Рік тому, 25 травня 2019 р., на 85-му році життя відійшов у засвіти доктор філософських наук, професор, перший ректор університету, заслужений працівник освіти України, лауреат Міжнародної премії імені Григорія Сковороди, повний кавалер ордена «За заслуги», почесний громадянин міста Переяслава-Хмельницького Іван Стогній.
Понад два десятки літ переяславська земля була рідною для нього – він віддавав їй всього себе, у кожному задумі й кожній справі. Вона ж, врешті, й стала місцем його спочинку. Іван Петрович став одним із ключових основоположників Переяслав-Хмельницького філіалу Київського державного педагогічного інституту ім. О.М. Горького, а потім сковородинівського вишу, у якому тривалий займав посаду проректора, згодом, протягом одинадцяти років – ректора. Багато сил і натхнення він доклав задля того, аби наш заклад вищої освіти став на один рівень з кращими в Україні, неупинно дбав про зміцнення його матеріально-технічної бази, підвищення знань студентів, поліпшення якісного складу викладачів. Завдяки його старанням в тодішньому інституті була відкрита аспірантура й доцентура. Професору ми завдячуємо й тим, що 1994 року Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному інституту було присвоєно ім’я Григорія Сковороди, і навздогін, у 1997 році на подвір’ї вишу з-під рук іменитого українського скульптора Ігоря Зарічного постав чудовий пам’ятник Григорію Савичу.
Не забудеться вовік містянами й численними покоління студентів нашого університету те, що саме завдяки Івану Петровичу на зорі української незалежності, у 1991 році, було збудовано красивий міст через річку Трубіж й пішохідну дорогу від вул. Т.Г. Шевченка до педагогічного вишу та вулиці В.О. Сухомлинського, яку, згідно рішення Переяслав-Хмельницької міської ради від 8 листопада 2001 р., названо «Стогніївським шляхом». Студентська молодь, скорочено, називає цей «Стогніївський шлях» не інакше як «Стогній», місцеві – «Стогніївка». Саме там призначають зустрічі з друзями, дорогими й коханими людьми. Відтак, пам’ять про цю людину, за замовчуванням, вже вкарбована у кожен щоденний крок, який ми ще довгі роки будемо робити, принагідно милуючись красою лугу й згадуючи нашого першого ректора. Напевно, немає такого закладу освіти в нашому місті та районі, де б не працювали колишні учні та студенти Івана Петровича. Пам’ять про Івана Петровича не згасає ні на день, ні на мить…
«З кожною новою річницею пам’яті ми можемо осягати й об’єктивно оцінювати ту роль, яку він відіграв на переяславській землі як вчений, як філософ, як організатор освіти і науки нашого краю. Іван Петрович залишив нас фізично, але ні в якому разі – духовно. Він лишився у своїх наукових ідеях, помислах, справах й працях. Сповідуючи філософію гуманізму Григорія Сковороди, протягом земного шляху, він і сам спонукав колектив до єдності, згуртованості, продовження на Переяславщині кращих традицій освітянського минулого. Світлий образ Івана Петровича завжди з нами, ми ми не забули про нього. Кафедру, де працював Іван Петрович названо його ім’ям, і ми в жодному разі не полишаємо ідеї щодо заснування «Стогніївських читань» як науково-просвітницького формату, де вчені, друзі, колеги, з якими він працював і підтримував контакти, його учні могли приїздити і ділитися думками, згадувати Івана Петровича, і своєю науковою творчістю забезпечувати вічність тих сентенцій, які він сповідував» – зазначає ректор університету Віктор Коцур.
«Він відбувся як справжній чоловік, науковець, керівник, менеджер. Залишив по собі великий слід: двох дітей, онуків та правнуків. Такий же великий слід він лишив і серед науковців. Лише вдумайтесь скільком людям Іван Петрович допоміг стати докторами наук, доцентами. Понад 30 людей захистилося під його керівництвом – тож, його наукова школа просто велетенська. Не злічити й кількість слухачів філософії, які пройшли через лекції Івана Петровича. Покійний заклав не один сад (за словами Івана Петровича він заклав чотири сади, а один з них на Переяславщині вже давно плодоносить), як чоловік виховав сина, побудував свій будинок. Ми всі запам’ятаємо його, насамперед, як цілеспрямованого та дуже працьовитого й наполегливого чоловіка. У час, коли він був ректором, зрідка можна було побачити щоб увечері, навіть у вихідні дні, не горіло світло у приймальні ректора – Іван Петрович працював. Завдяки усім цим його якостям у древньому Переяславі, районному центрі, і відбувся педагогічний університет – це, насамперед, саме його заслуга» – згадує декан соціоісторичного факультету університету Борис Дем’яненко.
«Понад 32 роки він дійсно був незмінним завідувачем нашої кафедри, а відтак, всі починання і проекти, які мала кафедра – це все його ініціатива, його заслуга, дуже часто і керівництво. Як вчений, він написав понад 270 публікацій. Безліч методичних та наукових досягнень, які має кафедра, наукова тема, яка розробляється нею, наукова школа педагогічних кадрів, аспірантура, до останнього очолювана ним спеціалізована Вчена рада де було захищено понад двадцять дисертацій – далеко не повний перелік, який можна назвати його науковим надбанням, його заповітом. Попри його поважний вік, для нас втрата Івана Петровича була несподіваною й передчасною. Сумуємо, шануємо, і пам’ятаємо» – згадують на рідній кафедрі покійного, яка протягом цього року отримала ім’я професора І.П. Стогнія.
Ми продовжуємо пам’ятати Івана Петровича як першого ректора нашого вишу, незмінного й незамінного завідувача кафедри філософії, доктора філософських наук, професора, заслуженого працівника освіти України,. Ім’я і справи Івана Петровича незабутні, внесені в довідник «Імена України», у «Міжнародний довідник видатних особистостей», статтю у «Філософському енциклопедичному словнику України».
[/mpc_quote]
