Сковородинівська родина з болем сприйняла звістку про те, що на 92-му році обірвалося життя доктора історичних наук, професора, заслуженого працівника вищої школи України Василя Шевчука. Згадаймо у цю скорботну мить постать, чиє ім’я тісно переплетене з історією Університету Григорія Сковороди в Переяславі.
Відомий науковець і педагог Василь Петрович Шевчук зробив помітний внесок у дослідження та висвітлення історії українського народу. В умовах тоталітарної влади, коли обмежувалась та контролювалась творчість вчених, праці та лекції історика попри всі перешкоди відзначалися творчим пошуком і науковим підходом до аналізу історичних подій.
У роки незалежності України, в умовах переосмислення української історії та вільного доступу до архівних джерел, В.П. Шевчук поставив за мету об’єктивно розібратися у складних проблемах історії української державності. Використовуючи набутий досвід та новітні методи досліджень долучився до висвітлення наукової концепції історії України.
Життя і наука
Василь Шевчук народився 31 січня 1933 р. у с. Гурівці Козятинського району Вінницької області в сім’ї селян-хліборобів. Батько загинув на фронті німецько-радянської війни. Підлітком Василь під час канікул працював у місцевому колгоспі, допомагав по господарству матері, яка виховувала ще брата Миколу та сестру Галину. У школі із зацікавленням вивчав фізику та хімію, однак у виборі майбутньої професії перевагу надав історії.
Після закінчення Глухівецької середньої школи, у 1951 р. вступив на історичний факультет Вінницького педагогічного інституту імені М. Островського. Перші кроки у наукових пошуках зробив під керівництвом доцента, кандидата історичних наук І.А. Пшука. Вивчаючи архівні джерела, написав роботу «Селянський рух на Поділлі в другій половині XIX століття», яка посіла перше місце в загальноінститутському конкурсі студентських робіт. Педагогічний інститут закінчив із відзнакою, вченою радою був рекомендований до аспірантури. Але спочатку Василь Петрович працював вчителем історії у Сестренівській середній школі, що на Вінниччині. У місцевому клубі часто виступав з лекціями та бесідами перед громадою села. Упродовж 1955–1958 рр. служив у лавах Військово-морського флоту СРСР. Дописував до газети «Страж Балтики» про життя та буденну службу військових. Після демобілізації працював лаборантом кафедри Вінницького медичного інституту. У 1960 р. вступив до аспірантури історичного факультету Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. Навчався на кафедрі, яку очолював професор О.А. Бородін. Під його керівництвом підготував та захистив кандидатську дисертацію «Діяльність партійних організацій України по розвитку трудової активності робітничого класу (на матеріалах гірничорудної промисловості 1959–1961 рр.)». Здібному науковцю було запропоновано роботу у столичному університеті. З 1963 по 1983 рр. працював на кафедрі, пройшов шлях від асистента, старшого викладача, доцента до завідувача кафедри. У 1975 р. захистив докторську дисертацію, у 1977 р. йому присвоєно вчене звання професора. У 1990–1995 рр. – завідувач кафедри політичної історії для гуманітарних факультетів. Працюючи в університеті, Василь Петрович значні зусилля зосереджував на вдосконаленні навчального процесу та підготовці науково-педагогічних працівників для вищої школи України. Тільки в університеті ім. Т.Г. Шевченка під його науковим керівництвом захистили дисертації понад 30 здобувачів. Серед його учнів, які стали активними поборниками розвитку вищої освіти в Україні, очоливши ректорати, деканати, кафедри закладів вищої освіти України. Серед них й попередній ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі, нині голова Вченої ради УГСП, доктор історичних наук, академік Віктор Коцур.
Загалом Василь Петрович підготував понад 50 кандидатів наук, надав наукову консультацію більше 10 здобувачам наукового ступеня доктора історичних наук. Працюючи з аспірантами та здобувачами, завжди високу вимогливість поєднував з демократичністю та доброзичливістю. Понад 10 років був головою спеціалізованої вченої ради із захисту кандидатських та докторських дисертацій у КДУ ім. Т.Г. Шевченка, очолював та входив до редколегії фахових наукових журналів та збірників. У різний час професор В.П. Шевчук читав лекції з історії для студентів і викладачів Лейпцігського університету (НДР), університету Санта Клара (Куба), університету м. Тампере (Фінляндія), університету м. Братислава (Словаччина).
Надважливо, що Василь Шевчук долучався до становлення історичного факультету Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди (нині – УГСП – прим.авт.). Читав спецкурси, присвячені історії виникнення та розвитку української державності, створення та діяльності українських політичних партій, розвитку правозахисного руху в Україні. Під його науковим керівництвом кілька викладачів та аспірантів нашого університету захистили кандидатські дисертації. Він був членом редколегії «Наукових записок з української історії», що видається в закладі. Ще до 2021 року входив до складу спеціалізованої вченої ради із захисту дисертацій з історії України та історії науки та техніки.
Маючи багаторічні напрацювання, Шевчук активізував зусилля на підготовці навчальних посібників з історії України, української державності. Він є автором навчального посібника «Історія української державності». У співавторстві підготував та видав також праці, присвячені виникненню та діяльності українських політичних партій, соборності українських земель, історії робітничого класу України; навчальні посібники «Історія України. Від стародавньої історії до 1917 р.», «Історія України для 11 класу середньої загальноосвітньої школи», «Соборність України. На шляху до об’єднання та утвердження української державності». У 1994 р. досвідченого науковця та педагога В.П. Шевчука запросили на роботу у Військовий гуманітарний інститут, який із часом увійшов до складу Національної академії оборони України (нині — Національний університет оборони України (НУОУ) імені Івана Черняховського). З офіцерами проводив заняття з історії української державності, історії створення та функціонування українських військових формувань.
З 2014 р. і до останніх днів життя обіймав посаду головного наукового співробітника науково-дослідного центру воєнної історії НУОУ імені Івана Черняховського. Керівництво вищого воєнного навчального закладу доручило В.П. Шевченку очолити спеціалізовану вчену раду із захисту кандидатських дисертацій з військової історії. Водночас він був редактором наукового збірника «Воєнно-історичний вісник» та членом редколегії «Труди університету». Під його науковим керівництвом 10 ад’юнктів та здобувачів захистили кандидатські дисертації з військової історії. Працюючи у НУОУ імені Івана Черняховського, зосередив зусилля на дослідженні історії та діяльності українських військових формувань, нормативно-правовій базі створення та розвитку Збройних Сил України, поверненню на Батьківщину українців – військових офіцерів у зв’язку з розпадом Радянської армії. Досліджував участь підрозділів Збройних сил України у міжнародній миротворчій діяльності. Був активним дослідником антитерористичної операції на Сході України. Василь Петрович є одним із авторів підручника «Інформаційно-комунікативні технології в гуманітарній сфері Збройних Сил України», рецензентом низки важливих наукових та навчальних видань з військової історії. Наказом міністра оборони України у 2011 р. нагороджений медаллю «За сприяння Збройним Силам України». У 2016 р. відзначений почесним нагрудним знаком Начальника Генерального штабу — Головнокомандувача Збройних Сил України «За самовіддану працю у Збройних силах України».
Життя покійного стало прикладом самовідданого служіння науці, освіті та рідній країні. Василь Шевчук залишив по собі багатогранну наукову спадщину, яка надихає й направляє нове покоління істориків та викладачів.
Мудрість, доброта та безмежна енергія цього видатного вченого назавжди залишитися в серцях тих, хто мав честь знати його особисто чи працювати поряд.
У цю скороботну мить керівництво, науково-педагогічні працівника, уся родина Університету Григорія Сковороди в Переяславі, в серцях та пам’яті яких лишаються лише найкращі спогади про Василя Петровича і навічно лишаються частиною пам’яті нашої історії, висловлюють найщиріші слова співчуття великій родині та всім, хто знав покійного. У цей важкий час розділяємо ваш біль і скорботу.
Прощання з видатним науковцем відбудеться завтра, 12 грудня 2024 року об 11:00 на Лісовому кладовищі у Києві.
