фахівців, які забезпечують професійну безпеку й довготривалу якість допомоги.
Саме тому в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі підготовка супервізорів розглядається як академічна відповідь на запит суспільства. Навчально-наукова лабораторія мультимодальної супервізії та інтервізії формує простір, у якому супервізія осмислюється як професія з власною методологією, етикою та відповідальністю.
Підготовка супервізорів у сучасному університеті – це не додатковий освітній напрям, а необхідна умова стійкого післявоєнного відновлення психосоціальної сфери України.
