Попри пандемійні перипетії Університет Григорія Сковороди в Переяславі завершує жовтень з приємними спогадами про яскраві події, враження та гостей нашого закладу. Наживо чи у онлайн-режимі вони долучалися до розмови зі сковородинівцями у рамках проєктів «Відкритий університет» та «Платформа можливостей» або у рамках проведення конференцій чи форумів. На часі згадати хто був гостями університету на екваторі осені та про що вони говорили.
Вахтанг Кіпіані. «Україна – цивілізована країна, вона нікого не вбиватиме»
7 жовтня, на запрошення Наукового товариства та Відділу PR-технологій та зв’язків з громадськістю Університету Григорія Сковороди в Переяславі до нашого міста завітав український журналіст, публіцист, історик, головний редактор інтернет-видання «Історична правда», однойменного тележурналу, викладач магістерської програми з журналістики Українського католицького університету у Львові та кафедри «PR» у Національному університеті «Києво-Могилянська академія», засновник Музею-архіву преси Вахтанг Кіпіані. Зустріч, яку організатори планували протягом кількох років, вперше за понад рік, відбулася в рамках університетського проєкту «Відкритий університет». Захід відбувався з дотриманням протиепідемічних вимог, але це не завадило завітати на зустріч гостям з інших міст Київщини, зокрема Яготина. Ті хто не міг долучитися наживо приєднувалися до зустрічі у онлайн-форматі на сторінках Університету в соціальних мережах Instagram та Facebook.
У ході зустрічі гість презентував дві книги – вже знану «Справу Василя Стуса» та новинку «Країна жіночого роду». Перша є дайджестом матеріалів, які пояснюють як і за що насправді судили українського поета і дисидента. Книга містить велику кількість документів з колишнього архіву КДБ – протоколи судових засідань, обшуків і допитів. Також там є покази свідків, спогади товаришів і листи поета з тюрми. «Ця книжка не лише проливає світло на кримінальну справу, а й дає зрозуміти якою Василь Стус був людиною – серед іншогозазначив її упорядник Вахтанг Кіпіані.
У свою чергу, «Країна жіночого роду» – це 26 історій про відомих українських жінок ХХ століття. Кожна з них має свого автора, а Вахтанг Кіпіані пишу тут історію присвячену долі відомої українки Лесі Гонгадзе (Корчак), мами журналіста Георгія Гонгадзе. Решта статей написані істориками, політиками, людьми різного фаху, які були і є авторами видання «Історична правда». Книга побачила світ у серпні цього року. «Видатні українки XX століття часто лишаються непомітними. Про долю деяких жінок цієї книжки хтось, можливо, почує вперше, однак їхню роль в українській історії не варто применшувати. Це лікарки, вчительки, учасниці національно-визвольного руху, політув’язнені, журналістки, культурні діячки… Без них – сильних, активних, відданих – сторінки нашого роду були б зовсім інакшими», – зазначається в описі до книжки.
Блок відповідей гостя на питання аудиторії тривав близько півтори години. Звісно ж, найбільше хотіли дізнатися про перипетії навколо видання «Справа Василя Стуса», особисту оцінку Вахтанга Кіпіані його постаті, ставлення гостя до фільму «Заборонений» та багато іншого.
Поза тим, Вахтанг Теймуразович висловив дуже важливу думку з приводу задавненого конфлікту на Сході країни, з яким складно не погодитися. Гадаємо, це і є те найважливіше, що варто винести з цієї зустрічі:
«Україна – цивілізована країна, вона нікого не вбиватиме. Але ми маємо ставити умови: ті, хто є депутатами так званих «народних собраній», беруть участь в управлінні окупованою територією, міністри «ДНР» чи «ЛНР», люди, які керують там ЗМІ, всі цивільні, які взяли зброю до рук, мають бути внесені в списки на виселення з України. Росія має їх забрати до того, як ми прийдемо на ці території. Вони ж громадяни Росії, то нехай і живуть на її території. Ми маємо право без пояснення причини попросити їх виїхати із нашої країни. Це не стосується простих цивільних людей, тих же підприємців, бо в них справді може бути складніша ситуація».
Переглянути повну розмову можна у двох частинах на сторінці Університету Григорія Сковороди в Переяславі у Facebook:
Остап Микитюк. «Сучасна література не така консервативна, як була раніше»
12 день жовтня відзначився поверненням проєкту «Платформа можливостей» – на платформі Microsoft Teams відбулась онлайн-зустріч із літературним менеджером, літературним агентом Саші Буля та Ксенії Фукс, літературним редактором Остапом Микитюком. Воістину, це була зустріч з людиною, яка має безпосередній стосунок до літератури і може не одну годину ділитись змістовними думками на рахунок сучасного літературного процесу в нашій країні та світі.
Розмову розпочали зі спогадів гостя про рідний Калуш та його цікаве і змістовне дитинство. Надалі у ході зустрічі Остап розповів про своє становлення як особистості, співпрацю з відомими авторами та видавництвами, власний творчий шлях. Усі присутні змогли не тільки задавати тематичні питання, але й ексклюзивно почути вірші гостя у його авторському прочитанні.
«З дитинства українська література для мене була чимось сумним, нафталіновим. Знаєте, коли оце заходиш в клас і бачиш Шевченка в шапці а-ля «Дахабраха». Ну невже Шевченко тільки такий? Розкриваєш книжки й бачиш: а там він молодий, а там він художник, а там він ще якийсь. У школі мені не вистачало цього різноманіття. У якийсь момент мені увімкнули Леся Подерв’янського й моє сприйняття української літератури змінилося зовсім. Потім мені показали поетичну збірку Юрія Андруховича «Екзотичні птахи і рослини з додатком «Індія» – це було щось таке «вау»! Згодом я познайомився з формацією «Бу-Ба-Бу» – і понеслася! Мені тоді здавалося, що ці письменники якісь небожителі, треба на них дивитися знизу вгору. З часом, коли почав зустрічатися з цими людьми вживу, німбів над головою не побачив, знайомився з ними і трохи заспокоївся. Література стала для мене не об’єктом обожнювання, а частиною життя» – серед іншого поділився своїми думками Остап Микитюк, додавши, що сучасна література не така консервативна, як була раніше, а сам процес кардинально відрізняється від того, що було 10-15 років тому. «Письменники стали відкритішими, зникли табу щодо еротики, матюків, тощо. З’явилася інша подача літератури, змінилися теми. Не вистачає поки що відкритості для світу. Нам треба переймати досвід у західних колег, користуватися послугами літературних агентів. У нас немає «Нобеля» з літератури чи «Букера», бо потрібно, щоб текст перекладали іноземними мовами і займалися його просуванням» – переконаний гість з Харкова, який окреслює свою місію у літературі як «знайти й показати нових талантів, опираючись на свій досвід, чуття та знання літературного процесу».
Як з «невідомого початківця» стати впізнаваним письменником, як перетворити захоплення у прибуток, про недооцінених та переоцінених українських літераторів та багато іншого у відеозаписі розмови за лінком.
Микола Томенко. «Історія не має і не може бути поза політикою»
Всеукраїнський історико-культурологічний форум «Сікорські читання», який щорічно відбувається у Переяславі з нагоди пошанування постаті Героя України Михайла Івановича Сікорського, вдесяте об’єднав наукову та творчу громадськість. Серед інших до зібрання вкотре долучився й український політик та громадський діяч, лідер політичної партії Громадський рух «Рідна країна», народний депутат України IV-VIII скликань, багаторічний перший заступник голови Верховної Ради України Микола Томенко. Поміж когорти вітальних слів, сказаних в стінах Університету Григорія Сковороди в Переяславі, Микола Володимирович підняв і низку питань які безпосередньо стосуються української державності:
«У нас, іноді так складається, спорт поза політикою. Або наука поза політикою. Я вам скажу так – нічого немає поза політикою. Не партійною, тою що кулуарна, а державною. Історія теж не має і не може бути поза політикою. Я автор поправки до законопроєкту щодо наруги над державними символами, і ми нині відновлюємо роботу щодо посилення відповідальності щодо цього – не можна зневажити державні символи і суто відбутися постом вибачення в соціальних мережах, відшукавши собі виправдання. Якщо ви не визнаєте нашу державу, мову, традицію та офіційну історіографію і це відбувається системно то ви несете за це персональну кримінальну відповідальність. Так має бути – ми днями стосовно цього подаємо петицію на сайт Президента України і переконані, що її нашими спільними зусиллями буде підтримано».
Вікторія Дубінець. «Ми можемо вважати сексом все те, що хочемо називати сексом»
«Те, що ви хотіли б знати про секс» – на таку тему в нашому університеті за його над тридцятилітню історію ще не говорили настільки публічно. Усе змінилося 26 жовтня, коли у гості до сковородинівців в рамках проєкту «Платформа можливостей» завітала секспросвітниця, авторка тематичного інстаграм-блогу Вікторія Дубінець. Її унікальний українськомовний блог дійсно вартий уваги, оскільки для багатьох людей секс – це досі щось дике, про що не можна говорити. Проте у сучасному світі табуйовані питання уже не замовчують, з чим повністю солідарний і наш Університет.
Для початку Вікторія пояснила, що поняття сексу набагато ширше, ніж багато хто з нас це уявляє: «Є статевий акт, а є – секс. Статевий акт – це пенісо-вагінальне проникнення, основна біологічна функція якого – запліднення і продовження роду. Але ми істоти соціальні, тому для нас це трохи більше, ніж просто фізіологічні потреби. Насправді, ми можемо вважати сексом все те, що хочемо називати сексом. Чомусь всі вважають, що секс – це проникнення членом у вагіну, але це не так, тому що називати сексом ми можемо і петтінг, і оральний секс, і навіть поцілунки».
Надалі мова йшла про культуру згоди: «Не норма, коли дії сексуального характеру шкодять людині, порушують її права або суперечать закону. Насправді, секс із собою, секс, на який ви погодилися, який не шкодить вам і іншим людям, навіть якщо він не вписується в суспільні рамки, є нормою. Якщо ви колись зрозумієте, що сексуальна взаємодія була не «ок», спитайте себе, чи шкодило це вам чи іншій людині та чи суперечило це закону. Якщо ні, тоді все в порядку, це ваш досвід. Що не вважається згодою на секс? Це добре проілюстровано у відео».
«Також є інші речі, які не показали у відео: вік сексуальної згоди (в Україні – з 16 років), моменти, якщо людина в стані алкогольного або наркотичного сп’яніння. Є таке поняття як хімсекс – секс під дією речовин, які дають змогу відчути яскравіші емоції. Але це не можна називати повноцінною згодою, тому що людина перебуває в стані зміненої свідомості. Звісно, є люди, які це практикують за згодою, але все ж таки краще це робити тверезими, щоб повноцінно відчувати власне тіло. Якщо ви займаєтеся сексом і у вас змінена свідомість або ви не змогли дати чітку згоду, є таке поняття як дроп – коли після сексуальної взаємодії ви скочуєтеся в стан дисфорії: відчуваєте психологічне пригнічення, неприємні відчуття у тілі. Це можуть бути як фізичні, так і психологічні прояви».
Окрім цього, усім охочим гостя розповідала, нащо нам знання анатомії й фізіології, які існують методи контрацепції, чому варто відмовитися від перерваного статевого акту і не тільки. Надалі сковородинівці отримали відповіді на свої найсокровенніші питання і разом з досвідченою та компетентною спікеркою розглянули найпопулярніші міфи про секс.
Повний запис цієї цікавої і безкомпромісної розмови доступний в Instagram Наукового товариства університету:
Переглянути цей допис в Instagram
Хоч ситуація з коронавірусом невпинно погіршується, а відсьогодні на Київщині починає діяти «червоний» рівень епідемічної небезпеки, Університет Григорія Сковороди в Переяславі обіцяє навіть у дистанційному форматі й надалі тішити вас гарними та змістовними розмовами. Бережіть себе, а про наповнення вашого життєплину у листопаді неодмінно подбає наша команда. Будь які епідемії – не привід зупинятися у своєму розвитку і самозростанні!
