Коли у середині березня Україну як і увесь цивілізований світ паралізувала епідемія коронавірусу, то, серед іншого, перед українською владою постала дилема – як створити для кожного українського учня, незалежно від місця його проживання, ресурсів та можливості підтримати зв’язок зі своїми вчителями, доступ до знань. Відтак, у квітні 2020 року для школярів з усієї країни стартував масштабний освітній проєкт «Всеукраїнська школа онлайн», які нині усі школяри мають змогу переглядати по телебаченню чи в мережі. Серед понад двох десятків українських педагогів, які зголосилися стати вчителями для усієї країни був й студент IV курсу природничо-технологічного факультету Університету Григорія Сковороди в Переяславі, вчитель біології загальноосвітньої санаторної школи інтернат №19 м. Києва Максим Рудич.
Уроки транслювалися щодня, з понеділка по п’ятницю, до кінця навчального року в рамках карантину. Кожного дня вони починалися о 10:00 та закінчувалися залежно від розкладу який можна було знайти на сайті МОН. Загалом, такі уроки були цікаві ще й тим, що у випадку якщо хтось запізнювався чи випадково пропустив урок то він завжди мав можливість переглянути заняття і повчитись у будь-який час, оскільки усі уроки можна переглянути YouTube МОН, де в описі під кожним відео для 5-11 класів, вчителі ще й залишали домашні завдання на закріплення теми, які учні можуть робити, аби краще опанувати матеріал.
Зйомки уроків відбувалися у Новопечерській школі м. Києва. У відеозаняттях не зрідка брали участь українські зірки: ведучі, музиканти, актори, спортсмени – вони відповідали на запитання, вирішували задачі та проводили досліди разом з вчителями.
Проєкт став можливим завдяки спільним зусиллям Офісу Президента України, Міністерства освіти і науки України, Комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій, Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), PinchukArtCentre, Національного художнього музею України, проєкту «Книга-мандрівка. Україна» та громадської спілки «Освіторія».
Зважаючи на приємність й гордість від того, що саме наш студент став одним з тих, хто навчав українських семикласників біології ми просто не могли не знайти нагоди поспілкуватися з Максимом, аби першими розпитати у нього про всі подробиці щодо його участі у цій вікопомній для України освітній ініціативі. І ось, днями, розмова нарешті відбулася:
– Максе, яким був твій шлях до того, коли про тебе дізналися всі семикласники країни?
– Народився й виріс я у селі Хвощівка, що на Полтавщині. Природа завжди була поруч зі мною – неймовірні пейзажі села, а ще городи, корови тощо. Навчався у Петракіївському НВК, здобував кваліфікацію вчителя початкових класів у Кременчуцькому педагогічному коледжі ім. А.С. Макаренка. Позаду чотири роки навчання в нашому рідному університеті, на природничо-технологічному факультеті з його кафедрою географії. Чи міг коли-небуть подумати, що буду брати участь в телевізійній онлайн-школі? Ні. Хоча мрії про телебачення були! (посміхається – прим.авт.)
– Позаяк у ці дні починається вступна кампанія, розкажи будь ласка тим, хто лише обирає спеціальність і заклад вищої освіти, якими були роки твого навчання в нашій сковородинівській альма-матер?
– На першому курсі мені неабияк сподобалася зоологія, що є невід’ємною галуззю біологічних дисциплін. Пригадую, Ірина Ярославівна Трускавецька (кандидат історичних наук, доцент кафедри біології і методики навчання природничо-технологічного факультету – прим.авт.), які тільки форми роботи не використовувала аби предмет дійсно був цікавим, та й до того ж він тісно пов’язаний з географією. Можливо саме цей предмет і дав старт у глибоке вивчення біології як науки про життя
На третьому курсі вирішив ставати на ноги, адже кишенькових студенту як відомо не забракне. Так і розпочав свою кар’єру за першою освітою, згодом директорка навчального закладу запропонувала вакансію вчителя біології в школі. Вирішив спробувати свої сили, і, водночас, час від часу, консультувався з викладачами нашого університету. Посилював знання самоосвітою. І наразі вдячний кожному, хто навчав і розвивав мене як особистість. Ваша праця неоціненна, її можна розгледіти неозброєним оком. Ну а всім тим, хто просто зараз обирає свій шлях на найближчі кілька років з гарною перспективою на все життя я раджу придивитися, і обрати той університет і напрямок у навчанні, який буде вам до душі. Хочеться вірити, що таким для Вас стане наш Університет Григорія Сковороди в Переяславі, і якась із його спеціальностей!
– Повернемося до теми розмови. То як так склалося, що ти долучився до «Всеукраїнської школи онлайн»?
– Історія з проектом, насправді, доволі несподівана, і на неї мене наштовхнула колега. Одного разу ми говорили про дистанційне навчання дітей під час карантину й, суто між іншим, повели мову про старт на телебаченні тої самої «Всеукраїнської школи онлайн». І от раптом вона сказала, що, мовляв, чому б мені не взяти участь. Відверто кажи, я думав, що з цього нічого не вийде: рутинно працюю, навчаюсь, паралельно пишу дипломну з Катериною Володимирівною Ковальською (кандидат історичних наук, доцент кафедри географії університету – прим.авт.), та й в голові напосідали сумніви «підійду чи ні?». Але недарма говорять: «Хто стукає, тому відчиняють». Запропонував себе організаторам, не говорив абсолютно нікому про свої наміри до останнього, навіть батькам, аби уникнути хвилювань. І от та мить, коли мені приходить повідомлення про погодження. Звісно ж, це були неймовірні радощі. Усім, хто нині читає ці рядку, хочу сказати – робіть сьогодні те, про що інші завтра лише будуть лише мріяти!
– Якими були особливості знімального процесу головної онлайн-школи країни?
– Атмосфера, яка панує на знімальному майданчику, просто неймовірна. Разом з тим, попри хвилювання вчителів у контексті їх роботи перед камерою, кожен розумів свою відповідальність. За кадром, фактично не покладаючи рук працювало чимало людей: куратори, редактори, режисери, оператори, монтажери, звукорежисери, стилісти, візажисти, технічні працівники й навіть таксисти. Проте мета в кожного була єдина – усіма шляхами допомогти дітям під час дистанційного навчання. Як на мене, усі ці люди здійснили революцію на українському телебаченні, бо до цього часу телевізійних освітніх проектів у нас майже не було. У свою чергу, я дякую школі-онлайн за отриманий досвід, за нові знайомства й приємне спілкування. Переконаний, що така праця варта уваги й поваги, бо телевізійникам працюється нелегко.
– А курйози чи цікаві ситуації на зйомках траплялися?
– Курйози… певно вони є всюди. Кашель, неправильний наголос, жести, тощо. А ще після команди: «Камера, почали», не зважаючи на відмінну підготовку, я якось забув вступні речення. Проте з цим швидко впорався й налаштувався на роботу. Зазначу, що викладання в класі наживо в рази відрізняється від онлайн-викладання.
– Хто перший написав чи зателефонував, коли побачив по телевізору? Які були відгуки?
– Після виходу в ефір мого першого уроку отримав повідомлення від викладачки університету Ірини Ярославівни Трускавецької. Звісно ж, були коментарі від колег по роботі, знайомих та друзів, моїх учнів та учнів багатьох шкіл України. Звісно ж мої батьки раділи за мене. Відгуки отримав переважно схвальні, однак, розумію, що мені ще є над чим працювати, якщо випаде нагода продовжити таке викладання.
– Які корективи вніс до твого життя карантин? Чому він навчив тебе?
Для мене карантин, найскорше, став часом для переосмислення філософії життя. Ми постійно стрімголов біжимо за своїми благами і в цьому бурхливому потоці часто забуваємо чи просто не встигаємо зробити й сказати щось дуже важливе: знайти хвилинку для телефонного дзвінка рідним, близьким, друзям; знайти час вислухати і дати пораду; вхопити мить одкровення не соромлячись власних почуттів. Карантин навчив мене бути більш організованим та відповідальним, гартував мою витривалість, а ще вдосконалив навички кулінарії в «столиці» моєї квартири.
– І наостанок. Коли і де тебе можна буде почути й побачити найближчим часом?
– Ой… (сміється – прим.авт.) Запевню, далі буде! Варто лише згадати мою улюблену цитату Стіва Джобса: «Єдиний спосіб бути по-справжньому задоволеним життям – робити ту справу, яку вважаєш великою. А єдиний спосіб зробити велику справу – любити те, що ти робиш!».
– Чудова цитата! Дякую тобі за цю розмову!
– Дякую за інтерв’ю! Усім добра!
[/mpc_quote]
